Битва під Бельовим

Битва під Бельовим — битва, яка відбулася в 1437 році під містечком Бельовим між військами князівства Московського під командуванням Дмитра Шемяки та татарськими військами (з 1438 року Казанського ханства) на чолі з ханом Улуг-Мухаммедом. Результатом битви стала повна поразка московської армії.

Битва під Бельовим
Московсько-казанські війни

Дата: 5 грудня 1437 року
Місце: містечко Бельов
Результат: повна перемога татарських військ
Сторони
Велике князівство Московське Частина Золотої Орди
Командувачі
Князь Дмитро Шемяка, Князь Дмитро Красний Хан Улуг-Мухаммед
Військові сили
40 000 (завищена) 3000
Втрати
більша частина війська значні

Передумова

До 1437 року хан Улуг-Мухаммед програв боротьбу за владу в Золотій Орді. Він був змушений тікати і опинився з невеликим військом біля містечка Бельова, що у верхній течії річки Оки. Спочатку князь московський Василь II, який заборгував перед Улуг-Мухаммедом за престол Великого князівства, досить добре прийняв хана-втікача і дозволив йому кочувати в околицях Бельова. Є дані, що Василь II та Улуг-Мухаммед уклали якийсь договір, пообіцявши не вчиняти ворожих дій один проти одного. Однак після зміцнення позиції Улух-Мухаммада він почав вчиняти набіги: «він спустошував чужі краї, мов орел, летів далеко від свого гнізда в пошуках їжі»[1]. Це викликало занепокоєння людей у внутрішніх колах Московського князівства, вони чинили тиск на Василя II, і тому він вирішив вигнати Улуг-Мухаммеда з Бельова[2]. Цікаво зазначити, що в той час Великий князь Литовський формально був сюзереном Бельова, як і інших верхівських князівств, але вони також зберігали зв'язки з Москвою[3].

Кампанія 1437

Василь II послав до Бельова армію під командуванням своїх двоюрідних братів Дмитра Шемяки та Дмитра Красного (вони були також його суперниками у боротьбі за престол Великого князівства) та «багатьох інших князів»[4]. Російські джерела оцінюють армію, відправлену до Бельова, як дуже велику. По дорозі армія пограбувала місцевих жителів (за даними літопису великого князя), і не лише для того, щоб прогодувати себе, а й відправила награбоване додому[5].

Збираючись провести зиму біля Бельова, Улуг-Мухаммед побудував біля міста своєрідне укріплення («острог») — плетені стіни були вкриті снігом і политі водою. Після того, як вода замерзла, утворилася неприступна «крижана фортеця». Укріплення було добре розташоване у фортифікаційному плані: із Заходу та Півдня підходи були захищені глибоким яром, уздовж якого текла річка Білівка, а зі Сходу — крутим берегом річки Оки. Придатний підхід, для нападу, був лише з півночі, і той в самій вузькій частині мав ширину не більше 100 м[6][7]

Битва

4 грудня московські війська напали на татар і загнали їх у крижану фортецю, але зазнали поразки, намагаючись захопити її відразу. Князі Петро Кузьмінський та Семен Волинець, які ввірвались у фортифікацію по п'ятах татар, які відступали, були вбиті. За даними російського літопису, втрати татар також були великими, там навіть загинув невідомий зять Улуг-Мухаммеда.

Замість того, щоб готуватися до продуманого штурму, московські командири вступили в переговори і втратили пильність. У деяких літописах головна провина за поразку покладається на Григорія Протасьєва, воєводу Мценського, який нібито перейшов на бік Улуг-Мухаммеда і «здійснив зраду». Протасьєв повідомляв, що великий князь хотів укласти мир і забороняв «воювати з царем»[lower-alpha 1]. Під час переговорів вранці 5 грудня Улу-Мухаммед відмовився від сплати йому Москвою будь-якої данини і пообіцяв не нападати на московські князівства, а також запропонував сина в заручники. Натомість Улуг-Мохаммед просив лише дозволити йому залишатися в околицях Бельова до весни. Однак воєводи Василь Собакін та Андрій Голтаєв, які вели переговори, відхилили цю пропозицію. Тоді Улуг-Мухаммед, який опинився у відчайдушній ситуації, особисто очолив напад на московську армію. Скориставшись «густим туманом», татари здійснили несподіваний маневр і атакували з тилу непідготовлені московські війська. Була велика паніка і тотальна втеча московитів, і таким чином хан Улуг-Мухаммед здобув повну перемогу[8][9].

Наслідки

Після поразки під Бельовим Василь II разом з Дмитром Шемякою та Дмитром Красним підписали договір з Борисом Олександровичем, князем Тверським, передбачаючи, зокрема, взаємодопомогу у випадку вторгнення «царя» (хана Золотої Орди) чи інших татар. Натомість Василь та його двоюрідні брати пообіцяли не приймати в своє правління міста Твер та Кашин в дар від хана[10][lower-alpha 2].

Улуг-Мухаммед після перемоги під Бельовим захопив спустошене місто Казань, укріпився там та заснував Казанське ханство, і незабаром почалися набіги на Московію[11].

Нотатки
  1. У той час Князівство Московське визнало своє підпорядкування Золотій Орді і назвало її хана «царем» (тобто верховним правителем).
  2. Будучи верховним правителем, хан Золотої Орди теоретично міг відібрати у Тверського князя права правління князівством та передати його землі Великому князівству Московському або іншому князівству, як плату за відданість правителів цих князівств хану.

Примітки
  1. Казанская история. Тула. 1987. с. 109.
  2. Bespalov, 2004, с. 40–41.
  3. Zimin, 1991, с. 81.
  4. Патриаршая или Никоновская летопись (рос.) [Патріарший або Никонівський літопис]. PSRL 12. Москва. 2000. с. 24.
  5. Летописный свод 1497 г. PSRL (рос.) 28. Москва. 1963.
  6. Bespalov, 2005, с. 40.
  7. Zimin, 1991, с. 81-82.
  8. Bespalov, 2005, с. 42–48.
  9. Zimin, 1991, с. 82.
  10. Zimin, 1991, с. 88.
  11. Zimin, 1991, с. 83.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.