Берча Дарія Михайлівна
Дарія Михайлівна Берча (2 січня 1937, Харків[1]; за іншими даними — с. Городниця Городенківського району Івано-Франківської області) — українська вчена-фізикиня, докторка фізико-математичних наук, професорка, лауреатка Державної премії України в галузі науки і техніки. Відома насамперед практичними застосуваннями результатів досліджень із фізики твердого тіла.
| Берча Дарія Михайлівна | |
|---|---|
| Народилася |
2 січня 1937 (85 років) Харків, Українська СРР |
| Країна |
 Українська СРР Україна |
| Діяльність | фізик, викладачка університету |
| Alma mater | ЧНУ імені Юрія Федьковича |
| Заклад | ЧНУ імені Юрія Федьковича, Чернівецький медичний інститут, Ужгородський державний університет і Ряшівський університет |
| Звання | професор |
| Ступінь | доктор фізико-математичних наук |
| Нагороди |
  |
Біографія
У 1953 році зі срібною медаллю закінчила школу в Чернівцях (українська десятирічка). Під час навчання в школі писала вірші та складала кросворди, проте найбільше захоплювалась математикою. Після школи спочатку вступила на географічний факультет, проте через своє захоплення точними науками пізніше вирішує вступити на фізичне відділення фізико-математичного факультету Чернівецького університету. Під час навчання познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком Іваном Васильовичем Берчею, студентом математичного відділення. Навчалась у доцентів К. Товстюка й А.М. Косевича. Дипломну роботу захищала під керівництвом В. Кондратенка. Через трійку в дипломі з історії КПРС не змогла вступити до аспірантури. Згодом вступила на заочну форму. К.Д. Товстюк порекомендував Дарії зайнятися теорією груп, давши наступні настанови: «Дарцю, це буде ваш хліб». На той час даний напрямок почав набирати обертів, тому темою дисертації обрано «Особливості зонного спектра в деяких анізотропних кристалах». Після захисту у 1966 році працює асистентом кафедри. Згодом, переїхала до Ужгорода, де професор Д. Чепур погодився взяти її на посаду старшої викладачки. Д. Берча тісно співпрацює з ученими-фізиками В. Сливкою та І. Туряницею, виходять їхні спільні публікації. У 1969 році стає доценткою. Разом з доцентом О. Борцем впроваджує новаторські методи у педагогічний процес. Під час підготовки докторської дисертації виходить колективна монографія «Складні халькогеніди і халькогалогеніди (отримання та ознаки)», яка у 1985 році відзначена премією міністра освіти УРСР. Дисертація подана до Інституту прикладної фізики Молдавської Академії наук, яку Д. Берча захищає у 1989 році. Після захисту — на професорській посаді, де пізніше отримує звання професорки кафедри напівпровідників Ужгородського університету. У 1991 році Д. Берча подає до Міністерства освіти України свою науково-методичну роботу, за яку отримує другу премію. З 1993 року працює у Вищій педагогічній школі м. Ряшів (Польща) на посаді професорки в Інституті фізики. У 2001 році присуджена Державна премія України в галузі науки і техніки за роботу «Нові фізичні ефекти в сильно анізотропних напівпровідниках і прилади на їхній основі» (автори Д.М. Берча, К.Д. Товстюк, А.М. Косевич).
Примітки
- Згідно з офіційними документами
Джерела
- Українки в історії: нові сторінки/В. Борисенко, А. Атаманенко, Л. Тарнашинська та ін. — К.: Либідь, 2010. — 204 с.: іл. — С. 132—136.