Безруков Сергій Віталійович

Сергі́й Віта́лійович Безру́ков (рос. Сергей Витальевич Безруков; нар. 18 жовтня 1973(19731018), Москва, РРФСР) — російський актор театру, кіно, телебачення та дубляжу, театральний режисер, сценарист, продюсер, співак, пародист, гітарист, рок-музикант. Керівник Московського Губернського драматичного театру, голова громадської ради федерального партійного проекту «Культура малої Батьківщини». Член Вищої ради партії «Єдина Росія».[2] Народний артист Російської Федерації (2008)[3]. Член Патріаршої ради з культури.

Сергій Безруков
рос. Сергей Витальевич Безруков
Ім'я при народженні рос. Сергей Витальевич Безруков
Народився 18 жовтня 1973(1973-10-18)[1] (48 років)
Москва, СРСР
Громадянство  СРСР
 Росія
Діяльність актор театру, кіноактор, актор, театральний режисер, кінопродюсер, сценарист, співак, гітарист, пародист, підприємець, телеактор, рок-музикант, композитор, поет
Alma mater Школа-студія МХАТ (1994)
Роки діяльності 1994 — тепер. час
Дружина Ірина Безрукова (2000—2015)
Ганна Матісон (з 2016)
Батьки Безруков Віталій Сергійовичd
Провідні ролі Саша Білий
Ісус
Сергій Єсенін
Володимир Висоцький
IMDb nm0080115
Нагороди та премії
Народний артист Росії
 Сергій Безруков у Вікісховищі
 Висловлювання у Вікіцитатах

Занесений до переліку осіб, які створюють загрозу нацбезпеці України[4]. Фігурант бази центру «Миротворець»[5]. В Україні заборонено публічне виконання аудіовізуальних творів за участю Сергія Безрукова[6][7].

Підписав колективне звернення «Діячі культури Росії — на підтримку позиції Президента по Україні та Криму» (початковий список)[8][9][10].

Біографія

Народився у сім'ї актора та режисера Віталія Безрукова (1942 р.н.), що працював в московському театрі Сатири, мати — домогосподарка Наталя Михайлівна Безрукова (Сурова) (н. 1 січня 1950[11]), працювала завідувачкою в магазині[12]. отримав своє ім'я на честь улюбленого поета його батька, Сергія Єсеніна.

Навчався у московській школі № 402, любив бувати на роботі у батька і з дитинства мріяв піти по його стопах. Після закінчення середньої школи 1990 року вступив у Школу-студію МХАТ на факультет «актор театру та кіно».

У 1994 закінчив Школу-студію МХАТ (майстерня О. Табакова). З 1993 працює в Театрі під керівництвом Олега Табакова. Знімався в серіалах: «Бригада», «Дільниця», «Майстер і Маргарита», «Єсенін», у фільмах: «Китайський сервіз» та інших. Кілька років (1994—1999) працював у програмі «Ляльки» (НТВ), де озвучував багатьох персонажів, серед яких такі люди, як Борис Єльцин, Володимир Жириновський (улюблений персонаж Сергія).

З 26 липня 2010 — член Патріаршої ради з культури (Російська православна церква)[13].

Сім'я
  • У 2000—2015 роках був одружений з актрисою Іриною Безруковою (пішла до Безрукова від Ігоря Ліванова,[14] офіційно вони розписалися під час зйомок Сергія в серіалі «Бригада»).
  • У лютому 2015 року познайомився з російською режисеркою Ганною Олегівною Матісон (нар. 8 липня 1983), з якою одружився 11 березня 2016 року.
    • 4 липня 2016 року в пари народилася дочка Марія, 24 листопада 2018 року — син Степан.
  • Дідусь (по лінії матері) — Суров Михайло Іванович (1924—2005), троюрідний брат батька Безрукова. Працював на керівній роботі в партійному та господарському апараті в м. Лисково Горьківської області[15]. Бабуся — Сурова Катерина Олексіївна (1924—2008) працювала педагогом-вихователем в м. Лисково в початковій школі та дитячому садку[15].
  • Дідусь (по лінії батька) — Безруков Сергій. Бабуся (по лінії батька) — Безрукова (Мухіна) Пелагея.

Політичні погляди

Член партії «Єдина Росія». У лютому 2012 року відмовився зніматися у відеоролику на підтримку кандидата в президенти Володимира Путіна. Пояснив своє рішення тим, що «не хоче своєю думкою впливати на вибір інших людей»[16].

