Богуслав Мартіну

Богуслав Мартіну (чеськ. Bohuslav Martinů; 8 грудня 1890, Поличка, Богемія, на той момент Австро-Угорщина — 28 серпня 1959, Лишталь, Швейцарія) — чеський композитор XX століття, який пройшов шлях від імпресіонізму через неокласицизм і вплив джазу до власного музичного стилю.

Богуслав Мартіну
чеськ. Bohuslav Martinů
Основна інформація
Дата народження 8 грудня 1890(1890-12-08)[1][2][…]
Місце народження Poličkad, Світави[3][4][…]
Дата смерті 28 серпня 1959(1959-08-28)[3][1][…] (68 років)
Місце смерті Лісталь
Поховання
Old cemetery in Poličkad і Grave of Bohuslav Martinůd : 
Громадянство США
Національність чехи[5]
Професії classical composer, музикант, лібретист, композитор
Освіта Празька консерваторія
Вчителі Альбер Руссель, Артур Онеґґер і Йозеф Сук
Жанри опера, симфонія, класична музика і балет
Нагороди

Грант Ґуґґенгайма (1953)

Римська премія

martinu.cz
 Файли у Вікісховищі

Біографія

Вчився в Празькій консерваторії. В 1913—1923 роках виступав як скрипаль. У 1923—1940 роках жив у Парижі, де вчився в А. Русселя, був близький до Артура Онеґґеру. З 1953 року жив у США, звідки переїхав у Рим, з 1955 року жив у Швейцарії.

Творчість

Творча спадщина Мартіну нараховує близько 400 творів. Він автор 16 опер (у тому числі 2 радіоопер та опери-балету), 15 балетів, 6 симфоній, великої кількості інструментальних концертів (переважно фортепіанних, скрипкових та віолончельних), великої кількості камерної музики, зокрема 7 струнних квартетів, 5 кантат, а також фортепіанні твори, зокрема Соната та чотири п'єси під назвою «Думка».

Ці твори увібрали різні стилістичні впливи: наприклад, у балеті «La Revue de Cuisine» (1927) помітний вплив джазу, тоді як подвійний концерт для двох струнних оркестрів, фортепіано і литавр (1938) наслідує традицію барокових concerto grosso. Багато творів натхненні чеським фольклором. Також відчутний вплив на творчість Мартіну справили Клод Дебюссі та Ігор Стравінський.

Характерною рисою оркестрових творів є присутність розвинутої партії фортепіано, навіть у невеликому концерті для клавесину і камерного оркестру. Твори 1930—1950-х років репрезентують неокласичний стиль, проте твори останнього періоду відрізняються більшою оригінальністю стилю, більш рапсодійного, спонтанного характеру. Стилістичну еволюцію композитора легко побачити, зіставивши, наприклад, його шосту симфонію «Симфонічні фантазії» 1953 року з попередніми симфоніями, написаними у 1940-х роках.

Серед маловідомих творів Мартіну є спетет для терменвоксу, гобою, струнного квартету і фортепіано, написаний у 1944 році й присвячений Розену, першому виконавцю партії терменвоксу.

Найважливіші твори
Меморіальна дошка композитору в його рідному місті
  • Перший струнний квартет, 1920—1921
  • Маріонетки I—III, 1912—1924
  • Half — Time, 1924
  • Другий струнний квартет, 1925
  • Солдат і танцівниця, комічна опера, за мотивами комедії Плавта
  • Концерт для віолончелі, 1930
  • Шпалічек, балет, 1931—1932
  • Ігри на Марію, опера, 1933—1934
  • Джульєтта (Книга снів), опера, 1936—1937
  • Букет, кантата 1937
  • Четвертий скрипковий концерт, 1937
  • Кончерто-гроссо, 1937
  • Польова меса, 1939
  • Подвійний концерт для двох струнних оркестрів, фортепіано та литавр
  • Перша симфонія, 1942
  • Друга симфонія, 1943
  • Третя симфонія, 1944
  • Четверта симфонія, 1945
  • П'ята симфонія, 1946
  • Шостий скрипковий квартет, 1946
  • Одруження, опера, 1952
  • Шоста симфонія(Симфонічна фантазія)
  • Гільгамеш, ораторія, 1954—1955
  • Очищення джерел, кантата, 1955
  • Фрески П'єро делла Франческа, 1955
  • Четвертий фортепіанний концерт, 1956
  • П'ятий фортепіанний концерт, 1957
  • Мірандоліна, комічна опера, 1959, за п'єсою Гольдоні «Трактирниця»
  • Пристрасті по-грецьки, опера, 1954—1958, лібрето М. Казандзакіса за його однойменним романом
  • Аріадна, опера, 1958
  • Пророцтва Ісаї, кантата, незакінчена, 1959

Див. також

Посилання

Примітки
  1. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. Bohuslav Martinu
  3. Мартину Богуслав // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  4. Czech National Authority Database
  5. Databáze Vojenského historického archivu
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.