Альфред Нобель

А́льфред Бе́рнард Но́бель (швед. Alfred Bernhard Nobel; 21 жовтня 1833(18331021), Стокгольм 10 грудня 1896, Санремо, Італія) шведський хімік, винахідник, підприємець і благодійник.

Альфред Бернард Нобель
швед. Alfred Nobel
Ім'я при народженні швед. Alfred Bernhard Nobel
Народився 21 жовтня 1833(1833-10-21)
Стокгольм
Помер 10 грудня 1896(1896-12-10) (63 роки)
Санремо
·геморагічний інсульт
Поховання
Країна  Швеція
Національність швед
Діяльність винахідник
підприємець
філантроп
Галузь хімік, інженер і винахідник
Відомий завдяки Нобелівська премія
винахід динаміту
Вчителі Теофіль-Жюль Пелуз
Знання мов шведська[4]
Членство Шведська королівська академія наук
Magnum opus Нобелівська премія і Динаміт
Конфесія атеїзм
Рід Nobel familyd
Батько Еммануель Нобельd[5]
Мати Karolina Andriette Ahlselld[5]
Брати, сестри Нобель Людвіг Емануїлович[6], Роберт Нобельd[6] і Еміль Оскар Нобельd
Автограф
Нагороди

На його честь названо синтетичний хімічний елемент нобелій (Nobelium) також фізико-технічний інститут у Стокгольмі[7] та Університет у Дніпрі[8].

Біографія

Альфред Нобель народився в Стокгольмі 21 жовтня 1833 в сім'ї Еммануеля Нобеля-молодшого (1801—1872), винахідника та інженера, і Андріетта Нобель (1805—1889) . Він був третім сином, всього в сім'ї було восьмеро дітей. Сім'я була збіднілої, і вижили, крім Альфреда, лише Роберт, Людвіг і Еміль. Через свого батька Альфред Нобель був нащадком шведського вченого Улофа Рудбека (1630—1702), і, в свою чергу, хлопчик цікавився технікою, зокрема вибухівкою, вивчаючи основні її принципи від свого батька в ранньому віці. Інтерес Альфреда Нобеля до технологій був успадкований від його батька, випускника Королівського технологічного інституту в Стокгольмі.

Після численних невдач в бізнесі, в 1837 році Еммануель переїхав до Санкт-Петербурга і став успішним як виробник верстатів і вибухових речовин. Він винайшов сучасну фанеру і почав працювати над торпедою. У 1842 році сім'я приєдналася до нього в місті. Тепер, процвітаючи, його батьки змогли відправити Нобеля до приватних викладачам, і хлопчик досяг успіху в навчанні, особливо в галузі хімії і мов, і навчився вільно розмовляти англійською, французькою, німецькою та російською мовами . Протягом 18 місяців, з 1841 по 1842 рік, Нобель ходив в єдину школу, в якій він, коли-небудь навчався, в Апологічну школу ім. Якова в Стокгольмі.

У 1849 році, після семи років перебування сім'ї Нобелів в Петербурзі, батько за рекомендацією російського хіміка Миколи Миколайовича Зініна відправив сина на навчання в Європу і Америку. Навесні наступного року шістнадцятирічний Альфред Нобель виїхав з Петербурга. Він відвідав Данію, Німеччину, Італію, Францію і потім Америку. У Парижі він зустрів Асканіо Собреро, який відкрив в 1847 році нітрогліцерин. Собреро рішуче виступав проти використання нітрогліцерину, оскільки він був непередбачуваним, вибухає при впливі тепла або тиску. Але Нобель зацікавився пошуком способу контролю і використання нітрогліцерину в якості комерційно корисного вибухової речовини, так як він володів, набагато більшою потужністю, ніж порох. У віці 18 років він відправився в Сполучені Штати на один рік, щоб вивчити хімію. Там він працював протягом короткого періоду часу у винахідника Джона Ерікссона, який розробив під час громадянської війни в США броненосець USS Monitor. У 1857 році Нобель подав свій перший патент, англійський патент на газовий лічильник, в той час як його перший шведський патент, який він отримав в 1863 році, був «способи приготування пороху» .