Підтримка окупації України

11 березня 2014 року підтримав позицію Володимира Путіна щодо Російської агресії в Криму, зробивши підпис серед інших діячів російської культури, під колективним зверненням до російської громадськості «Діячі культури Росії — на підтримку позиції Президента по Україні та Криму»[17][18]. Палата культури Грузії у зв'язку з поширеним листом народних артистів Росії, які підтримують президента Володимира Путіна в окупації території сусідньої України, прийняла рішення скасувати заплановані у травні гастролі театру Сергія Безрукова в Тбілісі[19]. В Україні неофіційно визнаний персоною нон ґрата.[джерело?] 8 серпня 2015 року Безрукова внесено до «Чорного списку Міністерства культури України»[20].

Фігурант бази даних центру «Миротворець» як особа, що становить загрозу національній безпеці України і міжнародному правопорядку[21].

Визнання та нагороди
  • 1994 — приз кінофестивалю «Сузір'я» «За акторську чарівність та безпосередність» за роль Чибиса у фільмі «Ноктюрн для барабана та мотоцикла».
  • 1995 — премія «Московські дебюти» за роль Петра («Останні»).
  • 1996 — премія «Чайка» в номінації «Прорив» за роль Олександра в спектаклі «Псих».
  • 1997 — лауреат Державної премії РФ за роль Єсеніна у виставі Театру імені М. Н. Єрмолової «Життя моє, чи ти приснилося мені».
  • 1997 — премія мерії Москви.
  • 1997 — премія ділових кіл «Кумир».
  • 2000 — премія газети «Московський комсомолець» за роль Альошки у виставі «На дні».
  • 2000 — премія IV національного фестивалю мистецтв «Південні ночі» (м. Геленджик) в номінації «Найкраща чоловіча роль в антрепризі» за роль у виставі «Ліжко».
  • 2001 — Заслужений артист Російської Федерації.
  • 2002 — «Актор року» в конкурсі «Обличчя року».
  • 2003 — лауреат премії «Шансон року» спільно з Миколою Расторгуєвим за пісню «Відчого в Росії так берези шумлять» з серіалу «Дільниця».
  • 2004 — номінація на премію Національної Академії кінематографічних мистецтв і наук «Золотий орел» за найкращу чоловічу роль («Бригада»)[22].
  • 2005 — премія Національної Академії кінематографічних мистецтв і наук «Золотий орел» у номінації Найкраща чоловіча роль на телебаченні («Дільниця»).
  • 2006 — премія газети «Московський комсомолець» за роль Чичикова у виставі «Пригода, складена за поемою М. В. Гоголя „Мертві душі“».
  • 2007 — лауреат Національної премії громадського визнання досягнень громадян Російської Федерації «Росіянин року» в номінації «Зірка Росії»[23].
  • 2008 — Народний артист Російської Федерації.
  • 2008 — премія «MTV Росія» за найкращу чоловічу роль за роль Іраклія в х/ф «Іронія долі. продовження».
  • 2008 — нагорода «Золотий меч» в номінації «Найкраща чоловіча роль другого плану» за роль генерала Каппеля у фільмі «Адмірал» на 6-му міжнародному фестивалі військового кіно імені Ю. Н. Озерова.
  • 2012 — Російська національна акторська премія імені Андрія Миронова «Фігаро» в номінації «Найкращі з найкращих»[24].
  • 2013 — приз «Найкращий актор» Першого фестивалю російського кіно в Марбельї (Marbella Russian Film Fest) за головну роль в кінокартині «Матч».

Театральні роботи

Московський театр ім. М. Н. Єрмолової
  • 1995 — «Життя моє, чи ти приснилося мені ?..» (постановка Ф. Верігіної) — Сергій Єсенін
  • 2002 — «Олександр Пушкін» (постановка В. Безрукова) — Олександр Пушкін

