Боровик Віталій Гаврилович
Віта́лій Гаври́лович Борови́к (* 18 жовтня (30 жовтня за новим стилем) 1864, Ніжин, нині Чернігівської області — † 28 грудня 1937, Одеса) — український публіцист, поет, перекладач. Справжнє прізвище — Боровико́в. Також підписував твори криптонімами — В. Б.; В. Б-к. Жертва Сталінських репресій.
| Боровик Віталій Гаврилович | |
|---|---|
 | |
| Народився |
30 жовтня 1864 Ніжин, Чернігівська губернія, Російська імперія |
| Помер |
28 грудня 1937 (73 роки) Одеса, Українська РСР, СРСР |
| Країна |
.svg.png.webp){kind=small} СРСР |
| Діяльність | поет |
| Alma mater | Фізико-математичний факультет Київського університетуd |
| Знання мов | українська |
Життєпис
У 1876—1880 роках навчався в Острозькій прогімназії. Далі, у 1880—1884 роках, навчався в Ніжинській гімназії.
1889 року закінчив природниче відділення фізико-математичного факультету Київського університету. Під час навчання в університеті належав до літературного гуртка «Плеяда». У ньому Леся Українка залучила Віталія Боровика до створення бібліотеки перекладів зі світової літератури.
1891 року став одним із фундаторів Братства тарасівців. Входив до складу одеської «Громади».
Був дрібним урядовцем у Полтавській, Херсонській, Таврійській і Волинській губерніях. 1899 року Боровика ув'язнили як «політично неблагонадійного».
Після революційних подій 1917 року працював у сільськогосподарських установах Одеси. 1919 року був одним з ініціаторів створення української державної бібліотеки в Одесі.
Арешт і розстріл
Заарештований органами НКВС. Розстріляний 28 грудня 1937 року.
Творчість
Автор публіцистичних творів «Вісті з Волині» (1889), «З України: Мужицький рай у Росії» (1893) та ін. Публіцистичні твори та переклади вміщував у львівських журналах «Правда», «Дзвінок», «Літературно-науковий вісник».
Вірші Боровика «Мати-українка» та «До сина» вміщено в антології «Акорди» (1903).
Займався фольклористикою. Збирав матеріали для тлумачного словника української мови (картотека налічувала понад 300 тисяч реєстрових статей).
Підтримував дружні стосунки з Михайлом Коцюбинським, Лесею Українкою, Василем Стефаником, Григорієм Мачтетом. Автор спогадів про Михайла Коцюбинського, які опубліковано 1928 року в Одесі в № 38 журналу «Театр. Клуб. Кіно».
Родина
Старший син Віталія Боровика був чоловіком академіка Надії Пучківської. Донька Галина Віталіївна Боровик-Гловацька — актриса.
Вшанування пам'яті
В Ніжині існує вулиця Віталія Боровика[1].
Примітки
- Перейменовано назви вулиць // Ніжинська міська рада. Офіційний сайт.
Література
- Зленко Г. Д., Максим'юк Т. І. Боровик Віталій Гаврилович // Українська літературна енциклопедія. — Т. 1. — К., 1988. — С. 221.
- Лавров Ю. П. Боровик Віталій Гаврилович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — С. 348—349.
- Максим'юк Т. І. Одеська персоналія: Віталій Боровик // Муза. — 1992. — 31 січня.
- Мисечко А. І. Віталій Гаврилович Боровик // Записки історичного факультету Одеського університету. — 1999. — Випуск 9.
- Максим'юк Т. І. «Батьківщиною своєю вважаю Волинь…» // Житомирщина на зламі тисячоліть: Науковий збірник «Велика Волинь». — Т. 21. — Житомир, 2000.
- Марценюк Елена. Могучий дух, духовность и душевность // Юг: Независимая газета
- Віталій Боровик: самостійник за світоглядом, громадський діяч за покликанням // Чорноморська хвиля Української революції: провідники національного руху в Одесі у 1917—1920 рр.: Монографія / Вінцковський Т. С., Музичко О. Є., Хмарський В. М. та ін. — Одеса: ТЕС, 2011—586 с.