Рагоза (писар господарський)

Рагоза (Rohoza, Rahosza[1]; 2-га половина XIV ст. — після 1432) — найвищий писар руський в оточенні великих князів литовських Вітовта, а згодом Свидригайла.

На думку історика Сергія Полєхова, Рагоза був русином або принаймні тривалий час мешкав на Русі. На користь цього твердження виразно свідчить етимологія наймення, очевидно руськомовного, й розповсюдженого власне як в литовській, так і московській частці Руси[2].

Спершу С. Полєхов схилявся до думки, що Рагоза був вихідцем із Чернігівської землі, якою в 1420–30 роках володів Свидригайло перед тим, як посісти великокняжий престол. Це припущення ґрунтувалось на синодику Києво-Печерської лаври XVI століття, де був записаний «род з Новагородка Сѣверского Рагозинъ». Утім, той самий дослідник надалі зауважив, що догадка була зроблена на контексті, а саме джерело є доволі непевним і оманливим[3][4].

Науковцю вдалося виявити короткий виклад листа Вітовта до магістра Тевтонського ордену Міхаеля Кюхмайстера, що проливає світло на особу Рагози[4]. Сам лист, написаний на рубежі жовтня-листопада 1418 року, не зберігся, проте відомо, що він стосувався крадіжки одягу, коштовностей і грошей великого князя, яка трапилася під час зустрічі з представниками ордену у Велоні (13-22.10.1418). Винуватцями були названі три русини, що пізніше втекли до тевтонців. Обставини згаданих подій підтверджує «наш найвищий руський писар Рагоза» («unsir obirster Ruwssche schreiber Rahoza»)[5]. На думку С. Полєхова, це, серед іншого, вказує на існування розбудованої структури канцелярії Вітовта, до якої входив цілий «руський відділ» зі своєю ієрархією працівників, й саме службою в ній Рагоза завдячував своєю кар'єрою[5].

Окрім цього, історик звертає увагу на грамоту великого князя такому собі Саньку Андрейкові Радевичу, видану 22 серпня 1424 року в Ялтушкові під час подорожі Західним Поділлям. Грамота раніш публікувалася польським істориком Єжи Охманським, проте в польській транслітерації, яка не передає її зміст точно. У правому нижньому кутку документа міститься підпис «Раг», що його Охманський передав як «Ra». З огляду на місце Рагози у канцелярії й пізнішу традицію скорочених підписів, припускається, що він належав саме йому. Таким чином, Рагоза продовжував перебувати на службі й в 1424[6].

В 1431-32 роках писар згадується як довірена особа великого князя Свидригайла. Так, на початку липня 1431 Рагозі та писарю Саулу, що був поляком із Силезії, доручили ведення переговорів з орденським керівництвом у справі з'їзду[7][3]. В середині серпня він та знатний литовський боярин Андрушко Немирович прибули у польський воєнний табір під Луцьком, аби домогтися припинення військового конфлікту. 6 вересня Рагоза поручився перед Ягайлом за полонених литовців й русинів[2][8].

Наприкінці січня 1432 року, спільно з новогрудським намісником Петром Монтигердовичем та неназваним секретарем господарським, вів переговори з поляками про глейтовні (охоронні) грамоти для орденських і молдовських послів. Ті, за словами Свидригайла, мусіли взяти участь у запланованій на 2 лютого польсько-литовській зустрічі, однак грамот їм так і не видали[2]. З цього моменту писар руський зникає з джерел. Це дозволило литовському історику Р. Петраускусу стверджувати[9], що Рагоза входив до оточення великого князя Свидригайла[2]. Як вказує вищезгаданий Сергій Полєхов, той вочевидь «успадкував» Рагозу разом з канцелярією Вітовта[10].

Залишається нез'ясованим, чи є тотожними писар й Рагоза Якшич, який в середині XV століття отримав 10 «чоловік» від Казимира Ягеллончика[2].