Берлінський повітряний міст

Авіамаршрути під час блокади Західного Берліна

На відміну від наземного, повітряний зв'язок регулювали спеціальним договором, який надавав західним союзникам в ексклюзивне використання повітряний коридор завширшки 32 км. Рішення про організацію авіазабезпечення Берліна приймалось на рівні командувача ВПС США. В операції був задіяний генерал-лейтенант Вільям Таннер, який свого часу організував для забезпечення військ Чан Кайші повітряний міст «Гамп» (англ. The Hump), який проіснував декілька років. 23 липня 1948 року генерал Таннер очолив командування повітряним мостом у Берліні.

У ході переговорів з британськими ВПС з'ясувалось, що Велика Британія вже розпочала постачання свого контингенту цим шляхом і позитивно ставиться до подальшого розгортання даних заходів. Після так званої «малої» блокади весною 1948 року британці провели власні розрахунки на випадок нової блокади Берліна; ці розрахунки показали, що вони зможуть самостійно забепечувати повітряним шляхом не тільки власні війська, але й населення Берліна. На основі цих даних голова воєнної адміністрації США Клей прийняв рішення про відкриття повітряного мосту для забезпечення продовольством населення Берліна.

Американські солдати завантажують молоко в літак, що прямує до Берліна

Жителі Берліна спостерігають за посадкою літаків в аеропорті Темпельхоф. 1948

Перший рейс у Берлін повітряним мостом відбувся ще ввечері 23 червня. Транспортним літаком, завантаженим картоплею, керував американський пілот цивільної авіації Джек Беннетт. 25 червня генерал Клей видав наказ про створення берлінського повітряного мосту, а 26 червня в аеропорті Темпельгоф приземлився перший воєнний літак США, котрий започаткував операцію «Vittles» («Провіант»). Операція британських ВПС під назвою «Plain Fare» стартувала на два дні пізніше. Спочатку американці запустили повітряним мостом невеликі літаки Douglas C-47 Skytrain. Пізніше почали використовуватись також й інші моделі.

Скоро стало очевидним, що транспортна система повітряного мосту, включно з літаками, злітно-посадковими смугами, технічним обслуговуванням, розвантаженням та плануванням маршрутів, не в змозі впоратись із таким збільшенням об'єму перевезень.

«Родзинкові бомбардувальники» в очікуванні розвантаження в аеропорті Темпельхоф. 1948

Початково спланований об'єм щоденних перевезень вантажів у Берлін становив 750 тонн. Але завдяки реорганізації, котру провів генерал Вільям Таннер, вже з кінця липня 1948 р. в Берлін повітряним шляхом щоденно доставляли понад 2000 тонн вантажів. 15-16 квітня 1949 року було встановлено рекорд: за 24 години було здійснено 1398 рейсів та перевезено 12849 тонн вантажів. Окрім продовольства (сухе молоко, порошкове картопляне пюре та борошно) на літаках доставляли також вугілля для опалення та виробництва електроенергії, а також бензин, медикаменти та інші необхідні місту речі.

Такі значні об'єми вантажоперевезень стали можливими лише завдяки чітко продуманій системі: три повітряних коридори використовувались в односторонньому русі: літаки прибували в Берлін північним (із Гамбурга) та південним (із Франкфурта-на-Майні) коридорами, а повертались центральним (в Ганновер). В польоті коридором літаки займали 5 рівнів. Кожному пілоту надавалась тільки одна спроба приземлення. Якщо вона не вдавалась, літак разом з усім своїм вантажем повертався назад. Завдяки цій системі літаки в Берліні сідали кожні 3 хвилини. Час перебування літака на землі було зменшено з 75 хвилин до 30 хвилин.

Окрім британців та американців в роботі берлінського повітряного мосту взяли участь пілоти із Австралії, Нової Зеландії, Канади та Південної Африки. Франція не брала участь у повітряному мості, оскільки її ВПС були зайняті в Індокитайській війні. Для забезпечення власних гарнізонів французи навіть використовували Junkers Ju 52. Франція дала згоду на будівництво в своєму секторі нового аеропорту Тегель, котре було здійснено в рекордні терміни — 90 днів. Для цього французи навіть підірвали щоглу берлінської радіостанції «Berliner Rundfunk», котра заважала приземленню літаків. Оскільки щогла формально була під контролем радянської адміністрації, то це призвело до подальшого ускладнення у відносинах.

Пам'ятна поштова марка, випущена в Західному Берліні до 10-річчя завершення блокади міста

Блокаду Західного Берліна зняли 12 травня 1949 року в 00.01 і постачання в Берлін сухопутними та водними шляхами було відновлено.

З червня 1948 до травня 1949, використовуючи міст, перевезли близько 2,34 млн тонн вантажів (із них 1,78 млн тонн силами США), серед яких 1.44 млн тонн вугілля, 490 тис. тонн харчів та 160 тис. тонн будівельних матеріалів для перебудови аеропортів та спорудження нової теплоелектроцентралі в Рулебені; цю ТЕЦ пізніше назвали в честь першого бургомістра Західного Берліна Ернста Ройтера. Продовольство в цілях економії ваги постачалось в порошках.

З використанням повітряного мосту доставляли лише найнеобхідніші речі. Якість забезпечення населення в цей час була ще гіршою, ніж у часи війни. Внаслідок недостатнього забезпечення пальним, їжею та медикаментами зимою 1948—1949 років різко виросли показники інфекційних захворювань та смертності.

Це прізвисько літаки, котрі брали участь в роботі берлінського повітряного моста, одержали завдяки Гейлу Гелворсену та його послідовникам. Гелворсен прив'язував до маленьких парашутиків з носових хусточок солодощі: плитки шоколаду, жуйку, а також, ймовірно, родзинки зі свого пайка — і скидав їх перед висадкою в Темпельгофі дітям, які очікували внизу. Коли з берлінських газет про таємне скидання цих солодощів дізналось начальство Гелворсена, до акції приєднались інші воєнні льотчики та прості американці, які організували збір солодощів на підтримку операції «Operation Little Vittles» («Малий провіант»).

У ході майже 278 тисяч рейсів було декілька нещасних випадків зі смертельними наслідками. Найчастіша причина інцидентів — зіткнення. Загалом загинуло щонайменше 40 британців, 41 американець, 6 німців.

Про події 1948—1949 років в Берліні нагадує встановлений у 1951 році на площі Повітряного мосту в берлінському аеропорті Темпельгоф пам'ятник жертвам повітряного мосту, створений Едуардом Людвігом. Аналогічні пам'ятники були пізніше встановлені в аеропорті Франкфурта та на воєнному аеродромі в Целле.