Балабанова Анжеліка Ісаківна

Анжеліка Ісааківна Балабанова (івр. אנג'ליקה באלאבנוב‎, італ. Angelica Balabanoff) (1869, Чернігів, Російська імперія — 25 листопада 1965, Рим, Італія) — соціал-демократка, пізніше комуністка, діячка російського та італійського робітничого руху, член керівництва Комінтерну.

Балабанова Анжеліка Ісаківна
рос. Анжелика Балабанова
Народилася 7 травня 1869(1869-05-07)[1][2]
Чернігів, Російська імперія
Померла 25 листопада 1965(1965-11-25)[3][4][5] (96 років)
Рим, Італія
Поховання Римський протестантський цвинтар
Країна  Російська імперія
 СРСР
Україна[1]
Діяльність політична діячка, автобіографістка, феміністка, редакторка
Alma mater Вільний університет Брюсселя
Знання мов російська[6], італійська, французька і шведська
Партія КПРС, Італійська соціалістична партія і Італійська демократична соціалістична партія
У шлюбі з Балабанов Михайло (Самуїл) Соломонович

Життєпис
Керівні діячі КП(б)У під час українсько-більшовицької війни. Зліва направо: Олександр Хмельницький, Мойсей Рухимович, Мойсей Грановський, Володимир Юдовський, Климент Ворошилов, Володимир Мещеряков, Микола Подвойський, Анжеліка Балабанова, Християн Раковський, Микола Скрипник, Володимир Затонський.

Народилася у Чернігові, у багатій єврейській родині.

Навчаючись у Брюсселі Балабанова починає цікавитись радикальними соціалістичними ідеями. Переїхавши до Рима, агітує робітників текстильної індустрії; згодом стає лідером Італійської Соціалістичної партії (PSI). У цей час її ім'я можна побачити поряд із прізвищами Лабріола, Серраті, Муссоліні (котрого вона навчала основ марксизму), Філіппо Тураті.

У роки Першої світової війни А. Балабанова під час т. зв. Руху Ціммервальд — розколу соціалістичної ідеологеми на комуністичну та соціал-демократичну — визначилась як прихильниця лівішої течії. Анжеліка багато часу проводить у Швеції, де знайомиться з багатьма шведськими комуністичними лідерами. В 1917 році вона приєдналася до більшовицької партії СРСР (див. Пломбований вагон); була секретарем Комінтерну у 1919-1920 роках, співпрацюючи з В. Леніном, Л. Троцьким, Г. Зінов'євим та іншими. Згодом розходиться з більшовиками, виїжджає до Італії, де жорстко їх критикує. В Італії стає одним із лідерів Італійських Соціалістів, т. зв. Максималістської групи. З розростанням фашистського руху знаходить притулок у Швейцарії. Після Другої світової війни повертається назад в Італію, де до самої смерті 1965 року залишається активістом соціалістичного руху, заснувавши у 1947 році Соціалістичну Робітничу партію, яка згодом стала Італійською Демократичною Соціалістичною партією (PDSI).

Твори
  • La mia vita di rivoluzionaria
  • Lenin visto da vicino
  • Балабанова А. Моя жизнь — борьба. Мемуары русской социалистки. 1897-1938.— М.: Центрполиграф 2007.— 336 с.— (Свидетели эпохи) ISBN 978-5-9524-3006-8.

Посилання
  1. WeChangEd
  2. Gran Enciclopèdia Catalana — Grup Enciclopèdia Catalana, 1968.
  3. SNAC — 2010.
  4. FemBio: Банк інформації про видатних жінок
  5. Munzinger Personen
  6. Bibliothèque nationale de France Record #118899391 // BnF catalogue général — Paris: BnF.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.