Балтська міфологія

На рубежі I-го і II-го тис. н. е. балтійські племена займали територію на південь і схід від Балтійського моря, будучи сусідами з слов'янами і прибалтійськими фінами. Найбільш ранні відомості про міфологію і ритуали балтійських племен, крім археологічних даних про поховальний обряд і характер святилищ, походять до кін. 1 ст. н. е. Описуючи естіев, що ототожнюються з древнебалтійскімі племенами. Cклалася серед древніх балтійських (балтских) племен. Загальна картина не збереглася. Вона реконструюється по окремих фрагментах. На матеріалі переказів пруссов, ятвягов, литовців і латишів відтворюється загальна міфологія, джерелами також служать археологічні пам'ятники і свідчення античних авторів, наприклад Тацита. Пізня історія розширила джерела формування відомостей про балтійську міфологію, але і понизила їх достовірність через віддаленість від реальних подій.

Однією з особливостей балтійської форми свідомості древніх можна вважати усвідомлення світу в системі протилежних понять, що видображають людське життя. До них відносять: життя і смерть, щастя і нещастя, парне і непарне число, близький і далекий, будинок і ліс, чоловічий і жіночий і т. і. Персонажі міфа мають розвинену ієрархію. Дослідники виділяють сім рівнів. До першого відносяться вищі боги. Головний серед них — Дієвас. Він мешкає на небі. У пруській міфології — Окопірмс. У відносинах з ним знаходиться бог-громовержець Перкунас (Перконс). У кожного бога багато родичів і дітей, в тому числі, близнюків. Всіх їх зв'язують відносини, які передають багато архаїчних представлень і ритуалів. Наприклад, сини бога закохані в дочку іншого бога. Вони її чекають, запалюють два вогні в морі, котять дочку сонця по морю в човні, їдуть до неї додому на двох конях і т. д. У цих сюжетах видображаються символи культу родючості, а також мотиви охорони. Так, при народженні близнюків у корови в литовському селі здійснюється очисний обряд оборювання на двох бичках.

Найбільш активним богом є Перкунас, якому протистоїть Велняс, пов'язаний з худобою. У сюжеті весілля сонця і місяця розгніваний Перкунас розрубує місяць мечем. Крім вказаних вищих богів в різних міфах є цілий ряд інших, різної чисельності і функції. На другому рівні розташовуються боги, обслуговуючі господарський цикл. До них належать боги зернових, дощу, лісу, пастухів, пасовищ і доріг і т. і. Їм звичайно приносили жертвоприносини худобою, птицею і т. і.

У інші рівні входили групи персонажів, за допомогою яких регулювалися і описувалися інакші відносини. Наприклад, коло відносин, пов'язане з долею (Лайма), смертю (Гильтіне), шлюбом і його розривом, зорею тощо. Через богів цих рівнів описувалися: історія народів, побутовий уклад їх життя, учасники «прихованого» соціального життя (гноми, відьми, перевертні, велетні), різні духові персонажі (духи будинку, жіночі духи; духи, мешкаючі в землі; повітряні духи і духи вмерлих).

До останнього, сьомого рівня, відносилися образи людей як носіїв духовності і учасників ритуалів. Це різного роду жерці, гадателі; що творять молитву; що танцюють і що співають, що гніваються і що хочуть. Наприклад, серед гадателів були: що пірнають у воду, що гадають за політом птахів, їх внутрішностям, по диму або полум'ям свічки, по зірках тощо.

Вважається, що потужність міфології балтійських народів була дуже значною. Християнство, яке розповсюджувалося тут аж до XVI століття, не змогло витіснити язичницької культури повністю. У ній збереглися багато ритуалів дохристиянського минулого. Досі вони виявляються в фольклорі, магії, побуті, самих різноманітних культових формах.

• Аустра або Аушріне — богиня зорі, пов'язана з планетою Венерою;
• Совій — засновник традиції трупоспалення та провідник в потойбічний світ.
• Сауле — богиня-Сонце;
• дочки Сауле;
• Медейна — богиня лісової живності;
• Перкунас — бог-громовержець;
• Перкунос — Бог грози;
• Жеміна — богиня родючості, жінок та землі;
• Вяльнас, Велс — хтонічне божество, покровитель худоби;
• Лайма, Декла та Карта — три богині, пов'язані з долею;
• сини Діеваса;
• Дієвас — бог ясного неба;

Велес

• Менуліс — бог-місяць.

Балто-слов'янський бог Велес або Вяльняс представлений по різному, в тому числі у вигляді рогатого божества і змія. Він протегував худобі і лісовим просторам. Іноді його також представляли у вигляді дракона-цмоки. Його противником є інший бог Перун-Перкунас громовержець.

Перкунос — бог грози і війни у ​​балтомовних племен, в східнослов'янській міфології йому відповідає Перун. Не виключено, що Перун був запозичений у балтів. Втім в 9-12 ст. на території давньоруської спільноти йшов активний процес слов'янізації балтів і міксація їх зі слов'янськими прибульцями. Культ Перкуноса був популярний у всіх балтійських племенах. Слід так само пам'ятати зв'язок пари Велс-Перкунос, при цьому Велса іноді ототожнювали з чортом Вяльнясом. Слід зауважити, що Перкунос одружений був двічі, перший раз на богині Лаум, яка спершу була хорошою і особливою, і відповідала за небо, дітонародження і т. ін. жіночі обов'язки.

Перкунос — Бог грози

До речі в Латвії веселка вважається поясом Лаум. Але згідно литовським віруваннями вона зрадила Перкуносу, за що Перкунос вигнав її на Землю. На Землі вона почала активно шкодити людям насилаючи кошмари, підмінюючи дітей. Вдруге Перкуносу пощастило з дружиною. Нею стала богиня Жеміна, тобто Земля. В цілому автентичний культ Перкуноса в сучасній Литві та Білорусі офіційно існував до 1385 року, тобто до укладення Кревської унії. Однак пам'ять по язичницькому минулому ще довго існувала в землях ВКЛ. Фактично останнє капище на цій території було знищено лише в ХХ ст.

• Дейв-пряхи;
• гноми-барздукі;
• вілкатіс — вовки-перевертні;
• Айтварас — летючий дух, частіше є в образі яскравого вогняного спалаху;
• Каукасія — аналог слов'янського домовика.

• Литовська міфологія

• Хроніки східної літератури
  
• Міфологія античного світу
  
• Боги балтійських слов'ян