Повернувшись до Росії, Нобель зайнявся веденням справ сімейних фабрик, які виконували військові замовлення для російської армії. Подальшому процвітанню компанії Нобеля сприяла почалася в 1853 році Кримська війна (1853—1856). У 1859 році батько Нобеля залишив свій завод під опіку другого сина, Людвіга, який значно поліпшив бізнес. Нобель і його батьки повернулися до Швеції з Росії, де Нобель присвятив себе вивченню вибухових речовин, і особливо безпечного виробництва та використання нітрогліцерину. У 1863 році Нобель винайшов детонатор .

3 вересня 1864 року в фабриці в Хеленеборге поблизу Стокгольма вибухнув сарай, який використовується для приготування нітрогліцерину. В результаті трагедії загинуло п'ять осіб, в тому числі молодший брат Нобеля Еміль. Вперто і незворушно, не помічаючи більш незначні аварії, Нобель продовжував будувати заводи, зосередившись на поліпшенні стабільності вибухових речовин, які він розробляв. У 1867 році Нобель отримав патент на динаміт — суміш нітрогліцерину зі здібними вбирати його речовинами. Рекламуючи своє відкриття, він проводив публічні демонстрації нового вибухової речовини і читав лекції про те, як воно працює. В результаті до винаходу Нобеля почали проявляти інтерес все більше і більше людей. Динаміт був запатентований в США і Великій Британії і широко використовувався в гірничодобувній промисловості та будівництві транспортних мереж на міжнародному рівні. У 1875 році Нобель винайшов вибухову желатину, більш стабільну і потужну, ніж динаміт, а в 1887 році запатентував балістів, попередник кордіта.

У 1888 році помилково репортерів в газеті опублікували повідомлення про смерть Нобеля, переплутавши його з братом Людвігом, який помер в Каннах. Це зробило на Альфреда серйозний вплив. Коли про нього стали писати «мільйонер на крові», «торговець вибухової смертю», «динамітний король», він вирішив зробити так, щоб не залишитися в пам'яті людства «лиходієм світового масштабу» .

Нобель був обраний членом Шведської королівської академії наук в 1884 році, тим же інститутом, який пізніше відібрав лауреатів на дві Нобелівських премії, а в 1893 році він отримав почесний докторський ступінь в Упсальському університеті.

Від виробництва динаміту, інших вибухових речовин і від розробок нафтових полів Баку (Товариство «Бранобель»), в яких він і його брати Людвіг і Роберт грали вагому роль, Альфред Нобель накопичив чималий спадок. За своє життя Нобелю було видано 355 патентів на міжнародному рівні, і після його смерті в його бізнесі було створено понад 90 заводів з виробництва озброєнь, не дивлячись на його віру в пацифізм.

Звинувачений в «державній зраді Франції» за продаж Баллістіти в Італію, Нобель переїхав з Парижа в Сан-Ремо в 1891 році. 10 грудня 1896 Альфред Нобель помер на своїй віллі від крововиливу в мозок у віці 63 років. Похований на кладовищі Норра в Стокгольмі. Без відома своєї сім'ї, друзів або колег він залишив велику частину свого багатства в довірчому управлінні, щоб фінансувати нагороди, які стануть відомі як Нобелівські премії.

Особисте життя

Хоча Альфред Нобель так ніколи і не був одруженим, це не значить, що він не знав такого почуття, як кохання. Неофіційно мадам Нобель[9] іменують Берту Зуттнер (у дівоцтві — Берту фон Кінскі) австрійську письменницю та пацифістку, яка мала на талановитого винахідника і мільйонера особливий вплив. Вони познайомилися у 1877 році, коли 34-річна графиня Берта фон Кінскі приїхала за рекомендацією до Парижа і короткий час працювала секретарем хіміка. Однак Берта виходить заміж за барона Артура фон Зуттнера, набагато молодшого за неї, а з Нобелем до кінця його життя листується. Проте лише Берта фон Зуттнер саме та єдина жінка, яка могла стати дружиною знаменитого вченого та благодійника.

