Ата (острів)

Ата (тонг. ʻAta; англ. ʻAta, Pylstaart) вулканічний острів у південно-західній частині острівної групи Тонгатапу округу Тонгатапу (Королівство Тонга), в південно-західній частині Тихого океану. Не слід плутати з плоским кораловим островом Ата, який лежить уздовж проходу Піха, за 9,4 км на північний схід від острова Тонгатапу, головного острова архіпелагу Тонгатапу.

Острів Ата
тонг. ʻAta
Острів Ата

Карта
Острів Ата (внизу, поцентру)
Острів Ата (внизу, поцентру)
Географія
22°19′59″ пд. ш. 176°12′00″ зх. д.
Місцерозташування Тихий океан,
Австралія і Океанія
Акваторія Тихий океан
Група островів о-ви Тонгатапу
Площа 2,3  км² 
Довжина 1,85  км
Ширина 1,6  км
Берегова лінія ~7  км
Найвища точка вулкан 355 м[1] м
Країна
 Тонга
Регіон округ Тонгатапу
Адм. одиниця Tongatapud
Населення безлюдний з 1863 року[1]
Острів Ата
Острів Ата (Океанія)
Острів Ата
Острів Ата (Тонга)

 Ата у Вікісховищі

Географія

Острів Ата з космосу

Острів є самим найпівденнішим островом Королівства Тонга, розташований приблизно за 157 км на північний захід від острова Тонгатапу. Найближчий материк, Австралія, знаходиться за 3000 км[1] на захід — південний захід, а острів Північний (Нова Зеландія) лежить майже за 1700 км на південний захід.

Ата має вулканічне походження і, ймовірно, є найстарішим островом в західному ланцюгу вулканічних островів архіпелагу Тонга. За всю історію спостереження людиною будь-яких вулканічних процесів на острові зареєстровано не було[2]. Площа острова — 2,3 км², довжина становить 1,7 км, при максимальній ширині — 1,6 км. Він покритий густою рослинністю, серед якої переважають кокосові пальми. Тут також поширені фігове та хлібне дерева. Гніздяться морські птахи[1]. Єдиний ссавець острова — малий полінезійський пацюк (Rattus exulans)[2].

Клімат на Ата тропічний. Трапляються руйнівні циклони та землетруси[1].

Історія

Європейським першовідкривачем Ата став голландський мандрівник Абель Тасман, який відкрив острів 19 січня 1643 року. Через велику кількість тропічних птахів, мореплавець назвав його «Pylstaert Eylant» (в сучасному голландському написанні — «Pijlstaart»), що означає «хвіст стрілою» (англ. arrowtail, це була також назва тропічного птаха, який в наш час називається фаетон). Проте через погану погоду Тасману не вдалося висадитися на острові.

У 1773 році острів згадується Джеймсом Куком під час його другого навколоосвітнього плавання. Його координати були виправлені Лаперузом, який згадує його як острів «Plistard».

У період між 1862 та 1864 роками жителі острова найбільше постраждали з трьох островів Тонга від перуанских работорговців: практично все населення було вивезене і продане в рабство на інші острови Океанії та в Перу для збирання гуано[3], або померли під час перевезення від хвороб чи нелюдських умов. Цим подіям передувало рішення перуанського уряду, який у 1862 році вирішив залучити працю підневільних робітників для збирання гуано на островах Чинча у Перу. Флот суден вирушив на острови Тихого океану, щоб знайти «бажаючих» мігрантів, але тактика вербування була швидко замінена тактикою обману і викрадення людей. Британський капітан китобійного судна «Греція» Томас Джеймс Мак-Грат, обманом викрав у селі Коломаїле 144 людини. На острові Ніуафо'оу (група островів Ніуас) він викрав 30 чоловік. На острові Уїха (острівна група Ха'апаї) работорговцям пощастило найменше, із мисливців за рабами, вони самі виявилися в ролі «здобичі», після засідки, яку їм влаштували остров'яни. Щоб врятувати населення, що залишилося, у 1863 році король Тонга Джордж Тупоу I наказав евакуювати жителів, на острів Еуа. Відтоді острів Ата безлюдний. Нащадки з острова досі живуть на острові Еуа в селах Коломаїле та Ха'ату'а. Їх бажання коли-небудь повернутися на острів Ата малоймовірне, оскільки острів не має придатної гавані, що робить перевезення вантажу до нього небезпечним та неекономічним.

У червні 1965 року шестеро школярів з міста Нукуалофа вирушили на вельботі ловити рибу. Шторм їх відніс в океан. Зрештою хвилі розбили їхній човен, викинувши на берег безлюдного острівця Ата, на якому вони прожили 13-ть місяців, харчуючись рибою і м'ясом птахів, замість води пили сік кокосових горіхів. Спас їх австралійський капітан Ворнер, який на яхті «Джаст Девід» підійшов до берега острова[4].

Див. також

Примітки

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.