Баянова Алла Миколаївна

Алла Баянова народилася 18 травня 1914 року в Кишиневі (тоді центр Бессарабської губернії) в артистичній родині. За словами подруги співачки Тетяни Стародумової, Алла Миколаївна насправді була на три роки старша, ніж зазначено в офіційних документах[8].

Могила Баянової на Новодівичому кладовищі Москви.

Батько — Микола Левицький, оперний співак (сценічний псевдонім Микола Баянов). Навчався співу у Антоніо Котоньї. Мати — Євгенія Олександрівна Скородинська (1882—1947), артистка кордебалету. Євгенія Скородинська походила з освіченої поміщицької родини, її батько — генерал Олександр Скородинський[9]. Предки по лінії матері — зі старовинного гетьманського роду Скоропадських, один з предків по лінії батька — видатний художник XVIII ст. Дмитро Левицький[10].

Наприкінці 1918 року, коли батько повернувся з фронту, Бессарабія увійшла до складу Румунії. Родина переїжджала з країни в країну, поки в 1921 році не влаштувалася у Франції, в Парижі. Аллу віддають навчатися до приватної школи при католицькому монастирі, а по четвергах вона також відвідувала гімназію для дітей російських емігрантів. Дебютувала на сцені помічником свого батька в ресторані «Казбек», у віці дев'яти років, а з 13 років (1927) виступала самостійно. У 1934 році родина переїхала до Румунії і оселилася в Бухаресті. Алла Баянова виконувала переважно російські та циганські романси, виступала спільно з Петром Лещенкком, Костянтином Сокольським і Олександром Вертинським, регулярно записувала пластинки. У 1936 році знялася в ролі співачки російсько-циганського ансамблю в польському комедійному фільмі (звуковому) Михайла Вашинського «Додек на фронті», виконавши пісню і танець з бубном.

У 1941—1942 роках піддавалася переслідуванням Сигуранці за виконання пісень російською мовою і була поміщена до концтабору[11][12].

Алла Баянова в журі конкурсу «Романсіада»

Об'їздивши з гастролями весь світ, до СРСР з концертами Алла Баянова вперше приїхала тільки в 1976 році (у складі румунського естрадного ансамблю, давши декілька концертів в Українській РСР[13]). У 1989 році, отримавши радянське громадянство, оселилася в Москві в невеликій квартирі на Старому Арбаті. Незважаючи на поважний вік, почала активно концертувати містами Росії і брати участь у музичному житті. Акомпаніатори, з якими Алла Миколаївна працювала — Давид Ашкеназі, Віктор Фрідман та Михайло Аптекман. Вона входила до складу журі Московського Міжнародного конкурсу молодих виконавців російського романсу «Романсіада». Навіть в останні роки вона іноді давала концерти.

18 травня 2009 року в Московському театрі оперети відбувся ювілейний вечір Алли Баянової, присвячений 95-річчю з дня народження[14]. Це був останній вихід співачки на сцену.

30 серпня 2011 року померла в Першому Московському хоспісі[15]. Причиною смерті став лейкоз[16]. Аллу Баянову поховали на Новодівичому кладовищі 2 вересня 2011 року[17].

У 2013 році спадкоємицею співачки Наталією Должиковою був створений Фонд культурної спадщини Алли Баянової.

Аллі Баяновій присвоєні почесні звання:

• Заслужена артистка Російської Федерації (1993) — за заслуги в галузі музичного мистецтва[22].
• Народний артист Російської Федерації (1999) — за великі заслуги в галузі мистецтва[23].

• 1936 — Додек на фронті / Dodek na froncie — солістка циганського ансамблю (епізод)
• 1990 — Захочу — покохаю — співачка в ресторані
• 2006 — Капітанські діти (телесеріал, 10-та серія) — камео

За розпорядженням Уряду Москви в 2003 році на «Площі Зірок» на честь Алли Баянової встановлено пам'ятний знак.[24]

• Персональний сайт Алли Баянової (рос.)
• «Романс — це душа російської людини» (рос.)
• Алла Баянова в книзі Ю.Сосудіна «Незабутні співаки» (рос.)
• Музей шансону :: Алла Баянова :: Біографія (рос.)
• Про творчість Алли Баянової (рос.)