Список султанів Єгипту

У статті подано список султанів Єгипту.

Султан Єгипту — титул правителя Єгипту, який мали правителі з династії Аюбідів, мамелюкських династій (1250—1517) та правителі з династії Мухаммеда Алі з 1914 до 1922 року.

1171 року Фатімідський халіфат був зруйнований засновником династії Аюбідів Салах ад-Діном. Він створив султанат, об'єднавши Єгипет та Сирію. Його нащадки правили до 1250 року, коли до влади прийшли мамелюки. Султани з династій Бахрітів і Бурджитів часто виступали лише номінальними правителями за реальної влади впливових емірів. Після завоювання Єгипту турками султанат припинив своє існування до початку XX століття. 1914 року Велика Британія проголосила протекторат над Єгиптом, а султаном став Хусейн Каміль. 1922 року Велика Британія визнала незалежність Єгипту, відтак султан Ахмед Фуад I змінив свій титул на королівський[1].

Хронологія

Список султанів

Аюбіди
Ім'яРоки правлінняЗображенняКоментар
Салах ад-Дін1174—1193Султан Єгипту та Сирії, талановитий полководець, мусульманський лідер XII століття. Засновник династії Аюбідів, яка за часів свого розквіту правила Єгиптом, Сирією, Іраком, Хіджазом та Єменом[3]
Аль-Азіз Усман ібн Юсуф1193—1198Другий син Салах ад-Діна та другим султаном з династії Аюбідів, що правили в Єгипті. Перед смертю Салах ад-Дін розділив свої володіння між своїми близькими — Аль-Афдал отримав Сирію, Палестину та Ємен, Аз-Захрі отримав північ Сирії, а Абу Бакр отримав Межиріччя. Це невдовзі призвело до конфлікту, під час якого Абу Бакру, брату Салах ад-Діна, вдалось захопити землі від Межиріччя до Єгипту та скинути аль-Маліка, прийнявши престол під іменем аль-Малік аль-Аділь I (1200—1218)[4]
Аль-Мансур Мухаммад ібн Усман1198—1200Успадкував престол у 12-річному віці[5], але правив недовго через боротьбу за регентство, що розгорнулась між двома військовими угрупуваннями[6]
Аль-Аділь I Ахмад ібн Аюб1200—1218Був обдарованим та ефективним адміністратором й організатором[7]. Упродовж свого правління зберігав цілісність і міць держави Аюбідів
Аль-Каміль Мухаммад ібн Ахмад1218—1238За часів його перебування на престолі Аюбіди відбили п'ятий хрестовий похід. У результаті шостого хрестового походу поступився Єрусалимом християнам та, як вважають, зустрічався зі Святим Франциском[8]
Аль-Аділь II Абу Бакр ібн Мухаммад1238—1240Був усунутий від влади в результаті перевороту, який очолив його зведений брат[9]
Ас-Саліх Аюб ібн Мухаммад1240—1249Ас-Саліх не був першим з правителів Аюбідів, хто використовував мамлюків, але він став першим, хто від них залежав настільки сильно[10]
Туран-шах II ібн Аюб1249—1250Син султана Ас-Саліха Аюба. Після смерті султана Ас-Саліх Аюб ібн Мухаммада його кохана наложниця Шаджар ад-Дурр і головний шейх приховали факт смерті султана, потай викликали Туран-шаха з іракськими військами та почали видавати укази від імені покійного. Одним з таких указів військам було наказано скласти присягу Туран-шаху як спадкоємцю престолу[11]

