Бойко Віталій Федорович

Народився 30 вересня 1937 р. у селі Кропивне (Ніжинський район), (Чернігівська область)[3]. Після закінчення у 1954 р. Ніжинського технікуму підготовки культурно-освітніх працівників завідував сільським клубом. З 1956 по 1959 р. проходив строкову військову службу.

У 1963 р. закінчив Харківський юридичний інститут і був обраний суддею Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська, а наступного року — призначений головою цього суду й очолював його упродовж десяти років[4]. З лютого 1973 р. по березень 1976 р. обіймав посаду заступника голови Дніпропетровського обласного суду, протягом наступних десяти років очолював Донецький обласний суд[5].

У січні 1986 року призначений першим заступником Міністра юстиції.

У період із 1990 р. по 1992 р. обіймав посаду Міністра юстиції України. Саме тоді міністерство розробило основні положення, що лягли в основу законів «Про власність», «Про економічну самостійність України» та інших нормативних актів. Це було непростим завданням, оскільки вносилися зміни в законодавчі акти у зв'язку з набуттям Україною незалежності, по-новому формулювалися окремі положення закону, починаючи з Кримінального кодексу, були внесені зміни до закону «Про судоустрій України», приймалися нові закони, зокрема, «Про статус суддів»[5].

Очолюючи Міністерство юстиції, одночасно виконував і обов'язки Голови Центральної виборчої комісії з виборів народних депутатів України (1989—1992 рр.). Займався також організацією виборів першого Президента України, проведенням Всеукраїнського референдуму з питань незалежності України. І ця робота була дуже відповідальною, оскільки рішення Центральної виборчої комісії тоді не можна було оскаржити до суду — вони були остаточними й оскарженню не підлягали.

З 1992 р. по 1993 р. працював завідувачем відділу оборони, національної безпеки, правопорядку і надзвичайних ситуацій Кабінету Міністрів України.

З березня 1993 р. — Надзвичайний і Повноважний Посол України в Республіці Молдова[3].

З 21 грудня 1994 р. обраний Головою Верховного Суду України й очолював його до виходу у відставку 24 жовтня 2002 р. [6]Суддя вищого кваліфікаційного класу.

Ініціатор багатьох законопроектів та пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства України, здійснення у державі судово-правової реформи. Входив до складу Ради при Президентові України з питань реформування судової системи України та до Вищої ради юстиції. Був одним із організаторів Спілки юристів України.

Нагороджений Почесними грамотами Президії Верховної Ради УРСР (1987) та Верховної Ради України (2001, 2002), Почесною відзнакою Президента України (1996)[7], орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (2001)[8], Почесною відзнакою Ради суддів України (2002). Заслужений юрист України (1997)[9].

• В. М. Матвієнко. Бойко Віталій Федорович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X

• Біографія Бойко Віталій Федорович