Бегінаж

Бегінажі утворювалися в містах. Маленькі бегінажі як правило були одним будинком, в якому жінки жили разом. Великі дворові бегінажі (бегінхофи) як правило складалися з одного або більше дворів, оточених маленькими будинками бегінок, а також церкви чи каплиці, лікарняного корпусу, ряду будівель спільного користування, та часто великим будинком голови спільноти, де також були приміщення для спільних зібрань. На щипцях будинків бегінок часто можна побачити релігійні цитати, зображення святих чи Мадонни або імена святих покровителей мешканок. У дворі часто облаштовували міні-парк з квітниками та зеленими насадженнями.

З 12-го по 18-те ст. кожне досить велике місто Низьких країн мало принаймні один дворовий бегінаж. Ці бегінажі були оточені мурами, каналами (або стінами будинків) і відділені від міста декількома воротами, що закривалися на ніч. Вдень бегінки могли виходити і заходити за бажанням. Бегінки в дворових бегінажах могли бути з різних соціальних класів, хоча бідним дозволяли там оселитися лише якщо у них був багатий меценат, який міг покрити їх потреби.

Поява та розвиток бегінажів пов'язується з переважанням жінок у середньовічних містах. Але в останні десятиріччя думки дослідників щодо мотивації жінок у приєднанні до бегінажу значно змінилися. Раніше історики, наприклад бельгієць Анрі Піренн, вважали, що «надлишок» жінок був спричинений втратами чоловіків у війнах, однак зараз ця теорія вважається спростованою. Праця John Hajnal продемонструвала, що, на більшій частині Європи, весілля відбувались пізніше і рідше, ніж вважалось, і історики висунули теорію, що самотні жінки переміщувались до міст, які виникали в ті часи, оскільки там можна було отримати роботу. Волтер Сіммонс продемонстрував, як маленькі бегінажі задовольняли соціо-економічні потреби таких жінок додатково до надання їм можливості вести релігійне життя з особистою незалежністю, яку жінці тоді важко було отримати.

Всі бегінажі (у сенсі спільноти) по черзі закрилися в 19-20 ст., і оскільки спільноти бегінок більше не існує (остання — Марселла Паттін померла в квітні 2013 року в Кортрейку[3]), сьогодні в бегінажах часто живуть літні люди, митці чи студенти. Маленькі бегінажі при цьому як правило реставруються та модернізуються. Бегінаж в Брюгге з 1927 року є монастирем сестер-бенедиктинок.

З 26 фламандських бегінажів, що збереглися до нашого часу (з 80), до Світової спадщини ЮНЕСКО з 1998 року[4] включені бегінажі таких міст:

Місто	Назва	Фото
Брюгге	Тен Вейнгарде
Дендермонде	Сінт-Алексіус
Діст		Лікувальний корпус
Гент:	Старий Св. Єлизавети, Новий Св. Єлизавети в Сінт-Амандсберг та маленький бегінаж Діви Марії Тер Хоєн	Бегінаж Діви Марії Тер Хоєн Великий бегінаж в Сінт-Амандсберг
Антверпен	Хоогстгратен
Кортрейк
Лір
Левен:	Гранд-Бегінаж, Левенський та малий	Гранд-Бегінаж Левена
Мехелен	великий та малий	Ван ден Бранде
Сінт-Трейден
Тонгерен
Тунхоут

Дворовий бегінаж Бреди (Нідерланди)

Бегінхоф в Амстердамі

Збереглися бегінажі і у таких містах поза Бельгією:

• Амстердам, Нідерланди
• Утрехт, Нідерланди
• Бреда, Нідерланди
• Камбре, Франція: Бегінаж Св. Ведаста
• Норвіч, Англія: Елм Хілл Хаусес,
• Париж, Франція
• Ганновер, Німеччина
• Дайлінгхофен, передмістя Гамера, Німеччина

Бегінаж в Амстердамі був заснований 1346 року і сьогодні налічує 47 жилих будівель довкола внутрішнього двору, які переважно збудовані у 18 ст. після пожежі, яку пережив лише один будинок 1470 р. будівництва. Цей будинок є одним з найстаріших в Нідерландах. Бегінки жили в цьому бегінажі до 1971 року.

У Франції дворових бегінажів не збереглося.

• Бегінки
• Хоф'є (дворик) — дещо схоже на бегінаж поселення для літніх людей у Нідерландах

• Дисертація щодо бегінажів PDF, (нім.)
• Фламандські бегінажі (нім.)
• Tanya Stabler Miller, The Beguines of Medieval Paris: Gender, Patronage, and Spiritual Authority (University of Pennsylvania Press, 2014)
• Walter Simons, Cities of Ladies: Beguine Communities in the Medieval Low Countries, 1200–1565 (University of Pennsylvania Press, 2001)