Каленик Мишкович

Каленик Мишкович — київський боярин першої половини XV століття, що належав до ближнього оточення («вірної ради») великого князя литовського й руського Свидригайла Ольгердовича[1], першопредок (протопласта) Тишкевичів.

Каленик Мишкович
Уявний портрет 1794 року, зберігається в Національному музеї у Варшаві.
Підданство Литовсько-Руська держава
Посада намісник
Конфесія православ'я
Рід Мишковичі
Діти 5 дітей (за Н. Яковенко)
Герб

Згідно з припущенням Сергія Полєхова, Каленик Мишкович певно походив з Чернігово-Сіверщини. Судячи з патроніму, він був сином боярина кінця XIV — початку XV століття Михайла (Мишка або Миська); на думку Володимира Собчука, уродженця Сновська Сіверського[2]. Наталія Яковенко, ґрунтуючись на актових джерелах й записі про «род пана Калениковича и пани его» з пом'яника Києво-Печерського монастиря, наводить імена братів: Андрій, Павло та Єсько (інколи до їхнього переліку відносять й Гринька Мишковича). На думку Н. Яковенко, згаданий у пом'янику Климентій є хресним іменем Каленика, а жіноче ім'я Огрефіна, що виступає в парі, належить дружині[3][4].

При Свидригайлі служив «за голову до ради й правицею до війни»[5]. Польські геральдисти, насамперед Шимон Окольський, що покликався у своїй праці на грамоти з «архіву Тишкевичів», зазначають, що 1434 р. Каленик обійняв посади намісників путивльського й звенигородського. Крім того, Ш. Окольський іменує його «маршалком» великого князя, хоча ця звістка видається легендарною[6][7].

Відповідно до дарчої грамоти Свидригайла від 17 жовтня 1437 року, оголошеної в Києві, Каленик Мишкович одержав за вірну службу низку населених пунктів. Мова йде про села Бурківці й Бодище коло Згвягля, Михеєвичі, Ходорковичі й Тейконничі у Житомирському повіті, а в Овруцькому — села Остаф'єво на Кнорині, Вальковичі, Демидковичі, під Полонним Віщи й Кусопичі, та Плище на Случі. У власність боярина так само перейшла й місцевість Чортоліси, на якій пізніше виник Бердичів[8].

Оскільки нащадки Каленика Мишковича користалися гербом «Леліва», литовський історик Р. Петраускас висловив здогад, що його він міг запозичити в 1432–40 роках від Івашка Монивидовича, батько котрого прийняв цей герб за Городельською унією[9]. Натомість О. А. Однороженко схиляється до думки, що боярин послуговувався самобутнім знаком, що склався на місцевому ґрунті й був позбавлений помітних зовнішніх впливів[10].

Невідомо, чи зберіг Каленик свої уряди в 1440-ві роки, чи був відсторонений від намісництва київським князем Олельком Володимировичем[11].

Залишив по собі синів Сенька (підскарбій та підканцлер у Свидригайла, 1446–52), Федька, Дашка, Івана (архімандрит Києво-Печерського монастиря) й Каленика (фіксується джерелами в 1457/1458–1488 рр.)[12][13]. Від сина останнього, зем'янина Тишка, походить шляхетський рід Тишкевичів. К. Мишкович помер до 20 серпня 1450[4].

З 2016 року ім'ям історичної фігури названий один із провулків міста Звенигородка[14].

Див. також

Примітки
  1. Любавский М. К. Литовско-русский сейм: Опыт по истории учреждения в связи с внутренним строем и внешней жизнью государства. — Москва : Имп. о-во истории и древностей рос. при Моск. ун-те, 1900. — С. 325.
  2. Мицик Ю. Халецькі — провідний шляхетський рід Речицького краю у XVII—XVIII ст. / Юрій Мицик. // Україна крізь віки: Збірник наукових праць на пошану академіка НАН України професора Валерія Смолія. — К.: Інститут історії України НАН України, 2010. — С.1052
  3. Яковенко, 2008, с. 181, 184.
  4. Полехов, 2015, с. 608.
  5. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — T. 1: [Aa — Dereneczna] / Red.: Chlebowski Bronisław, Sulimierski Filip, Walewski Władysław. — Warszawa, 1880. — S. 134
  6. Тишкевич М. Василь Тишкевич, воєвода підляшський, маршалок господарський і гетьман дворний В. Кн. Литовсько-Руського (1523–1571). Історично-генеалогічна розвідка // Зап. Наук. тов. ім. Шевч. — 1920. — Т. CXXIV. — С. 2-3.
  7. Полехов, 2015, с. 608-609.
  8. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографической комиссией. Т.1. № 19. С. 12.
  9. Пятраўскас Р. Літоўская знаць у канцы XIV—XV ст.: Склад — структура — улада / Рымвідас Пятраўскас; пераклад з літоўскай мовы Алесь Мікус. — 2-е выд. — Смаленск : Інбелкульт, 2014. — С. 150.
  10. Однороженко О. Геральдика членів господарської ради великого князя Свидригайла Ольгердовича // Студії і матеріали з історії Волині. — 2012. — С. 182-184.
  11. Кулаковський П. Звинигородський повіт у литовську добу // Ukraina Lithuanica. — 2015. — Т. 3. — С. 217-218.
  12. Полехов С. В. Новые документы о Киевской земле XV века // Сфрагістичний щорічник. — Київ, 2012. — Вип. 2. — С. 267-268, 276.
  13. Яковенко, 2008, с. 181, 186.
  14. Про перейменування об’єктів топоніміки | Офіційний сайт міста Звенигородка (укр.). Процитовано 19 грудня 2020.

Джерела
  • Яковенко Н.М. Українська шляхта з кінця XIV — до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна / Н. Яковенко. — Київ : Критика, 2008. — 469 с.
  • Полехов С.В. Наследники Витовта. Династическая война в Великом княжестве Литовском в 30-е годы XV века / отв. ред. Б. Н. Флоря. — Москва : «Индрик», 2015. — 712 с. — ISBN 978-5-91674-366-1.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.