Ас-Саліх Аюб ібн Мухаммад

1221 року, наприкінці П'ятого хрестового походу, ас-Саліх став заручником, якого відрядили до хрестоносців як залог мирних намірів, натомість Іоанн де Брієн став заручником його батька, султана аль-Каміля, поки Дам'єтта не повернувся до Аюбідів. 1232 року він отримав в управління Хасанкейф у Джазірі (нині частина Туреччини), захоплений у артукідів. 1234 року аль-Каміль доручив йому правити Дамаском, усунувши від спадкування престолу через підозри в тому, що ас-Саліх за допомогою мамлюків склав проти нього змову. Його дядько, ас-Саліх Ісмаїл ибн-Ахмад, невдовзі вигнав його з Дамаска, й ас-Саліх утік до Джазіри, де об'єднався з хорезмійцями.

1238 року аль-Каміль помер, залишивши ас-Саліха своїм спадкоємцем у Джазірі, а іншого свого сина, аль-Аділя II, правителем Єгипту[1]. У подальших династичних суперечках ас-Саліх 1239 року узяв під контроль Дамаск[2] та почав використовувати його як плацдарм для розширення своїх володінь. Він отримав підтримку старих емірів батька у Єгипті, які звернулись до нього, щоб позбавитись аль-Аділя. На початку 1240 року, коли ас-Саліх готувався до вторгнення до Єгипту, йому повідомили, що його брата захопили власні солдати. Ас-Саліх був запрошений до Каїра, щоб зайняти трон[3].

Після вступу на престол позиції ас-Саліха були не надто впевненими. Зміцнення влади султана потребувало лояльності кланів та інших членів династії. У Єгипті еміри сформували фракцію Ашаріфія, що мала на меті усунення від влади ас-Саліха та заміну його на ас-Саліха Ісмаїла, який відновив свій контроль над Дамаском. Ас-Саліх зачинився у цитаделі Каїру й більше не міг довіряти навіть колись відданим емірам, які привели його до влади. Відсутність лояльних солдат призвела до того, що султан почав купувати багато рабів-половців. Невдовзі раби утворили ядро армії султана та стали відомими як мамлюки[4]. Ас-Саліх не першим з правителів Аюбідів використовував мамлюків, але він став першим, хто від них залежав настільки сильно[5]. Зрештою, мамлюки усунули династію Аюбідів від влади.

Період 1240–1243 років характеризувався складними військовими й дипломатичними маневрами за участі держави хрестоносців у Палестині, інших правителів династії Аюбідів у Сирії та хорезмійців у Діяр-Мударі, які раніше були союзниками ас-Саліха. 1244 року на запрошення ас-Саліха[6] хорезмійці пройшли через Сирію та Палестину і вступили до Єрусалима, який був переданий Фрідріху II, імператору Священної Римської імперії, султаном аль-Камілем під час Шостого хрестового походу. Того ж року ас-Саліх, знову в союзі з хорезмійцями, переміг ас-Саліха Ісмаїла у Сирії, який перебував у союзі з хрестоносцями Єрусалимського королівства (битва при Форбії). 1245 року ас-Саліх захопив Дамаск[7]. Однак ас-Саліх був неспроможний закріпитись у Дамаску[6]. 1246 року він вирішив, що його хорезмійські союзники є небезпечними та некерованими, тому повернувся проти них і розбив їх біля Хомса. Хорезмійці, які втратили лідерів, розсіялись усією Сирією та Палестиною{sfn|Irwin|1986|p=19}}. Захоплення ас-Саліхом Єрусалима призвело до початку нового хрестового походу в Європі, а Людовик IX прийняв хрест[6]. Кампанія тривала упродовж кількох років, а 1249 року Людовик вторгся до Єгипту та зайняв Дам'єтту[8].

Ас-Саліх воював із дядьком у Сирії, коли отримав звістку про вторгнення хрестоносців. Султан швидко повернувся до Єгипту й розбив табір в Ель-Мансурі, де й помер у листопаді після того, як його нога була ампутована у спробі врятувати султана від гангрени. Ас-Саліх не довіряв своєму спадкоємцю, Туран-шаху і тримав його на безпечній відстані від Єгипту в Хасанкейфі[9]. Вдова ас-Саліха, Шаджар ад-Дурр, змогла приховати смерть султана, поки не прибув Туран-шах. Правління Туран-шаха було коротким, після чого настав тривалий і складний період міжцарства, поки зрештою мамлюки не взяли владу у свої руки. Ас-Саліх, таким чином, був останнім великим правителем Аюбідів, здатним утримувати під своїм контролем Єгипет, Палестину й Сирію.