Владислав II Ягайло

Ягайло був молодшим сином великого князя литовського Ольгерда Гедиміновича і його другої дружини, тверської княжни, Уляни Олександрівни. По матері був онуком убитого в Золотій Орді за рішенням хана Узбека тверського князя Олександра Михайловича після наклепу на останнього з боку великого князя московського, Івана Калити. Також був правнуком одного з останніх галицько-волинських князів, короля Руси Юрія I Львовича. Виріс та вихований у православному середовищі[7].

Після смерті свого батька, Ольгерда, у 1377 році, за волею останнього Ягайло отримав великокнязівський престол і став разом із своїм дядьком Кейстутом співправителями Литовсько-руської держави. Однак вже від початку правління проти Ягайла виступило чимало братів, які були старшими за нього, і тому вважали свої претензії на великокнязівський престол вагомішими.

Діархічний режим, успадкований від попередніх років, виявився нетривким: між співправителями розгорілась війна за владу у Великому князівстві, яка закінчилась ув'язненням і загибеллю Кейстута (1382 р.). Після чого проти Ягайла розпочав боротьбу в союзі з хрестоносцями Вітовт Кейстутович, що змусило великого князя шукати союзу з Польщею.

Герб роду Ягайлів

Укладена 1385 року Кревська унія між Польщею та Литвою, що поклала початок створенню Речі Посполитої, передбачала інкорпорацію його держави до складу Польської Корони й перехід у католицтво всіх мешканців Литви.

Після одруження з королевою Ядвігою Анжуйською, 4 березня 1386 року під ім'ям Владислава II коронувався у Кракові на польський престол.

1387 року остаточно приєднав до Польщі галицькі землі (Угорщина не визнала цієї анексії Галичини[8], хоча все обмежилося дипломатичними протестами, а, ймовірно, за посередництвом Папи римського 1388 року королі Угорщини Сигізмунд Люксембург та Польщі Ягайло уклали перемир'я на один рік, а 1398-го уклали ще одну угоду на 16 років[9]. У польсько-угорських угодах 1412, 1415 та 1423 рр. вирішення цього відкладалося на пізніше[8]).

Після Кревської унії обділеним волостями залишився син Кейстута, Вітовт. Уділ його батька — Троцьке, Городенське і Берестейське князівства разом з іншими землями Ягайло надав своєму братові Скиргайлу, якого водночас і призначив своїм намісником у Литві. Взамін них у 1388 році Вітовту була передана Волинська земля. Проте амбітному князю цього було мало, оскільки він хотів вернути усю батькову спадщину, та мріяв стати великим князем литовським. Тому в 1390 році Вітовт, заручившись підтримкою Тевтонського ордену розпочав військові дії проти Ягайла та його союзників.

Війна з перемінним успіхом тривала близько двох років, але зрештою обидві сторони були виснажені змушені були піти на компроміс. За укладеною у 1392 році Острівською угодою Ягайло був передав Велике князівство Литовське в управління Вітовту, який формально був намісником Ягайла, але фактично став повновладним Великим князем Литовським. Також Вітовту були передані окрім Волині Троцьке і Гродненське князівства, а Скиргайло у 1393 р. отримав Київське князівство, відібране у старшого брата Ягайла, Володимира Ольгердовича.

У наступні роки Вітовту за підтримки Ягайла вдалось ліквідувати значну частину удільних князівств. 1393—94 разом з Скиргайлом він ліквідував Подільське князівство, у якому Ягайло призначив намісником з княжими правами впливового польського шляхтича Спитка Мельштинського. Того ж року вдалось прогнати з Вітебська Свидригайла, а також ліквідувати Володимирське князівство у якому сидів Федір Любартович. 1395 року литовсько-польські війська здобули Смоленськ у якому був посаджений литовський намісник, князь Роман Михайлович.

Тим часом 22 червня 1399 року Ядвіга, дружина Ягайла, народила дочку, якій дали ім'я Єлизавета-Боніфація. Однак вже через місяць і мати і дочка помирають. Через це становище Ягайла як короля Польщі стає хитке оскільки смерть Ядвіги підірвала його права на престол. Та вже 1402 він уклав новий шлюб з внучкою Казимира ІІІ, Анною Цельською, через який підкріпив свої права на Польщу.

