Белітунг
Білліто́н, Белітунг (індонез. Billiton, сучасна — Belitung) — острів Малайського архіпелагу в Індонезії.
|
Белітунг індонез. Belitung | ||||
 | ||||
|
2°50′ пд. ш. 107°55′ сх. д. | ||||
| Країна |
 Індонезія | |||
|---|---|---|---|---|
| Регіон | Банка-Белітунг | |||
| Тип | острів | |||
| Висота | 34 м | |||
| Площа | 4478 км² | |||
 | ||||
| Ідентифікатори і посилання | ||||
| OpenStreetMap | 7219502 | |||
| GeoNames | 1649280 | |||
  Белітунг Белітунг (Індонезія) | ||||
| ||||
 Белітунг у Вікісховищі | ||||
Населення — близько 262 тис. осіб.
Географія
Площа близько 4850 км². Розташований між Південно-Китайським і Яванським морями, на північний захід від острова Калімантан і на схід від острова Банка. Відокремлений протокою Карімата від острова Калімантан і протокою Келаса від острова Банка. Белітунг оточений 135 дрібними островами. Найбільша — гора Танджем, близько 510 м. Ландшафт рівнинний, пересічна висота 60 м, складається з гранітів, сланців. Береги піщані, місцями гранітні масиви[1]. Клімат тропічний, вологий (опадів бл. 3000 мм на рік). Рослинність — вологі вічнозелені тропічні ліси, у центральних областях острова — трав'яні луки.
Історія
До 1812 року острів належав султану Палембанга, потім перейшов у володіння Великої Британії, за англо-голландською угодою 1824 р. переданий Нідерландам. У 1851 році на острові були виявлені великі родовища олов'яних руд, які спочатку розроблялися приватною голландською компанією за участю уряду.
Адміністративний поділ
До 2000 року входив до складу провінції Південна Суматра, потім Белітунг і острів Банка з прилеглими дрібними островами були включені в нову провінцію Бангка-Белітунг. Населення становить 262 357 чоловік (2010), головне місто — Танджунгпандан.
Економіка
Видобуток олов'яних руд, глини, кремнезему. Рибальство, тропічне землеробство (копра, перець, пальмова олія, кокоси та ін.).
До острова можна потрапити на одному з 4 щоденних 50-хвилинних авіарейсів з Джакарти.
Література
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.