Бахріти[12]
Ім'яРоки правлінняЗображенняКоментар
Шаджар ад-Дурр1250Вдова султана ас-Саліха. Після його смерті вийшла заміж за головнокомандувача мамелюків, але її правління тривало лише 80 днів[13].
Айбек аль-Муїзз1250—1257Перший мамелюкський султан Єгипту[14]
Мансур Алі1257—1259Справжніми правителями країни за п'ятнадцятирічного Алі були могутні еміри Санджар аль-Халабі, атабек султана, Санджар аль-Гатмі, лідер бахрітів, які залишались у Єгипті, і Кутуз аль-Му'їзз, фаворит Айбека[14]
Кутуз аль-Музаффар1259—1260Був старшим еміром мамлюків аль-Му‘їзза Айбека, після приходу до влади останнього зайняв пост намісника султанату Єгипту[14]
Бейбарс I аль-Бундукдарі1260—1277Відомий успішними війнами у Палестині та Сирії проти монгольських ільханів та європейських хрестоносців[14]
Саїд Берке1277—1280Зрікся престолу у серпні 1279 року. На трон зійшов семирічний брат Берке-хана Саламиш під опікою Калауна[14]
Саламиш аль-Аділь1280Невдовзі після сходження на трон був скинутий Калауном, який прийняв титул султана[14]
Калаун1280—1290До сходження на трон Калаун займав пост командувача сотні. Відзначився у походах проти Хулагуїдів, Малої Вірменії та монголів (1272), які намагались знову закріпитись у Сирії після розгрому при Айн-Джалуті (1260)[15]
Халіль аль-Ашраф1290—1294Найбільш відомий завоюванням останньої з держав хрестоносців у Палестині, що завершилось захопленням Акри 1291 року[14]
Мухаммад I ан-Насір1294—1295, 1299—1309, 1309—1340Був молодшим сином султана Калауна та братом султана Халіля. Тричі сходив на єгипетський престол[16]
Кітбуга аль-Аділь1295—1297Юнаком був взятий у полон після поразки монгольської армії при Хомсі (1260). Його викупив емір Калаун, після чого Кітбуга спочатку став одним з його особистих мамелюків — Мансурі, а після тривалої служби — наближеним еміром Калауна, який тоді вже став султаном, а потім - і його сина Халіля[14]
Ладжін аль-Мансур1297—1299Був усунутий від влади в результаті змови емірів. Це призвело до убивства султана й відновлення на троні Кітбуги[17][18]
Бейбарс II аль-Джашанкір1309Після зречення престолу Мухаммадом I Бейбарс був проголошений новим султаном, але вся Сирія не визнала його влади. Після відновлення на троні Мухаммада I був страчений[16]
Аль-Мансур Абу Бакр1340—1341Правив лише два місяці. Був усунутий від влади в результаті змови емірів[19]
Куджук аль-Ашраф1341—1342Фактичним правителем країни був віце-султан Каузун[20]
Ахмад ан-Насір1342Прийшов до влади в результаті заколоту мамелюків[20]
Ісмаїл ас-Саліх1342—1345За часів правління Ісмаїла на його політичні рішення почали впливати євнухи та дружини з султанського гарему[14]
Шабан I аль-Каміль1345—1346Фактичним правителем країни був віце-султан Аргун аль-Алай, командир мамелюків султана[14]
Хаджжі I аль-Музаффар1346—1347На момент сходження на престол йому було лише чотирнадцять років, і він любив поло, тортури та ігри з голубами[14]
Аль-Хасан ан-Насір1347—1351, 1354—1361За часів його першого правління Єгипет зазнав першої великої епідемії чуми. Був усунутий від влади в результаті перевороту, але повернув собі трон за чотири роки. Вдруге втратив престол також в результаті перевороту[14]
Саліх Салахуддін1351—1354Прийшов до влади в результаті змови емірів. Але за чотири роки, в результаті боротьби тих же емірів, був усунутий від трону. Султаном знову став Аль-Хасан ан-Насір[14]
Мухаммад аль-Мансур Салахуддін1361—1363Незважаючи на свою молодість, він швидко набув репутації збоченця й упертюха. Окрім того, у поводженні з наложницями проявлялись його садистські схильності, через що він був відправлений назад до гарему його матері[14]
Шабан II аль-Ашраф1363—1376Виявився розсудливим і грамотним правителем. Був страчений під час заворушень, що охопили Єгипет[14]
Алі II аль-Мансур Алауддін1376—1382Фактичним правителем країни був Баркук, майбутній султан і засновник династії Бурджитів[14]
Хаджжі II ас-Саліх1382,
1389—1390		Останній султан з династії Бахрітів. Його правління позначилось боротьбою між різними впливовими групами емірів, переможцем з якої вийшов Баркук[14]