Московський театр-студія п/к Олега Табакова
  • «Страсті по Бумбараш (рання редакція)» (1993, постановка В. Машкова) — Студент
  • «Білоксі-Блюз (рання редакція)» (1993, постановка О. Табакова) — Рядовий Юджин М. Джером
  • «Затоварена бочкотара» (1994, постановка Є. Каменьковича) — Іван Кулаченко та Телескопов
  • «Ревізор» (1994, постановка С. Газарова) — Квартальний
  • «Матроська тиша» (1994, постановка О. Табакова) — Давид Шварц
  • «Останні» (1995–2003, постановка А. Шапіро) — Петро
  • «Псих» (1995–2005, постановка А. Житинкина) — Олександр
  • Анекдоти: «Бобок», «Двадцять хвилин з ангелом» (1995, постановка В. Фокіна) — Клиневич та Ступак
  • «Зоряна година за місцевим часом» (1996, постановка В. Машкова) — Саратов
  • «Прощайте… та плещемо у долоні!» (1997, постановка О. Табакова) — Арлекін
  • «Старий квартал (рання редакція)» (1997–2003, постановка А. Житинкина) — Письменник
  • «На всякого мудреця достатньо простоти» (1997, постановка О. Табакова) — Єгор Дмітріч Глумов
  • «Зізнання авантюриста Фелікса Круля» (1998, постановка А. Житинкина) — Круль
  • «На дні» (2000, постановка А. Шапіро) — Альошка
  • «Пригода, складена за поемою М. В. Гоголя „Мертві душі“» (2006, Постановка М. Карбаускіса) — Павло Іванович Чичиков
  • «Божевільний день, або Одруження Фігаро» (2009, постановка Костянтин Богомолов) — Фігаро, графський камердинер

Театр Арт-партнер XXI
  • «Спокуса» (2000—2005, постановка В. Ахадова) — Бруно
  • «Відьма» (2001, постановка В. Безрукова) — Омелян

Московський художній театр ім. А. П. Чехова
  • 2000 — «Амадей» (постановка М. Розовського) — Моцарт
  • 2002 — «Священний вогонь» (постановка С. Врагова) — Моріс Тебрет

Театр «Монолог XXI століття»
  • «Ліжко» (1999—2002, постановка А. Соколова) — Він

Продюсерський центр «Арт-Пітер»
  • Сірано де Бержерак (з жовтня 2008 р., режисер-постановник — А.Сінотов, режисер — С. Безруков) — Сірано де Бержерак
  • Вистава-містерія «Хуліган» (з листопада 2008 р., режисер — С. Безруков) — Сергій Єсенін

Театр Сергія Безрукова
  • Пристрасті по Омеляну — Омелян
  • Пушкін — Олександр Пушкін
  • Хуліган. Сповідь — Єсенін

Фільмографія
  1. 1990 — Похорон Сталіна — безпритульний (в титрах не вказаний)
  2. 1994 — Ноктюрн для барабана та мотоцикла — Чибис
  3. 1995 — Хрестоносець — каскадер Сергій
  4. 1995 — Помирає душа — Петро
  5. 1996 — Лікар Кут
  6. 1997 — Брегет
  7. 1997 — Котовасія
  8. 1997 — Старі пісні про головне 3 — дяк
  9. 1998 — Розв'язка петербурзьких таємниць — корнет Михайло Стеблов
  10. 1998 — На жвавому місці — Недолугий
  11. 1998 — Незнайома зброя, або Хрестоносець 2 — сержант Сухорук, розвідник МВС
  12. 1999 — Китайський сервіз — купець Сидихін
  13. 2000 — Замість мене — Дмитро Лавров
  14. 2000 — Чорна кімната (серія «Грейпфруктовий сік»)
  15. 2000 — Російський водевіль (серія «Позикові дружини»)
  16. 2001 — Любов.ru — Тимофій
  17. 2001 — Чудеса, та й годі, або Щука по-московськи
  18. 2001 — Соломія — Михайло Личков
  19. 2001 — Блідолиций брехун — Аполлон Іванов
  20. 2001 — Єралаш (випуск № 143)
  21. 2002 — Бригада — Олександр Миколайович Бєлов (Саша Білий)
  22. 2002 — Маска та душа
  23. 2002 — Якщо наречена відьма — Максим Росс
  24. 2002 — Азазель — Іван Францевич Бріллінг
  25. 2003 — Ключ від спальні — Професор орнітології Марусин
  26. 2003 — Життя одне — Павло
  27. 2003 — Дільниця — старший лейтенант міліції Павло Кравцов, дільничний
  28. 2004 — Московська сага — Василь Сталін
  29. 2005 — Місто без сонця — фотохудожник Алекс
  30. 2005 — Бій з тінню — Олександр Миколайович Бєлов (Саша Білий)
  31. 2005 — Єсенін — Сергій Єсенін
  32. 2005 — Майстер і Маргарита — Ієшуа Га-Ноцрі
  33. 2006 — Поцілунок метелика — Микола Орланов
  34. 2006 — Пушкін. Остання дуель — Пушкін
  35. 2007 — Карнавальна ніч-2, або П'ятдесят років по тому — Денис Колєчкін
  36. 2007 — Іронія долі. Продовження — Іраклій
  37. 2007 — Одна любов душі моєї — Олександр Пушкін
  38. 2008 — Адмірал — генерал Каппель
  39. 2008 — У червні 41-го — лейтенант Іван Буров
  40. 2009 — Канікули суворого режиму — Віктор Сергійович Сумароков, «Сумрак»
  41. 2009 — Гоголь. Найближчий — Пушкін
  42. 2010 — Смерть в пенсне, або Наш Чехов — модний режисер Айвон
  43. 2011 — Чорні вовки — Павло Хромов
  44. 2011 — Реальна казка — Іван-дурень
  45. 2011 — Висоцький. Спасибі, що живий — Володимир Висоцький[25][26]; Висоцький
  46. 2011 — Ялинки 2 — капітан поліції Снєгірьов
  47. 2012 — Матч — футболіст Микола Раневич, воротар київського «Динамо» та збірної СРСР[27]
  48. 2012 — Мами (новела «Моїй улюбленій»)
  49. 2012 — Уланська балада — Горжевський
  50. 2012 — Джентльмени, удачі! — Льоша Трьошкін/Смайлик
  51. 2013 — Золото — Брагін
  52. 2013 — Полювання на крокодилів — розвідник Михайло Філоненко