Досягнення

Найвідомішим досягненням А.Нобеля був винахід динаміту, запатентованого 1867 року. Саме виробництво цієї вибухівки стало основою швидкого збагачення підприємця.

Володів понад 90 фабриками в 20 країнах світу, був власником 355 патентів.

Був членом Королівського інституту в Лондоні, Товариства цивільних інженерів у Парижі та Шведської королівської академії наук.

Винаходи

Динаміт

Нобель відкрив, що нітрогліцерин у складі інертної субстанції, такої, як діатоміт, стає безпечнішим і зручнішим для використання, і цю суміш в 1867 він запатентував під назвою динаміт.

Динаміт запатентований 1867 року і до середини XX століття використовувався як основна вибухова речовина у гірничій справі. Через високу чутливість до механічних впливів, високої токсичності та вогню вони в 60-х рр. XX ст. частково замінений на безпечніші і менш токсичні порошкоподібні гранульовані вибухові речовини та водовмісні пластичні аміачно-селітряні вибухові речовини.

Динаміти складаються з нітроефіру (нітрогліцерину або динітрогліколю), вміст яких не менше 40 % з різними домішками (деревне борошно[ru], кізельгур тощо) і нітроцелюлози. Розрізняють динаміти: пластичні (гримучі драглі, желатин-динаміти), напівпластичні, порошкоподібні.

Вибухова желатина

Пізніше він поєднав нітрогліцерин з іншою вибуховою сполукою, колодієм, і отримав прозору драглисту речовину, більш високої вибухової активності, ніж динаміт. Вибухова желатина, як вона була названа, була запатентована в 1876 р. Пізніше були проведені експерименти зі створення подібних комбінацій з нітратом калію, деревною масою та іншими.

Нобелівська премія

Помилкова публікація в 1888 році некролога Нобеля (газетярі переплутали винахідника з його старшим братом Людвігом, що помер 12 квітня у Каннах) в одній із французьких газет, де засуджувалося винайдення ним динаміту, вважається тією подією, яка підштовхнула Нобеля до рішення залишити після своєї смерті якусь ціннішу спадщину.[7]

27 листопада 1895 р. підписав заповіт, згідно з яким усе своє майно розміром близько 31,5 млн шведських крон призначив на фінансування міжнародної премії. Згідно з його волею, щорічний прибуток від спадщини має ділитися на 5 рівних частин між особами, які попереднього року найбільше прислужилися людству в галузях фізики, хімії, фізіології або медицини, літератури і особливі досягнення перед людством у справі миру (Нобелівська премія).

Згідно з інструкціями Нобеля, відповідальним за присудження премії миру став Норвезький Нобелівський комітет, членів якого було призначено у квітні 1897 року після набуття чинності заповіту. Через деякий час у цьому ж році були визначені організації, що присуджують і решту премій. 7 червня Каролінський Інститут став відповідальним за присудження премії в галузі фізіології або медицини; 9 червня Шведська академія отримала право присуджувати премію з літератури; 11 червня Шведська королівська академія наук стала відповідальною за присудження премій з фізики та хімії. 29 червня 1900 року було засновано Фундацію Нобеля для керування фінансами й організації вручення Нобелівських премій. У Фундації Нобеля були досягнуті домовленості про базові принципи вручення премій, і у 1900 році розроблений статут фонду був затверджений королем Оскаром II. У 1905 році Шведсько-норвезька унія була розірвана. З цього часу Норвезький Нобелівський комітет відповідає за присудження Нобелівської премії миру, а шведські організації є відповідальними за решту премій.

Примітки

Див. також

  • 6032 Нобель — астероїд, який було названо на честь винахідника.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.