Бакунін Михайло Олександрович

Михайло Олександрович Бакунін народився 18 (30) травня 1814 р. у маєтку свого батька Прємухіна. Батько, Олександр Михайлович, молодість провів в Італії, виконуючи обов'язки аташе російської місії у Флоренції. Після повернення пішов у відставку й оселився у тверському маєтку. Він був пов'язаний з декабристами, підтримуючи лінію глави «Союзу порятунку» М. М. Муравйова, й намагався звільнити своїх селян.

Михайло Бакунін закінчив Петербурзьке артилерійське училище (1828 — 1832 рр.) і служив в армії у чині прапорщика 1832 — 1834 рр. Потім пішов у відставку й оселився в Москві. Тут він познайомився із М. В. Станкевичем і В. Г. Белінським. 1840 р. поїхав за кордон: спочатку до Німеччини, де деякий час вчився в Берлінському університеті у К. Вердена і Ф. Шеллінга. Пізніше знайомиться з прогресивними діячами О. Руче, В. Вейтлінгом, П. Прудоном, К. Марксом, Ф. Енгельсом. Кинувши навчання, він рішуче пориває з будь-якою теорією й філософією та береться за практику революційної боротьби. На барикадах Праги й Дрездена Бакунін сповнений рішучості втілювати анархію в практику революції. Після поразки повстання він був двічі засуджений судами Саксонії й Австрії до страти. Найганебніша для нього подія — видача Австрією 1851 р. уряду Росії. Після двох років саксонської й австрійської в'язниць він провів сім років в Алексіївському равеліні у Шліссельбурзі й чотири роки у сибірському засланні. 1861 року втік із заслання й з новими силами долучився до Західноєвропейського революційного руху, мріючи залучити до нього Росію. 1864 року він вступає в народне товариство робітників (I інтернаціонал), проте його присутність більше руйнує, ніж зміцнює його. Він створює всередині «Інетрнационалу» 1868 року «Міжнародний альянс соціалістичної демократії», діяльність якого цілком спрямована на практику, за що 1872 року Гаазький конгрес виключив його з рядів «Інтернаціоналу». 1870 року Бакунін серед повстанців Ліона, потім вітає проголошення Паризької комуни, хоча передбачає й навіть намагається запобігти поразці комунарів. Він твердо впевнений у своїх ідеях і практично невразливий як професіонал революції. Він бореться з єдиним злом — всіма формами державності, бажаючи загальнолюдського братства на руїнах всіх держав.

1873 року вийшла книга М. Бакуніна «Держава і анархія». У ній крім глибокого політичного аналізу стану справ в Європі риторична ставка робилася на «людський чинник» організації «загальноєвпропейського та світового бунту». Обурення народу, доведеного до відчаю, — основа революції.

Вже постарілий, хворий, але сповнений натхнення «рятівної боротьби», 1874 р. Бакунін вирушає до Болоньї, щоб взяти участь у повстанні й можливо навіть померти на барикадах.

Тяжка хвороба нирок і водянка змушують його переїхати до Швейцарії. У Берні 1 липня 1876 року він помирає в оточенні старих друзів: професора А. Фохта і сім'ї Тейхелів. Тут же він і похований.

• Бакунізм

• Бакунін, Михайло Олександрович // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
• А. Круглашов. Бакунін М. О. // Політична енциклопедія / редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови). — К. : Парламентське видавництво, 2011. — С. 48. — ISBN 978-966-611-818-2.

• Бакунін // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 1 : А — Г. — С. 185. — ISBN 966-7492-00-X.
• Бакунін Михайло // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1957. — Т. 1, кн. I : Літери А — Б. — С. 68. — 1000 екз.