Озвучування фільмів

Телебачення
  • 1994—1999 — Ляльки (НТВ) — озвучування деяких персонажів
  • 2006 — Кіно в деталях із Федором Бондарчуком (8 квітня 2006, СТС)
  • 2008 — інтерв'ю каналу «Вот» (1 лютого 2008)
  • 2008 — «Особисті речі» з Андрієм Максимовим (10 лютого 2008, 5 канал)
  • 2008 — 100 питань дорослому (5 травня 2008, ТВЦ)
  • 2008 — Тимчасово доступний (29 липня 2008, ТВЦ)
  • 2008 — Зустрічі на Моховій[29]
  • 2008 — Проти ночі[30]
  • 2009 — Іронія долі Сергія Безрукова
  • 2009 — НеЮвілейний вечір. Безрукову — 35
  • 2009 — Творчий вечір Сергія Безрукова (13 червня 2009, Росія К)
  • 2010 — Олег Табаков. Той, що запалюює зірки (документальний)
  • 2013 — Рюрик. Втрачена бувальщина (РЕН ТВ)

Аудіопроекти

Альбоми та аудіокниги
  1. Аудіозбірник «Срібний вітер» (вірші Єсеніна)
  2. Г. Гаррісон «Неприборкана планета»
  3. М. Шеллі «Франкенштейн»
  4. 2002 — Любов до трьох апельсинів [аудіокнига, всі персонажі]
  5. 2002 — Азазель [аудіокнига, Фандорин]
  6. 2003 — Про Федота-стрільця, удалого молодця [аудиокнига, всі персонажі, крім Марусі-Голубиці]
  7. 2003 — Петя і вовк [музичний альбом]
  8. 2004 — Пристрасті за Омеляном [музичний альбом] з піснями із вистави «Відьма» (пісні на вірші ієромонаха Романа та Віталія Безрукова)
  9. 2008 — Хуліган [музичний альбом] (Безруков читає та співає Єсеніна). Автор музики — С. Безруков
  10. 2008 — Анна Кареніна [радіовистава, Вронський]
  11. 2009 — Казки у виконанні Сергія та Ірини Безрукових [аудіокнига]
  12. 2009 — «Сірано де Бержерак». Музика до спектаклю[31]

Участь
  • 2001 — Сергій Єсенін. Вірші (читає текст)
  • 2005 — Хлопці нашого полку (альбом групи Любе; пісня «Берези»)
  • 2005 — Рассея (альбом групи Любе; пісня «Берези»)
  • 2006 — Мітяєвські пісні. Частина 1 (альбом О. Мітяєва; пісня «В осінньому парку»)
  • 2010 — Володимир Висоцький. Натягнутий канат 33 роки по тому (пісня «На Великому Каретному»)
  • 2010 — пісні на вірші Єсеніна (пісні «Листва золота», «Не бродити», «Хуліган (ремікс)»)

Відеокліпи

Критика творчості

«Сергій Безруков, який так талановито дебютував в „Останніх“ Адольфа Шапіро, здувся за кілька років. Поговорив голосами Жириновського та Єльцина в „Ляльках“, пограв в серіалах та спектаклях Житинкіна, втілив на сцені Театру ім. Єрмолової образи С. А. Єсеніна і А. С. Пушкіна. Бренд є, театрального актора як не було», — з жалем відзначає критик Марина Давидова[32].