Вітовт же влітку 1399 року зазнає розгромної поразки на Ворсклі від татар, очолюваних Едигеєм та Тимур-Кутлугом. У битві гинуть тисячі литовських та руських лицарів. Слабкі позиції обох правителів на рубежі століть змусили їх укласти 1401 року нову, Віленсько-Радомську унію, за якою Литовсько-руська держава передавалась Вітовту пожиттєво, а після його смерті повинна була відійти Ягайлу чи його спадкоємцям. В разі ж смерті Ягайла литовсько-руські (литовські, білоруські й українські) бояри мали б змогу брати участь у виборі нового польського короля. Укладення цієї угоди укріпило становище обох правителів, і дозволила звернути увагу на загрозу з боку тевтонських лицарів.

Грюнвальдська битва. Картина Яна Матейка

У 1404 році між Тевтонським Орденом, з одного боку, та Польщею і Литвою — з іншого, укладається Рацьонжський мир. Згідно з ним за Тевтонським Орденом закріплювалась Жемайтія, також сторони зобов'язувались допомагати одне одному у війнах. Та цей мир був лише передишкою до війни, невдовзі Орден спробував охрестити жемайтів, які через це повстали проти його влади. Ягайло та Вітовт вирішили скористатися цим як приводом для початку війни. Вітовт почав підтримувати повстанців військовими діями. У цей час Орден звернувся до Ягайла з питанням: чи буде він підтримувати Вітовта у війні. Не отримавши відповіді, 6 серпня 1409 року гросмейстр тевтонців Ульріх фон Юнінген оголосив Польщі війну. Загони лицарів увійшли в польські землі та почали захоплювати фортеці. У відповідь на це Ягайло зібрав польські війська і до осені 1409 року звільнив більшість захоплених замків, а після взяття Бидгоща у вересні 1409 року уклав з Орденом річне перемир'я.

Перерву у бойових діях обидві сторони використали для підготовки і нарощення військових сил. У червні 1410 р. бойові дії відновились — Ягайло на чолі величезної польської армії вирушив на тевтонську столицю, Марієнбург. Вже 2 червня поляки зєднались з литовсько-руськими силами Вітовта на переправі через Віслу біля міста Червінська, пізніше до них приєднались і війська мазовецьких князів. 15 липня 1410 року об'єднана армія розгромила тевтонські війська у битві під Грюнвальдом, яка стала переломним моментом орденської експансії. Однак Ягайлу не вдалось повноцінно скористатись успіхами оскільки він барився з подальшими діями, а тевтонці в цей час змогли реорганізуватися і частково відновити боєздатність. У 1411 році було укладено Торунський мир. За його умовами Жемайтія відходила Великому князівству Литовському, а Короні поверталась Добжинська земля, яка незадовго до війни була захоплена Орденом.

За допомогу у боротьбі з лицарями у 1411 Ягайло передає Вітовту Подільське князівство, яке до того належало до Польщі й управлялось польськими урядовцями. У 1413 р. між Короною і Литвою укладається Городельська унія, згідно неї підтверджуються спадкові права Ягайла на Велике князівство Литовське, а також його титул верховного князя литовського. Також за умовами унії литовським боярам були надані польські шляхетські герби, а у Великому князівстві відбулась адміністративна реформа за польським зразком — були утворені Віленське та Троцьке воєводства.

У 1414 році через низку спорадичних сутичок між Польщею і Литвою, з одного боку, і Тевтонським орденом з іншого почався новий конфлікт, відомий під назвою «Голодна війна», в якій Орден широко застосовував тактику випаленої землі, яка в середні віки полягала у спалюванні посівів на полях з метою знищення продовольчої бази противника. Але всі сторони конфлікту були занадто виснажені попередньою війною, щоб ризикувати у великих боях, тому вже до осені бойові дії припинились аж до 1419 р.

