Братство тарасівців

Тарасівці, Братство (Братерство) тарасівців — таємна політична організація, створена в Харкові[1] 1891 р. Її учасники дали клятву на могилі Кобзаря, де присяглися всіма засобами поширювати серед українців його безсмертні ідеї.

Братство тарасівців
Девіз Не ми будемо, коли Вкраїні волі й долі не здобудемо!
Дата заснування 1891
Тип політична організація
Члени ~100
Положення український націоналізм, федералізм
Адреса гол. центри: Харків, Київ

Серед активних діячів Братства були відомі письменники й науковці: В. Боржковський, М. Вороний, Б. Грінченко, M. Кононенко, М. Коцюбинський, В. Самійленко, Є. Тимченко, В. Шемет, Микола Міхновський та інші.

Програма

Крім культурно-просвітницької діяльності (поширення української мови в родині, установах, школах, навчання дітей української грамоти, доповідей, культивування ідей Шевченка), Тарасівці висунули політичні постулати визволення української нації з-під московського ярма, повної автономії для всіх народів Російської імперії та соціальної справедливості.

Микола Міхновський — перший ідеолог українського націоналізму та організатор війська

Наприкінці літа 1891 у Глинську на Сумщині, де працювали студенти, було закладено Програму товариства, яка не збереглась.

Ідеї, закладені в Програмі були розвинуті, у 1893 проголошені на Шевченкові роковини в Харкові та надруковані у квітневому номері львівського журналу «Правда» під назвою «Profession de foi молодих українців»[2]; пропаговані Б. Грінченком у «Листах з України Наддніпрянської» та М. Коцюбинським у казці-алегорії «Хо».[3][4][4][5][6][7]

Діяльність
Іван Липа

Задум щодо організації спротиву українців тогочасній колоніальній політиці царату — виник у групи харківських студентів (Михайло Базькевич (Баськевич), Микола Байздренко, Віталій Боровик, Іван Липа) під час відвідин ними Тарасової могили у Каневі влітку 1891.

Тарасівці проводили свою діяльність серед студентства, шкільної молоді, селянства і робітництва. Спершу їхнім центром був Харків. У 1892 запрацювала філія в Києві (куди цю ідею привіз В. Боровик, і де згодом головував М. Міхновський, налічувала не менше 16 членів). Поступово з'являються осередки в Катеринославі, Лубнах, Одесі, Полтаві, Прилуках, Чернігові та ін., щонайменше 10-12. Загальна ж чисельність братчиків, за деякими оцінками, становила близько 100 осіб.

1893 року невдовзі після публікації «Profession de foi…»[2] та стороннього доносу — жандармерія ліквідувала харківське ядро Братства. Опинився за ґратами й один із його фундаторів Іван Липа, засуджений за статтею «відторгнення Малоросії від Великої Росії», звідки вийшов через 13 місяців під постійний нагляд поліції. Київський гурток остаточно перебрав на себе лідерство.

Достеменно невідомо, скільки проіснувала організація. Називаються різні дати, аж до 1902.[3][4][5][6][7]

Див. також

Примітки
  1. Братство Тарасівців — Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Процитовано 8 лютого 2021.
  2. Символ віри молодих українців
  3. Бондар-Терещенко І. У задзеркаллі 1910-30-их років. — К.: Темпора, 2009. — 519, [8] с.: іл. — ISBN 978-966-8201-54-7 / Братство тарасівців: ми єсьмо націоналами (fb2)
  4. Коллард Ю. Спогади юнацьких днів (1897—1906). — Торонто: Срібна сурма, 1972. — 222 с.
  5. Салтовський О. І. Концепції української державності в історії вітчизняної політичної думки (від витоків до початку XX сторіччя). — К.: Парапан, 2002. — 396 с. — Бібліогр.: с. 377—392. — ISBN 966-8210-00-X / Українська держава в поглядах та діях засновників УНР
  6. Турченко Ф. Г. Микола Міхновський: Життя і Слово (fb2) Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.
  7. Українські конспіратори-революціонери. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 6 липня 2014.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.