Латиші

Традиційні поселення — однодворки (віенсетас), на сході — села рядового і вуличного планування (ціемс, саджа). Розташування будівель садиби (житловий будинок — істаба, господарські будівлі — кліть, клуня, хлів, лазня) у різних районах по-різному.

Основний тип традиційного житла — зруб на фундаменті з природного каменю. Дахи двосхилі (у Відземе й Курземе — чотирискатні), із соломи, очерету або дранки. Житлові приміщення розташовувалися обабіч сіней (намс) з кухнею. Латгальская істаба, близька до російської й білоруської курної хати, має вигляд двох самостійних зрубів з російською піччю, з'єднаних холодними сіньми (синцес). У 1920-30-х роках поширилися багатокамерні сільські будинки типу котеджів. Наприкінці 1940-х років почалося переселення латишів з хуторів у селища, розташування яких здебільшого збігалося з колишніми волосними центрами.

Традиційний жіночий костюм — довга тунікоподібна сорочка, смугаста або картата спідниця, наплічна накидка (віллайне). Були місцеві особливості в покрої, кольорах й прикрасах одягу. У Видземі сорочки прикрашалися мережкою, накидки — білі, головний убір дівчини — червоний вінок, що розшитий бісером, заміжні — білий вишитий чепець. У Земгалії сорочка прикрашалася білою вишивкою, спідниця — особливим браним («квітковим») візерунком, накидка — багатим тканим візерунком; на голові носили шовкову хустку, що зав'язувалася в дівчини позаду, у заміжніх — під підборіддям; дівчата також носили металеві вінки, заміжні жінки — тюлеві чепці. Курземський костюм (зберігався довше інших, аж до середини 20 століття) відрізнявся металевими поясами, яскраво-синіми накидками з металевими прикрасами, пряжками-сактами. На голові носили металеві або ткані на твердому каркасі вишиті бісером вінки. Латгальский костюм складався із сорочки із червоним браним або вишитим візерунком, картатої (на півночі — білої) спідниці, білої накидки із синьо-зеленою вишивкою, лляного наплічного покривала (снатене). Головний убір дівчини — червоний вишитий бісером вінок, заміжніх — білий вишитий чепець. Аугшземський костюм окремими рисами подібний до латгальського, відземського і земгальського: сорочка із прямими поликами (на відміну від інших латиських жіночих сорочок) прикрашалася червоною вишивкою, спідниця — картата або у світлу смужку, головний убір — полотняний (наматс), по святах надягали фартух.

Чоловічий одяг більш одноманітний, складався з каптана (білого, сірого або синього), штанів (одного кольору з каптаном або картатих), сорочки, пояса, шарфа, шапки, рукавичок. Штани заправлялися в шкарпетки з кольоровим одворотом, взуття — чоботи або постоли. По святах обов'язково одягався чорний або сірий капелю — ратене. І чоловічі й жіночі сорочки сколювалися в коміра металевою пряжкою. З 2-ї половини 19 століття традиційний костюм почав виходити із уживання.

Традиційна їжа — борошно, крупи, горох, боби. Хліб пекли кислий, в основному з житнього борошна. З товченого конопельного насіння готували так зване молоко, що слугувало приправою до картоплі й каш. Традиційні страви — юшки із круп (путра) і овочів (капусти), каші, галушки з гороху або бобів, у свята — пироги зі шпигом, печиво, м'ясні страви (наприклад, на Різдво й Новий рік — свиняча голова з кислою капустою, на Великдень — яйця й холодець), на Іванів день (Ліго) — «янів сир» із сиру. Традиційні напої — збитень із житнього борошна, ячмінне пиво, березовий і кленовий соки.

Родина — була патрилінійна. Звичайне господарство переходило до старшого сина, інші спадкоємці одержували свою частку грішми, на які навчалися ремеслу, одержували освіту, ішли на заробітки в міста або в батраки. Було поширено приймачество.

Найрозвиненіші види прикладного мистецтва — художнє ткацтво, вишивка, в'язання, плетиво, різьблення по дереву, виробництво керамічних виробів, обробка металу, бурштину, тиснення по шкірі. Усна народна творчість включає: казки (тейки), перекази, анекдоти, загадки, прислів'я, приказки. Багатий пісенний фольклор — дайни (пісні трудові, сатиричні, побутові, календарні й ін.). Основні музичні інструменти — кокле (тип гуслів), смуйгас (волинка), скрипка, сопілка й ін. Народні пісні є найважливішою частиною репертуару пісенних свят, що регулярно проводяться з 1873.