1422 року Ягайло разом з Вітовтом були знову втягнуті у ще одну війну проти тевтонців, відому як Голубська. Бойові дії тривали близько двох місяців і закінчилися перемогою польсько-литовської сторони ще до підходу підкріплень Ордена із Священної Римської Імперії. В результаті був укладений Мельнський мир, згідно з яким хрестоносці поступалися Польщі частина Куявії з Нешавою і остаточно відмовлялися від претензій на Жемайтію, яка за умовами Торуньського миру повинна була відійти Ордену після смерті Вітовта. Литва отримала Жмудь з портом Паланга, але Клайпеда залишилася за Орденом. Ця межа проіснувала близько 500 років, до 1920 р. Мельнський мир завершив епоху в війнах Ордена з Литвою, але мало що зробив для врегулювання довгострокових проблем між Орденом і Польщею. Пізніше спорадичні військові конфлікти спалахували між Польщею і лицарями ще в період з 1431 до 1435 року.

У 1422 році Ягайло вчетверте одружується на представниці знатного литовсько-руського роду Гольшанських — Софії. Нова королева у 1424, 1426 і 1427 роках нарешті народжує Ягайло довгоочікуваних синів та спадкоємців престолу — Владислава (майбутній король Польщі та Угорщини Владислав ІІІ), Казимира (невдовзі помер) та Казимира (майбутній великий князь литовський та король польський Казимир IV).

У січні 1429 року Ягайло бере участь у Луцькому з'їзді монархів на якому були присутні правителі багатьох європейських князів. За результатами з'їзду Литва мала стати королівством, а Вітовт мав бути коронований надісланою від папи римського короною. Та в 1430 році польські шляхтичі перехопили корону, яку везли Вітовту та знищили її, а Литва так і не стала королівством. Невдовзі після цього Вітовт помирає, так і не залишивши після себе спадкоємця.

Після смерті Вітовта воював зі своїм братом Свидригайлом за Поділля та Луцьк (1430—1432 роки). Розпочав війну проти Великого князівства Руського (1432—1435 років).

Був королем до 1434 року. Згідно з Яном Длугошем Владислав II Ягайло помер від застуди, яку підхопив, слухаючи спів солов'я.

Серед подій надзвичайної важливості епохи його правління виділяють хрещення Литви і Грюнвальдську битву (1410), яка поклала край експансії німецьких лицарів. Дітей від шлюбу з Ядвігою у нього не було. Після її смерті він зміцнив зв'язок з П'ястами шляхом шлюбу з онукою Казимира III Великого і донькою графа Цельського Анною. За часів Ягайла усі тодішні руські (українські) землі нарешті були об'єднані під владою одного монарха. Однак, в той же час польська дрібна шляхта здобула більші права власності, а Білорусь та Україну було включено в польську політичну та культурну сферу впливу.

• Пам'ятник серцю короля Ягайла встановлено у місті Городок. Король Владислав II Ягайло дуже любив це місто і тому заповів поховати його серце у Городку.[18].

• Назву «Ягайло» отримав в 1947 році найменший з 9-ти польських трансатлантичних лайнерів — єдине цього виду судно під знаком GAL-u, яке було побудоване на гамбурзькій верфі «Blohm und Voss». Також це було єдине океанське пасажирське судно, яке попало (побічно) під польський прапор у рамках німецьких репарацій після Другої світової війни. Служив корабель недовго — бо вже в 1949 році попав під прапор тодішнього Радянського Союзу, як «Петро Великий». У свою чергу назву «Владислав Ягайло» отримав один із суховантажів щецінського типу B-445.

• Raczynski, E. Codex diplomaticus Lithuaniae. Vratislaviae: Sumptibus Sigismundi Schletter, 1845.
• Пещак, М. М. Грамоти XIV ст. Київ: Наукова думка, 1974.

• Грушевський М. Історія України-Руси. — К. : Наукова думка, 1994—1995. — Т. V, VI.
• Prochaska A. Król Władysław Jagiełło. — Т. 1. — 433 s.; Т. 2. — 414 s.

• Ягайло // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 6. Біографічна частина: Н–Я / Відп. ред. М. М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2016. — с.351-353
• Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. — Луцьк : Вежа, 2000.
• Довідник з історії України. За ред. І. Підкови та Р. Шуста. — К. : Генеза, 1993.
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
• Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
• Михайловський В. Ягайло // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 721—722. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.

• Ягайло // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.
• Ягайло Владислав // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш — Я. — С. 2117. — 1000 екз.