Атна (народ)

Народи Юкона до приходу європейців, бл. XIX століття

Головний правитель шеліховської компанії в Америці Олександр Андрійович Баранов 1796 року послав офіцера корпусу гірських інженерів Д. Тарханова по Мідній річці в експедицію, щоб відшукати у верхів'ях річки шлях у Гудзонову затоку, попутно знайти родовища міді і налагодити контакт з місцевими жителями. Ледь не загинувши від голоду і поневірянь, Тарханов виконав місію частково — у нього склалися добрі стосунки з індіанцями атна. З їхньою допомогою в середині травня 1797 року він спустився байдарою за течією до гирла Мідної річки, а звідти дістався до Кадьяка. Очевидно, він був першим з європейців, що побували в нижній, а можливо, і в середній течії річки і дав короткий етнографічний опис жителів цього району[3].

Баранов у листі від 1 вересня 1797 року до начальника Костянтинівського редуту Івана Олександровича Кускова наказав провести перепис мідновців, взяти у них надійних аманатів, вивідати місця покладів самородної міді і підселити до них 2-3 промисловців. Переговори з вождями мідновців пройшли успішно, і восени 1798 року на Мідну річку вирушили переписувачі[3].

Побоюючись підриву своєї монополії на мідь і погіршення позицій посередницької торгівлі між узбережжям і внутрішніми районами материка, а також невдоволення вимогами росіян видати бранців, вожді атна спробували вбити керівника експедиції Костянтина Галактіонова, щоб потім за підтримки еяків знищити Костянтинівський редут. Важко поранений Галактіонов дістався до Костянтинівської фортеці та попередив про небезпеку. Загострення відносин з мідновцями могло підірвати хутрову торгівлю в цьому районі, тому Кусков після довгих перемовин уклав з вождями мир[11].

У 1801 році через розбрат між змовниками племен денайна і атна штурму Костянтинівської фортеці вдалося уникнути. Навесні 1806 і в 1807 роках спільно з чугачами вони знову погрожували знищити редут[12].

Хоча від 1805 року експедиції на Мідну річку припинилися, регулярні контакти між росіянами та атна в той період не переривалися. Індіанці щорічно влітку спускалися на байдарах по річці з вантажем хутра, дублених лосиних шкур та самородної міді, отримуючи за це в Костянтинівському редуті європейські товари[3]. У 1810-х роках, а, можливо, й раніше мідновці починають спускатися вниз по Сусітні (Сушитні) для торгівлі з росіянами в Миколаївському редуті[13].

1819 року під час дослідницької експедиції креола[14] А. І. Климовського в середній течії Мідної поблизу гирла річки Читини засновано Мідновську одиночку для торгівлі з тубільцями. В торговельну орбіту факторії увійшли як низові, так і верхові атна.

Атна в 1819 році знищили російську стоянку на злитті річок Мідної і Читини[5][15].

За даними Петра Петровича Дорошина, до 1850 року атна обмінювали за рік 60-100 шкур рисі, 400—600 шкур куниці і до 10 шкур лисиць, за які вони придбавали товарів на 2000—2500 рублів асигнаціями. Іноді атна вступали на короткочасну службу в РАК, отримуючи за літо платню товарами до 30 рублів асигнаціями і безкоштовну їжу від компанії. Зазвичай вони наймалися веслярами на байдару, яка служила для сполучення між Костянтинівським редутом і Міднівською одиночкою[3][16]. За хутра індіанці отримували переважно тютюн і бісер, а також металеві казанки, сокири, бавовняні тканини тощо.

Величезним багатством вважають вони бісер. Найзаможніші збирають його скільки можуть, закопують у землю і передають, як скарб, спадкоємцям, які намагаються примножити його.

Оригінальний текст (рос.)

Величайшим богатством почитают они бисер. Зажиточнейшие собирают его сколько могут, закапывают в землю и передают, как сокровище, наследникам, которые стараются умножить его.

— Ф. П. Врангель[1]

Східні сусіди атна разом з тлінкітами продавали англійські товари з факторій Компанії Гудзонової затоки. У 1830-х роках міднівці вже мали англійські рушниці і навіть продавали їх денайна[1].

Прагнучи запобігти торговельній експансії англійців і краще вивчити природні ресурси глибинних районів Аляски, головний правитель Російської Америки у 1840—1845 роках Адольф Карлович Етолін відправив низку дослідних партій. Активне сприяння експедиції А. В. Климовського надали два вожді міднівських колчан (верхових атна) — Ките-Жильта і Чаїтільтуш, а також один з вождів денайна — Василь Кистахін, яких у лютому 1842 року Етолін нагородив срібними медалями «Союзні Росії»[3].

Міднівська одиночка припинила існування взимку 1849/50 року, після того як індіанці, що голодували, розграбували збережувані там запаси продовольства, і російський прикажчик разом з родиною був змушений вирушити в Костянтинівський редут. Евакуація Міднівської одиначки ускладнила і без того не інтенсивну торгівлю між росіянами і атна, яка не переривалася до продажу Аляски 1867 року. Основна торгівля йшла в Костянтинівському і Миколаївському редутах, а також за допомогою торгових партій, які посилали спеціально для товарообміну з Костянтинівського редуту в район колишньої Міднівської одиночки. Деякі лояльні міднівці одержували від росіян товари в борг для скупки хутра в сусідніх атапаських племен[6].

Основою взаємин росіян і атна залишалася насамперед взаємовигідна торгівля, що давала одним цінне хутро, а іншим європейські вироби та товари. Хоча в цілому господарство атна внаслідок впливу росіян не зазнало радикальних змін, більшу роль стали грати хутрове полювання і товарообмін[3].

Згідно з постановою 1971 року атна заснували своє відомство, що керує 289 га з 8 селами.

Атна приписують створення землі і людини Ворону, який викрадав стихії одну за іншою[7].

Трупи спалюють, прах загортають у чисті ровдуги (вироблені оленячі шкіри) і зберігають у скриньках на стовпі, чи на дереві. Поминки померлих родичів справляють щорічно[1].

Через контакти з росіянами атна запозичили деякі релігійні уявлення і християнську атрибутику. Під впливом росіян небіжчика поминали не тридцять, як перш, а сорок днів; ховали померлих у трунах, оточували могилу огорожею і ставили над нею православний хрест; низові атна запозичили російські християнські імена, отримані під час хрещення. 1885 року експедицію лейтенанта Г. Т. Аллена супроводжував вождь Ніколай і індіанець Вані, тобто «Ваня»[3].