Болеслав Берут

Болеслав Берут (пол. Bolesław Bierut, псевдоніми Яно́вський, Іваню́к, То́маш, Бенько́вський, Рутко́вський, * 18 квітня 1892, с. Рури Єзуїтське біля Любліна, Російська імперія — 12 березня 1956, Москва, РРФСР, СРСР) — польський політичний і державний діяч прорадянського спрямування. Перший і єдиний президент ПНР. Агент НКВД[6]. Берут, людина-самоучка, з повним знанням і залізною рішучістю, прагнув впровадити в Польщі гнітючу сталіністську систему[7]. Проте, разом з Владиславом Гомулкою, його головним суперником, Берут несе головну відповідальність за історичні зміни, які відбулися в Польщі після Другої світової війни. На відміну від будь-яких своїх комуністичних спадкоємців, Берут правив Польщею до своєї смерті.

Болеслав Берут
пол. Bolesław Bierut
Народився 18 квітня 1892(1892-04-18)[1][2][…]
Люблін, Люблінський повіт, Люблінська губернія, Королівство Польське (1815–1915), Російська імперія[3]
Помер 12 березня 1956(1956-03-12)[4][1][…] (63 роки)
Москва, СРСР[4][5]
Поховання Військові Повонзки
Країна  Російська імперія
 Польська Республіка
 Польська Народна Республіка
Діяльність політик
Alma mater Міжнародна ленінська школа
Знання мов польська
Членство Польський комітет національного визволення
Посада Президент Польщі, Президент Польщі і прем'єр-міністр Польщі
Партія Communist Party of Poland, Польська робітнича партіяd, Польська об'єднана робітнича партія і Польська партія соціалістична — лівиця
Конфесія атеїзм
У шлюбі з Małgorzata Fornalskad і Janina Górzyńska-Bierutd
Діти Aleksandra Jasińska-Kaniad, Krystyna Bierut-Maminajszwilid і Jan Chylińskid
Автограф
Нагороди

Біографія

Отримав середню освіту.

З 1912 брав участь у лівацькому революційному русі, будучи членом ПСП — лівиці.

З грудня 1918 — член комуністичної партії Польщі (КПП).

У 1915—1923 — активіст профспілок кооперативів Польщі, потім — у КПП.

У 1923-1924 — член Виконавчого комітету окружної парторганізації в Заглембу-Домбровському.

У 1928 емігрував до СРСР, де з 1930 — слухач Міжнародної ленінської школи в Москві. Берута завербувало НКВС, після цього його переправлено для агентурної роботи в Австрію, потім Чехословаччину й Болгарію (1930—1932). За шпигунство та диверсійну діяльність засуджено до 7-ми років ув'язнення, але 1938 звільнено за амністією; втік до СРСР.

У 1939-1941 роках працював на окупованих територіях Польщі у структурах НКВС.

У роки Другої світової війни — один із послідовних сталіністів, ідеолог окупації Польщі та нав'язування країні радянського державного ладу. За рознарядкою НКВС СРСР, його включено в керівні органи Польської робітничої партії (ПРП, 1942). Вів підривну роботу на території Білорусі.

У 1943 закинуто на територію Польщі, що перебувала під контролем Німеччини. Працює над створенням мережі шпигунів-сталіністів.

Партійна кар'єра
Місце поховання, кладовище Військові Повонзки, Варшава

У 1943—1944 — член Секретаріату, 1944—1956 — член Політбюро ЦК Польської робітничої партії. 1 січня 1944 р. обрано на голову Крайової Ради Народової, перебував на цьому пості до 4 лютого 1947 року.

21 липня 1944 створено Польський комітет національного визволення, що 31 грудня проголосив себе тимчасовим керівництвом.

У 1947—1952 р. — президент Польської Республіки (Польщі) й голова Державної Ради.

З вересня 1948  голова ЦК і Секретаріату ЦК.

У 1952—1954 р. — голова Ради Міністрів ПНР. З березня 1954 р. і до своєї смерті — перший секретар ПОРП.

З вересня 1948 — генеральний секретар ЦК ППР, з грудня 1948 — член Політбюро ЦК і голова ЦК Польської об'єднаної робітничої партії (ПОРП).

З березня 1954 р. — перший секретар ЦК ПОРП.

Був присутній як почесний гість на XX з'їзді КПРС. Після скандальної доповіді М. С. Хрущова «Про культ особистості та його наслідки» Берута розбив параліч, і він незабаром помер.

Пам'ять
  • Іменем Болеслава Берута названо вулицю в Мінську.

Примітки
  1. Encyclopædia Britannica
  2. SNAC — 2010.
  3. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118851500 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  4. Берут Болеслав // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  5. Czech National Authority Database
  6. Zbigniew Błażyński: Mówi Józef Światło. Za kulisami bezpieki i partii, 1940–1955. Warszawa: Wydawnictwo LTW, 2003, ss. 20/21, 27. ISBN 83-88736-34-5.
  7. Jerzy Eisler, Siedmiu wspaniałych. Poczet pierwszych sekretarzy KC PZPR [The Magnificent Seven: first secretaries of the PZPR], pp. 32–35. Wydawnictwo Czerwone i Czarne, Warszawa 2014, ISBN 978-83-7700-042-7.

Джерела та література

Література

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.