Бахман Гобаді

Багман Гобаді народився в Бане, Іран. Він найстарша дитина серед семи в сім'ї. Через громадянські конфлікти родина була змушена переїхати в Сенендедж, на той момент Багману було дванадцять. Там же він закінчив школу. У 1992 він оселився в Тегерані, де вступив у Іранський коледж мовлення[1].

З 1989 Гобаді бере участь у створенні короткометражних стрічок[2]. У Тегерані Гобаді пробує себе як індустріальний фотограф, а після закінчення коледжу починає знімати документальні стрічки на 8-мм кіноплівці. Цей досвід приводить Багмана до створення дебютного художнього фільму «Час п'яних коней»[3]. Воєнна драма про виживання родини під час війни на кордоні Ірану та Іраку була помічена критиками: отримала Приз ФІПРЕССІ та «Золоту камеру» на Каннському кінофестивалі, спеціальний приз журі на Міжнародному кінофестивалі в Чикаго та ін. Наступна стрічка «Ті, що заблукали в Іраку» вийшла через два роки. Як і в першому фільмі сюжет розгортається на фоні воєнного конфлікту. Драма була нагороджена Призом Франсуа Шале.

У 2003 Гобаді працював у жанрі короткометражного кіно. Повнометражна стрічка «Черепахи можуть літати» стала третьою в доробку режисера. Вона отримала призи кінофестивалей у Чикаго, Берліні, Роттердамі.

Музична комедія з елементами драми «Напівмісяць» була представлена на кінофестивалях у Торонто, Рейк'явіку, Соданкюлі, Римі, завоювавши кілька нагород. Потім режисер працював над спільним фільмом Іраку та Туреччини «Ніхто не знає про перських котів», а також над драмою «Сезон носорога» з Монікою Белуччі в ролі Міни. У кіноальманах «Розмови з богами» ввійшов короткометражний фільм Гобаді «Kaboki». У 2015 вийшла його документальна драма «Прапор без країни».

Заручений з репортеркою іранського та японського походження Роксаною Сабері[4].

• Багман Гобаді на сайті IMDb (англ.)