Барвники

Колір барвників залежить від того, що вони вибірно поглинають частину світлових хвиль видимого спектра, а решту відбивають. Хімічний склад барвників характерний наявністю в їхніх молекулах ланцюгів спряження (чергування простих та подвійних зв'язків) і ароматичних або гетероциклічних ядер з ауксохромами (див. Кольоровості теорія).

До середини 19 століття вживалися барвники рослинного або тваринного походження. Найважливіші з них алізариновий червоний з коренів марени та індиго синій з листя індигоноски. У 50-х рр. минулого століття одержано перші синтетичні барвники з вуглеводнів кам'яновугільної смоли: фуксин, мовеїн та інші. 1869 з антрацену було синтезовано алізарин, 1870 — індиго. Потім було відкрито азобарвники і сірчасті барвники.

На кінець 19 століття природні барвники були цілком замінені синтетичними.

Виникла нова аніліно-фарбова промисловість, яка до першої світової війни була монополізована Німеччиною (трест І. Г. Фарбеніндустрі). В нашій країні промислове виробництво барвників почалось лише після Жовтневого перевороту. Тепер відомо багато тисяч синтетичних барвників, з них у промисловості вживаються кілька сот.

За хімічною будовою барвники поділяються на класи: нітро- та нітрозобарвники, тріарилметанові, сірчасті, індигоїдні, антрахінонові та інші.

За способами застосування розрізняють такі групи барвники:

• прямі, які фарбують бавовняне волокно у водному розчині без протрави;
• сірчасті, нерозчинні у воді, фарбують волокно у водних розчинах сірчастого натрію;
• кубові, нерозчинні у воді, фарбують після попереднього відновлення барвники до «лейкосполук», розчинних у лугах;
• кубозолі та індигозолі, розчинні у воді, похідні лейкосполук кубових барвники;
• протравні для бавовни; фарбують бавовняне волокно після попередньої обробки його солями алюмінію, заліза, хрому тощо;
• протравні для шерсті, діють на шерсть так само, як барвники попередньої групи;
• осно́вні — солі з забарвленим катіоном; фарбують шерсть і шовк без протрави, бавовняне волокно — лише по таніновій протраві;
• кислотні — солі з забарвленим аніоном; фарбують шерсть і шовк у кислих розчинах;
• продукти для холодного фарбування — сполуки, які утворюють безпосередньо на волокні нерозчинні у воді азобарвники;
• барвники для штучного, або синтетичного, волокна; фарбують віскозу або синтетичні полімери, розчиняючись у них або утворюючи тонку суспензію;
• індуліпи та нігрозини — сині й чорні барвники з аніліну;
• пігменти — нерозчинні у воді барвники для лакофарбової і поліграфічної промисловості.

Іншомовні назви барвників довільні і здебільшого визначають лише їхній колір.

В радянських назвах барвників зазначається спосіб вживання барвника, колір, іноді стійкість забарвлення, відтінок та інші властивості, наприклад кислотний рожевий М (М — закріплюється солями міді), кислотний жовтий тривкий.

Барвники широко вживаються у текстильній промисловості, шкіряній, паперовій, поліграфічній і фотоматеріалів, у виробництві пластмас тощо.

Барвник, до молекул якого входять полярнi угруповання (як, наприклад, хлорзаміщені азагетероцикли, SO₂(CH₂) ₂OSO₃Na, n-NHCOCH=CH₂ та iн.), які здатнi утворювати з функцiйними групами волокон (OH, SH, NH₂) ковалентнi зв'язки, завдяки чому такий барвник мiцно утримується на волокнi (наприклад, моноазобарвники, антрахiноновi, фталоцiанiновi барвники). Є водорозчинним, використовується для красіння вовни, натурального шовку, целюлозних і поліамідних матеріалів

Барвники, що використовуються для класифікації бактерій. Залежно від забарвлення, бактерії поділяють на грампозитивні (темнофіолетове забарвлення з генціаніном фіолетовим) та грамнегативні (червоне забарвлення з фуксином).

• Список кольорів
• Лейкооснова
• Фарбування за Грамом

• Фармацевтична хімія : [арх. 11 березня 2021] : підручник / ред. П. О. Безуглий. — Вінниця : Нова Книга, 2008. — 560 с. — ISBN 978-966-382-113-9. (С.67,218,285,477)
• Фармакологія: підручник (ВНЗ І—ІІІ р. а.) / І.В. Нековаль, Т.В. Казанюк. — 7-е вид., переробл. і допов. — «Медицина», 2016 — 552 с. ISBN 978-617-505-507-6 (С.?)
• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985. (С.?)
• Коган И. М. Химия красителей. М., 1956
• Венкатараман К. Химия синтетических красителей. В 2 т. Л., 1956 — 57.

• БАРВНИКИ // Фармацевтична енциклопедія