Берберова Ніна Миколаївна

По батьківській лінії Н. М. Берберова походила з кримських вірмен. Її дід, Іван Мінасович Берберов, був відомим лікарем; батько, Микола Іванович, після закінчення фізико-математичного факультету Московського університету поступив у Міністерство фінансів і до 1917 року дослужився до чиновника з особливих доручень при міністрі. Він зберігав вірмено-григоріанське віросповідання. Мати походила з сім'ї тверських поміщиків Караулових.[2] Ніна була єдиною дочкою у родині.

Н.Берберова закінчила гімназію в Петербурзі. В 1919 році сім'я Берберових перебралася до Ростова-на-Дону, де Н. Берберова вчилася на історико-філологічному факультеті Донського університету (1919—1920). В 1920 році Н.Берберова повертається до Петрограду. Завдяки першим віршам вона в 1921 році ввійшла до поетичних кіл тодішньої російської столиці. Її перший вірш був опублікований у лютому 1922 року в журналі, що вийшов невеликим накладом, і був присвячений першій річниці літературної групи «Серапіонові брати».

В червні 1922 року разом зі своїм чоловіком, поетом В. Ф. Ходасевичем емігрувала з більшовицької Росії. Жила в Німеччині, Чехословаччині, Італії, а з 1925 року  — у Франції, в Парижі.З червня 1922 по листопад 1923 перебував у вигнанні в Берліні.[3] Співробітничала із емігрантськими виданнями «Последние новости» і «Русская мысль» (Париж).

Владислав Ходасевич та Ніна Берберова в Соренто 1924 рік

В кінці 20-х років її ім'я було вже досить відомим в емігрантських колах багато в чому завдяки циклу з 12 оповідань про життя російських емігрантів під загальною назвою «Біянкурські свята» (рос. Биянкурские праздники).
В 1924 році Берберова виступила перекладачем книжки Р. Роллана «Махатма Ганді».
У 1926-1927 роках Берберова разом з поетами Д. Батогом і Ю. Терапиано випускала журнал «Новий будинок», але після третього номера за фінансовими причинами видавництво було припинено.

З 1927 року по 1939 рік Н. Берберова є учасником літературних зібрань «Зелена лампа», створеного за ініціативою Дмитра Мережковського та Зінаїди Гіппіус. Крім того, Берберова писала щоденні огляди радянської літератури для газети «Відродження» під псевдонімом Гуллівер. В одному з цих оглядів Берберова перша в емігрантській пресі дала високу оцінку роману Ю. Олеші «Заздрість».
У 1932 році Ніна розлучилася з В. Ф. Ходасевичем.[4]
В 1936 році Н. Берберова випускає книгу «Чайковський», написану на основі невідомих матеріалів, отриманих від Рахманінова, Глазунова, нащадків Надії фон Мекк.
В 1939 в Парижі, на російській сцені була поставлена вистава за п'єсою Ніни Берберової «Мадам», яка пізніше була перекладена чеською, німецькою та англійською мовами.

Під час Другої світової війни Н.Берберова залишалася в окупованій німцями частині Франції.

У 1950 році Ніна Миколаївна перебралася з Франції до Сполучених Штатів Америки. [5] У 1954 році вийшла заміж за піаніста й педагога Г. Кочевицького (George Kochevitsky). Наприкінці 1950-х рр. отримала американське громадянство.
З 1958 року викладала російську мову в Єльському університеті.
В 1958—1968 роках була членом редколегії літературного альманаху «Мосты», що видавався в Мюнхені.
З 1963 року до самого виходу на пенсію в 1971 році викладала російську літературу в Принстонському університеті. Після 1971-го була запрошеним лектором в Колумбийському та Пенсильванському університетах, а також в університеті Брін-Мора.
В 1969 році англійською мовою виходить один з найвідоміших творів Н. Берберової «Курсив мой. Автобиография», російською мовою ця книга вперше була опублікована в 1972 році в Мюнхені.
У 1981 році у Нью-Йорку вийшла книга Берберової «Железная женщина: Рассказ о жизни М. Закревской-Бенкендорф-Будберг, о ней самой и ее друзьях», що належить також до найбільш значущих робіт Берберової. Передмову до радянського видання цієї книги написав А. Вознесенський.
В 1983 році Ніна Берберова розійшлася з Г. Кочевицьким.
В 1989 році відвідала Радянський Союз, зустрічалася з літературною громадськістю Москви та Ленінграда.[6]
В 1991 році уряд Франції нагородив Ніну Берберову Орденом Почесного легіону.
Померла Н. М. Берберова 26 вересня 1993 року у Філадельфії.
В бібліотеці Єльського університету зберігається архів Ніни Берберової, який включає в себе листування з І. О. Буніним, З. М. Гіппіус, Д. С. Мережковським, О. І. Купріним, М. І. Цвєтаєвою та іншими. .[7]