Битва при Ярмуці

Після останньої війни Візантії із Сасанідами в 610 році Іраклій став імператором Візантійської імперії, скинувши з трону Фоку. В той самий час Сасаніди перемогли Месопотамію і в 611 році захопили Сирію, вступили в Анатолію, окупувавши Кейсарію. В 612 році Іраклію вдалося витіснити персів з Анатолії, але він зазнав остаточної поразки в 613 році, почавши великий наступ проти них в Сирії. Протягом наступного десятиліття персам вдалося підкорити Палестину та Єгипет. У той же час Іраклій готувався до контрнаступу і перебудовував свою армію. В 622 році Іраклій нарешті почав свій наступ. Після вирішальних перемог над персами та їхніми союзниками на Кавказі та у Вірменії Іраклій, в 627 році почав зимовий наступ проти персів в Месопотамії, здобувши вирішальну перемогу в битві при Ніневії і, таким чином, поставивши під загрозу перську столицю Ктесифон. Дискредитований цією низкою поразок, Хосров II був повалений і убитий в результаті заколоту на чолі з його сином Кавадом II, який негайно почав мирні перемовини, погодившись піти з усіх окупованих територій Візантійської імперії. Іраклій повернув Животворящий Хрест в Єрусалим з величезною помпою в 629 році.

У той самий час політичні події стрімко розгорталися в Аравії, де Мухаммед почав проповідувати іслам і до 630 року успішно об'єднав велику частину Аравії під єдиною політичною владою. Коли Мухаммед помер в червні 632 року, Абу-Бакр був обраний халіфом і його наступником. Відразу після цього деякі арабські племена відкрито повстали проти Абу-Бакра, який розпочав проти них війну. Під час цієї війни, відомої як «Війна з віровідступниками», в 632—633 роках, Абу-Бакру вдалося об'єднати Аравію під центральною владою халіфа в Медині.

Після того, як повстанці були підкорені, Абу-Бакр почав загарбницьку війну в Іраку. Під орудою його найвправнішого командувача, Халіда ібн аль-Валіда, Ірак був захоплений в серії успішних кампаній проти Сасанідскьких персів. Після закріплення влади в Іраку Абу-Бакр закликав розпочав підготовку до вторгнення в Сирію в лютому 634 року. Мусульманське вторгнення в Сирію являло собою серію ретельно спланованих і добре скоординованих військових операцій, проте незабаром стала очевидною недостатня чисельність мусульманських армій, і їхні командувачі запросили підкріплення. З Іраку до Сирії було відправлено Халіда ібн аль-Валіда з підкріпленнями. У липні 634 року візантійці були розбиті у битві при Ажнадайні. Дамаск було захоплено у вересні 634 року, після чого останній значимий гарнізон візантійців було розбито у битві при Фахлі.

Абу-Бакр помер в 634 році. Його наступник, Умар, був сповнений рішучості продовжувати експансію в Сирію. Попри те, що попередні кампанії на чолі з Халідом ібн аль-Валідом були успішними, його було замінено на Абу Убайда. Убезпечивши південну Палестину, мусульманські сили продовжили наступ, взявши Тверію та Баальбек без значного спротиву та захопили Хомс на початку 636 року.

Після захоплення Хомсу мусульмани опинилися на відстані одного маршу від Алеппо, візантійської фортеці, і Антіохії, де знаходилася резиденція Іраклія.

Серйозно занепокоєний серією невдач, Іраклій почав підготовку до контрудару з метою повернення втрачених регіонів. У 635 році Єздигерд III, імператор Персії, прагнув укласти союз з візантійським імператором. Іраклій віддав заміж за Єздигерда свою доньку (за традицією, його онучку) Манію для закріплення союзу. У той час як Іраклий готувався до серйозного наступу в Леванті, Єздигерд повинен був розпочати контрнаступ в Іраку. Проте, коли Іраклій почав свій наступ в травні 636 року, Єздигерд не зміг скоординувати свої дії з Іраклієм, ймовірно, через проблеми в уряді, і операція, яка мала стати вирішальною, не принесла очікуваного успіху.