Цікаві факти
  • Сергій Безруков пише картини. У серіалі «Бригада» видно, як він малював коляску, хрест Космосу (який забрав СОБР), а в 11 серії намалював бджолу, що символізує Вітю Пчолкіна.
  • Олександр Іншаков, починаючи знімати фільм «Бригада-2», прийшов з проханням до Безрукова, запропонувавши йому знову зіграти Сашу Бєлого, але Безруков відмовився.

Примітки
  1. ČSFD — 2001.
  2. Безруков Сергей Витальевич // Єдина Росія
  3. Почётное звание присвоено указом президента России № 955 от 12 июня 2008 года. Архів оригіналу за 3 серпня 2008. Процитовано 2 лютого 2014.
  4. Перелік осіб, які створюють загрозу нацбезпеці - Міністерство культури та інформаційної політики України - офіційний веб-сайт. mkip.gov.ua. Процитовано 19 січня 2022.
  5. Безруков Сергей Витальевич / Безруков Сергій Віталійович / Bezrukov Sergej Vitalevich «Миротворець»
  6. В Україні заборонили прокат фільмів з акторами, що загрожують національній безпеці (список). ЧаРівне (ua). Процитовано 19 січня 2022.
  7. До відома керівників закладів громадського харчування, клубів та караоке! Шевченківська районна в м. Києві державна адміністрація
  8. Деятели культуры поддержали позицию президента по Украине и Крыму. Известия (рос.). 11 березня 2014. Процитовано 19 січня 2022.
  9. 86 російських діячів культури підтримали агресію Путіна в Україні. Список
  10. Боярський, Безруков, Хазанов, Бортко, Церетелі підтримали загарбницьку позицію Путіна щодо Криму
  11. Мать. Архів оригіналу за 14 серпня 2013. Процитовано 9 серпня 2013.
  12. Сергей Безруков актёр. Архів оригіналу за 14 серпня 2013. Процитовано 9 серпня 2013.
  13. Состав Патриаршего совета по культуре / Официальные документы / Патриархия.ru. Патриархия.ru (рос.). Процитовано 19 січня 2022.
  14. Актор Ігор Ліванов пошкодував Сергія Безрукова|KM.RU (рос.)
  15. «Дедушка и бабушка» // Сергей Безруков. Официальный сайт
  16. Российский актёр Сергей Безруков отказался сниматься в видеоролике в поддержку Владимира Путина. Эхо Москвы. 10 февраля 2012. Архів оригіналу за 31 травня 2012. Процитовано 10 лютого 2012.
  17. Главком(рос.)
  18. Боярський, Безруков, Хазанов, Бортко, Церетелі підтримали загарбницьку позицію Путіна щодо Криму
  19. Грузія заборонила гастролі театру Безрукова через позицію актора щодо Криму. Архів оригіналу за 12 березня 2014. Процитовано 12 березня 2014.
  20. Мінкультури публікує Перелік осіб, які створюють загрозу нацбезпеці. Архів оригіналу за 8 серпня 2015. Процитовано 9 серпня 2015.
  21. Безруков Сергій Віталійович // Центр «Миротворець»
  22. Номинанты премии «Золотой орёл» за 2003 год. Архів оригіналу за 28 вересня 2011. Процитовано 3 вересня 2013.
  23. «Россиянин года» на сайте Российской Академии бизнеса и предпринимательства[недоступне посилання з лютого 2019]
  24. В Петербурге стали известны лауреаты актёрской премии «Фигаро». Архів оригіналу за 26 жовтня 2014. Процитовано 2 лютого 2014.
  25. Обозреватель «РГ» посетил премьерный показ фильма, названного событием года
  26. Собств. корр. Спасибо, что сказал // Коммерсантъ-Online. — 2012. — 17 апр.
  27. Мотор! На экране нынешний Харьков станет Киевом 1940-х годов. Архів оригіналу за 12 січня 2012. Процитовано 2 лютого 2014.
  28. Артисты кино и театра, советские актёры, русские актёры[недоступне посилання з лютого 2019]
  29. https://www.5-tv.ru/video/502607/
  30. https://www.dvhab.ru/tv/cast/621/1338/event/250269560
  31. Мої аудіопроекти "Сергій Безруков. Офіційний сайт
  32. М. Давыдова. Конец театральной эпохи. — М.: ОГИ, 2005. — С. 32.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.