Бердяєва Лідія Юдифівна

Народилася у Харкові у забезпеченій православній родині.

У 1881—1889 роках навчалася у пансіоні при приватній жіночій гімназії Н. Я. Григорцович. Вільно володіла французькою, музиціювала. Мати вихованням доньок майже не займалася. Дівчата мали бонн — спочатку німкеню, потім француженку[2].

З молодих років знаходилася під сильним впливом народницьких ідей. 21 вересня 1890 року написала листа до Л. М. Толстого з питанням чому присвятити життя, яким життєвим шляхом піти, коли чуєш звідусіль крики та стони про допомогу. У відповідь отримала пораду письменника, що немає найкращого засобу робити добро, як перестати робити зло. Лідія мала спробу продовжити листування і 16 листопада 1890 року знову звертається до Льва Миколайовича, цього разу її лист залишився без відповіді.

Перший чоловік — В.І. Рапп увів дружину до соціал- демократичного гуртка. Лідія з сестрою Євгенією бували на революційних зборах, читали нелегальну літературу, стали членами Харківського союзу Російської соціал-демократичної робочої партії. 6 січня 1900 року їх заарештували і до 26 січня тримали в одиночних камерах харківської в’язниці. Мати, Ірина Василівна Трушева, заплатила заставу по дві тисячі рублів за кожну з доньок. Після звільнення вона відправила дочок до Парижу вчитися у Вищій школі суспільних наук, де вони брали уроки живопису та скульптури. У 1891 році Лідія їздила до Швейцарії, де в пансіоні под Лозаною вивчала французьку мову.

Повернувшись додому, сестри займалися просвітництвом. Лідія бере участь у відкритті бібліотек, шкіл. Також знову приєдналася до революційної діяльності. У 1902 році вони привернули увагу Харківського охоронного відділення тим, що займалися революційною пропагандою серед селян Валківського повіту. Саме там у Бабаках знаходилася дача їх батьків, на якій кілька днів зберігався кошик зі шрифтом для підпільної друкарні. У ніч на 11 вересня 1903 року на дачі був обшук, під час якого Лідія намагалася знищити прокламації, які зберігалися у будинку. Сестер і їх чоловіків арештовують, вони відбувають тюремне ув’язнення, беруть участь у тюремному голодуванні з вимогами — збільшення 10 хвилинної прогулянки й зняття щитків з політичних ув'язненних. Через чотири місяці їх знову звільнили під заставу (крім Віктора) і видворили з Харкова. Місцем проживання Раппи-Трушеви обрали Київ.

19 лютого 1904 року зустрічає у Києві Миколу Бердяєва з яким її знайомить С.М. Булгаков. Влітку Бердяєв зізнається Лідії, що відчуває, що саме вона його ніколи не відкине і завжди зрозуміє. Восени Бердяєв зібрався переїжджати до Петербургу для того, щоб зайнятися редагуванням журналу «Новый путь», і запропонував Лідії переїхати разом з ним. Але відразу вона переїхати не змогла: потрібно було уладнати стосунки з чоловіком, крім того, вона ще перебувала під негласним наглядом поліції. Тільки в листопаді 1905 року справу стосовно Харківського комітету РСДРП було припинено. Лідія виїхала до Петербургу, молодята оселилися у Саперному провулку, 10. На Харківщину – батьківщину Лідії – вони приїжджатимуть неодноразово: Миколі Бердяєву дуже подобалося бувати в Люботині в тещі.

У 1918 році, будучи важко хворою на запалення легенів, Лідія читає книгу про святу Терезу Авильску. Прочитане викликає великий інтерес до католицизму. Микола Бердяєв знайомить її зі священиком Володимиром Абрикосовим, і 7 червня 1918 року вона переходить у католицтво і залишалася у ньому до кінця життя.

29 вересня 1922 року – на так званому філософському пароплаві – Бердяєви емігрували. Жили спочатку в Берліні, а з літа 1924 року влаштувалися у Франції. Вони оселилися в робочому передмісті Парижа – Кламарі. З ними разом жили мати і сестра Лідії. Спочатку сім’я винаймала квартиру, а в 1938 році переїхала тут же у власний будинок з садом і крихітним ставком, який М. Бердяєву заповіла англійська шанувальниця Флоранс Вест[3]. У цьому будинку на вулиці Мулен де П'єр, 83 (rue du Moulin de Pierre) Лідія прожила до останніх днів.

Лідія була помічником чоловіка, правла, коригувала його статті і книги, готувала їх до публікації.

В еміграції вела щоденники, частину яких у було надруковано у 1995 році[4].

Писала поетичні твори. Перший вірш датовано 1912 роком[5]. За спогадами Миколи Бердяєва її твори високо цінували В‘ячеслав Іванов, Михайло Осипович Гершензон. Основні твори були написані за кордоном, частина з них друкувалися в емігрантських газетах.

Вона була активною прихожанкою Приходу Святої Трійці в Парижі, долучалася до благодійних та пастирських проектів, займалася благодійністю. До останніх днів писала вірші.

Померла в Кламарі у 1945 році від раку гортані. Похована на кладовищі Буа-Тардьє комуни Кламар департамента О-де-Сен[6]. Має спільну могилу з чоловіком М. Бердяєвим, сестрою Євгенією та матір‘ю І.В. Трушевою.

Батько — Юдиф Степанович Трушев. Служив нотаріусом Харківського окружного суду, потомствений почесний громадянин міста.

Мати — Ірина Василівна Трушева.

Сестра — Євгенія Юдифівна Трушева (в заміжжі Рапп). Народилася 19 вересня 1874 року, художник, скульптор.

Брат — Олександр Юдифович Трушев. Народився близько 1876 року, навчався у Харківському університеті. 1903 року перебував у Німеччині.

Перший чоловік — Віктор Іванович Рапп, чиновник Харківської контрольної палати, співвласник книжкового видавництва «В. І. Рапп і В. І. Потапов». Багаторічний член правління Харківської громадської бібліотеки.

Другий чоловік — Бердяєв Микола Олександрович — філософ.

• Бердяева Л. Ю. Профессия: жена философа / Сост., авт. предисл. и коммент. Е. В. Бронникова. М .: Мол. гвардия, 2002. — 262 с. ISBN 5-235-02436-2
• «Мы жили тогда на планете другой...»: Антология поэзии русского зарубежья. 1920-1990: В 4 кн. Кн. 1 М : Московский рабочий, 1995.
• Дневники Л. Ю. Бердяевой / Публ. и введ. В. Безносова, Предисл. и комм. Е. В. Бронниковой // Звезда. 1995. №11. С. 140-166; № 11. С. 134-154; № 12. С. 144-164.

• Шалыганова А. Л. Рапп (фон дер Ропп) Виктор Иванович // Правление Харьковской общественной библиотеки, 1885—1918: биобиблиог. словарь. — Харьков : Федорко, 2016. — С. 201—202. — 328 с. — ISBN 978-617-7298-43-3.
• Бердяева Л. Ю. Профессия: жена философа / Сост., авт. предисл. и коммент. Е. В. Бронникова. — Москва : Молодая гвардия, 2002. — 262 с. — ISBN 5-235-02436-2.

• Ольга Попова. Жена философа Лидия Юдифовна Бердяева