Бурджити[12]
Ім'яРоки правлінняЗображенняПримітка
Баркук аз-Захір1382—1389, 1390—1399Засновник династії Бурджитів, народився у Черкесії. Затвердився на престолі 1382 року. За його правління всі емірські посади були зайняті черкесами, внаслідок чого всі наступні султани виходили тільки з середовища черкесів. Перед смертю проголосив своїм спадкоємцем 13-річного сина Фараджа[21]
Фарадж ан-Насір1399—1405, 1405—1412Син Баркука, народжений грецькою невільницею[22]
Абдул-Азіз аль-Мансур14051405 року група мамелюків спробувала возвести на престол Абдул-Азіза аль-Мансура. Його правління тривало лише кілька місяців[23]
Абуль-Фадль аль-Мустаїн14121412 року Фарадж ан-Насір здійснив черговий похід до Сирії, взявши з собою халіфа аль-Мустаїна. Султан зазнав поразки та був узятий в облогу в Дамаску. Сирійці взяли у полон халіфа та проголосили його султаном. Аль-Мустаїн наполегливо відмовлявся від такої сумнівної честі[24]
Шайх аль-Муаяд1412—1421За кілька місяців після того, як аль-Мустаїн зійшов на трон, Шайх аль-Муаяд усунув його від влади й сам став султаном. Відновив мир і порядок у країні[24]
Ахмад I аль-Музаффар1421Після сходження на престол майже одразу його скинув емір Татар, який наказав стратити всіх прибічників Шайха аль-Муаяда[24]
Татар аз-Захір1421За три міяці після сходження на престол Татар аз-Захір захворів і помер. Трон він передав своєму 10-річному сину Мухаммаду I[24]
Мухаммад I ас-Саліх1421—1422Зійшов на трон після смерті батька. Був усунутий управляючим султанського палацу Барсбоєм 1422 року[24]
Барсбой аль-Ашраф1422—1438Усунув від влади Мухаммада I ас-Саліха. Був жорстоким правителем[24]
Юсуф аль-Азіз14381438 року Барсбой помер, заповівши престол своєму сину Юсуфу. Того ж року останнього усунув від влади його опікун Джакмак[24]
Джакмак аз-Захір1438—1453Усунув від влади Юсуфа аль-Азіза. Придушив усі заколоти в Сирії, після чого розпочав війну з Родосом[24]
Усман аль-Мансур1453Син Джакмака. Був жорстоким і дурним правителем. Усунутий в результаті повстання мамелюків[24]
Інал аль-Ашраф1453—1461За часів його правління султанські невільники за власним бажанням призначали та усували від посад усіх вищих чиновників[24]
Ахмад II аль-Муаяд1461Син Інала аль-Ашрафа. Усунутий мамелюками за кілька місяців[24]
Хушкадам аз-Захір1461—1467Після повалення Ахмада II аль-Муаяда мамелюки возвели на престол грека Хушкадама, який до того керував султанським доменом[24]
Білбай аз-Захір1467—1468Прийшов до влади після смерті Хушкадама аз-Захіра. Був лялькою в руках мамелюків[24]
Тимур-буга аз-Захір1468Прийшов до влади після смерті Білбая аз-Захіра. Як і його попередник, був ляльковим правителем[24]
Каїт-бай аль-Ашраф1468—1496Був жорстоким, розумним і далекоглядним. За його правління, 1485 року, почалась перша війна з турками, що проходила на території малоазійських князівств. Виграв обидві битви, а 1491 уклав вигідний для Єгипту мир, за яким турки відмовились від претензій на Альбістан і Кілікію[25]
Мухаммад II ан-Насір1496—1498Спробував озброїти єгипетську армію вогнепальною зброєю, але більшість мамелюків вважали ту реформу нечестивою. Молодий султан був убитий 1498 року в Газі[24]
Кансух аз-Захір1498—1500Був обраний султаном після смерті Мухаммада II. Убитий за два роки після початку правління[24]
Джанбалат аль-Ашраф1500—1501Був обраний султаном після смерті Кансуха аз-Захіра. Правив упродовж короткого терміну[24]
Туман-бай I аль-Аділь1501Був обраний султаном після смерті Джанбалата аль-Ашрафа. Правив упродовж короткого терміну[24]
Кансух аль-Гаурі1501—1516За підтримки емірів зайняв трон 1501 у віці 60 років. До того був головним візиром. Загинув у вирішальній битві з османами[26][24]
Туман-бай II аль-Ашраф1516—1517Був обраний султаном після смерті Кансуха аль-Гаурі. До того виконував обов'язки намісника Єгипту. Після невдалого повстання у Каїрі Туман-бай потрапив у полон до турків і був страчений[24]

Династія Мухаммеда Алі
Ім'яРоки правлінняЗображенняПримітка
Хусейн Каміль19 грудня 1914 — 9 жовтня 1917Султан Єгипту за часів британського протекторату над Єгиптом. Був сином хедива Ізмаїла Паші. Після його смерті єдиний син султана, принц Камалуд-дін Хусейн зрікся престолу, після чого влада в султанаті перейшла до його брата Ахмеда Фуада I[27][28]
Ахмед Фуад I9 жовтня 1917 — 28 лютого 1922Після визнання британською владою незалежності Єгипту став королем Єгипту і Судану[29]

