Боговитин

Боговитин (лат. Bohowithin) — волинський боярин першої половини XV століття, першопредок шляхетського роду Боговитинів (Боговитиновичів).

Уперше згадується в джерелах 6 вересня 1431 року серед переліку 9-ох князів та бояр, що поручились за групу знатних литовців і русинів, звільнених з полону королем Владиславом Ягайло внаслідок польсько-литовської угоди. Коли у ВКЛ спалахнув династичний конфлікт, Боговитин зайняв сторону великого князя Свидригайла Ольгердовича. Останній зблизився з волинською знаттю під час Луцької війни задля спільної боротьби проти Польщі, яка прагнула приєднати цей регіон[1][2].

Боговитин належав до ближнього оточення Свидригайла, а тому, вочевидь, посідав й значні майнові позиції. Він фігурує як свідок пожалувань князю Івану Мукосеєвичу від 30 березня 1437, Пашку Єловицькому від 21 липня 1437 та Петрашу Волковию від 1 серпня 1437[3]. Втім, після утворення осібного Волинського князівства на чолі зі Свидригайлом згадки про боярина у канцелярських документах даного політичного утворення майже припиняються. На думку історика Володимира Собчука, ця обставина може свідчити про перехід Боговитина до табору прихильників центрального уряду ВКЛ[2].

Від Казимира IV Ягеллончика одержав села Неплі, Козеради й Овза, що на Підляшші. Відповідні королівські привілеї датуються у проміжку між 1440 та 1452 роком[4].

Боговитин мав синів Богуша, Лева та Петра й 2-ох доньок: Ганна вийшла заміж за майбутнього підскарбія земського Андрія Олександровича з роду Солтанів, а інша, ім'я якої невідоме, стала дружиною князя Андрія Федоровича Полубенського[5]. Сини започаткували різні гілки роду, що проіснував понад два століття упродовж 7-ми поколінь[6].

Згідно з Adnotationes spectantes ad familias Яна Замойського, на печатці Боговитина, яка не збереглася до наших днів, містилося зображення в готичному щиті герба у вигляді трьох врубів, більш відомого під пізнішою назвою Корчак[7].

Як вказує історик Сергій Полєхов, Боговитин помер до 1466 року[3].