Див. також

Список королів Єгипту

Примітки
  1. Єгипет //  / гол. ред. А. А. Громико. — Африка. Енциклопедичний довідник. — Москва : Советская Энциклопедия, 1986. — Т. 1. — С. 502-506.
  2. Велика Радянська Енциклопедія/ Мамлюки
  3. Bahā' al-Dīn Ibn Shaddād (2002). The Rare and Excellent History of Saladin. Ashgate. ISBN 978-0-7546-3381-5
  4. Ali, Abdul. Islamic Dynasties of the Arab East: State and Civilization during the Later Medieval times. New Delhi: M D Publications Pvt, 1996
  5. A History of the Crusades: The Kingdom of Acre and the Later Crusades by Steven Runciman, стор. 81
  6. Humphreys, R. S., From Saladin to the Mongols, The Ayyubids of Damascus 1183—1260, SUNY Press 1977. стор. 110
  7. From Saladin to the Mongols: The Ayyubids of Damascus, 1193—1260 by R. Stephen Humphreys, SUNY Press 1977, стор. 155
  8. Saint Francis and the Sultan: The Curious History of a Christian-Muslim Encounter, John V. Tolan OUP 2009
  9. René Grousset, Histoire des croisades et du royaume franc de Jérusalem — III. 1188—1291 L'anarchie franque, Paris, Perrin,‎ 1936, стор. 902
  10. Irwin, Robert (1986). The Middle East in the Middle Ages: The Early Mamluk Sultanate, 1250—1382. Southern Illinois University Press / Croom Helm. ISBN 1-5974-0466-7
  11. Фильшнинский И. М. История арабов и Халифата (750—1517). — 3-є, випр. і доп. — М. : АСТ:Восток-Запад, 2008. — С. 258—260. — ISBN 978-5-17-039553-8.
  12. Радянська історична енциклопедія/ Мамлюки
  13. Монархи. Мусульманский Восток VII—XV/Бахриты
  14. Irwin R. The Middle East in the Middle Ages: the early Mamluk Sultanate 1250-1382. — London : Croom Helm, 1986. — 180 с. — ISBN 0-7099-1308-7.
  15. Радянська історична енциклопедія, том 6
  16. Рижов К.В. Бахріти. — Мусульманський Схід VII-XV ст. — М. : Вече, 2004. — 544 с. — (Всі монархи світу) — 3000 прим. — ISBN 5-94538-301-5.
  17. André Clot. L'Égypte des Mamelouks 1250-1517. L'empire des esclaves. с. 121.
  18. André Clot. L'Égypte des Mamelouks 1250-1517. L'empire des esclaves. с. 122.
  19. Jörg-Dieter Brandes: Die Mameluken — Aufstieg und Fall einer Sklavendespotie. Thorbecke, Sigmaringen 1996, ISBN 3-7995-0090-1
  20. Yusef: History of Egypt, 1382—1469 A.D. (übersetzt von William Popper), Abu L-Mahasin ibn Taghri Birdi, University of California Press, 1954
  21. Энциклопедический словарь : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб. : Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон, 1890—1907.
  22. William Muir (1896). The Mameluke; or, Slave dynasty of Egypt, 1260-1517, A. D. Smith, Elder. с. 245.
  23. Biographie universelle, ancienne et moderne. Joseph Fr Michaud, Louis Gabriel Michaud. 1820. том 26, стор. 184
  24. Рижов К. В. Бурджити // Всі монархи світу. Мусульманський Схід VII-XV ст = Все монархи мира. Мусульманский Восток VII-XV вв. — М. : Вече, 2004. — 544 с. — ISBN 5-94538-301-5.
  25. A. W. Newhall, The patronage of the Mamluk Sultan Qā’it Bay, 872-901/1468-1496 (Diss. Harvard, 1987)
  26. Фильштынский И. М. "История арабов и Халифата (750—1517 гг.), Москва, «Муравей», 2001. ISBN 5-8463-0082-0, стор. 294
  27. Naguib Mahfouz, Palace Walk (Anchor Books, 1991), стор. 12
  28. Egyptian Royalty Genealogy
  29. Фуад I. Энциклопедия Кругосвет. Архів оригіналу за 2 травня 2015. Процитовано 6 грудня 2015.

Література
  • Рыжов К. В. Монархи. Мусульманский Восток VII—XV. Бахриты
  • Рыжов К. В. Монархи. Мусульманский Восток VII—XV. Бурджиты
  • Рыжов, К. В. Мухаммада Али династия // Все монархи мира. Мусульманский Восток. XV—XX вв. — М. : Вече, 2004. — 544 с. — ISBN 5-9533-0384-X.

Цей список належить до вибраних списків української Вікіпедії.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.