Бородюк Олександр Генріхович

Олександр Генріхович Бородюк (рос. Александр Генрихович Бородюк, нар. 30 листопада 1962, Воронеж) — радянський та російський футболіст, що грав на позиції півзахисника. По завершенні ігрової кар'єри — російський футбольний тренер. Заслужений майстер спорту СРСР (1989), заслужений тренер Росії (2009)[1]. У складі олімпійської збірної СРСР олімпійський чемпіон.

Олександр Бородюк
Олександр Бородюк
Особисті дані
Повне ім'я Олександр Генріхович
Бородюк
Народження 30 листопада 1962(1962-11-30) (59 років)
  Воронеж, СРСР
Зріст 184 см
Вага 77 кг
Громадянство  СРСР
 Росія
Позиція півзахисник
Юнацькі клуби
?–? «Факел» (Воронеж)
Професіональні клуби*
РокиКлубІгри (голи)
1979 «Факел» (Воронеж) 0 (0)
1980–1981 «Динамо» (Вологда) 30 (4)
1982–1989 «Динамо» (Москва) 187 (53)
1989–1993 «Шальке 04» 124 (41)
1994–1995 «Фрайбург» 20 (2)
1996 «Ганновер 96» 16 (3)
1997–1999 «Локомотив» М 32 (13)
1999 «Торпедо-ЗіЛ» 12 (1)
2000 «Крила Рад» 20 (1)
Національна збірна
РокиЗбірнаІгри (голи)
1987–1988 СРСР (ол.) 6 (1)
1989–1991 СРСР 7 (1)
1992–1994 Росія 8 (4)
Тренерська діяльність**
РокиКомандаПосада
2001–2002 «Крила Рад»(асист.)
2002–2012 Росія(асист.)
2006 Росія(в.о.)
2005–2007 Росія U-21
2013–2014 «Торпедо» (Москва)
2016 «Кайрат»
2017–2018 Казахстан
Звання, нагороди
Нагороди

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Клубна кар'єра

Народився 30 листопада 1962 року в місті Воронеж. Вихованець футбольної школи клубу «Факел» (Воронеж). Дорослу футбольну кар'єру розпочав 1979 року в основній команді того ж клубу.

Коли прийшов час іти в армію, перейшов у вологодське «Динамо», звідки через рік його перевели в Москву. По закінченні терміну служби залишився в столичному «Динамо» на надстрокову службу, отримавши звання молодшого лейтенанта. Разом з клубом став володарем кубку СРСР. Двічі ставав найкращим бомбардиром чемпіонату СРСР.

З приходом в «Динамо» Анатолія Бишовця перестав потрапляти в основний склад і поїхав грати у Німеччину за «Шальке 04», де став найкращим бомбардиром клубу.

Разом з «Фрайбургом», в який перейшов 1994 року, став бронзовим призером Бундесліги. Крім того Олександр став єдиним з росіян, хто за підсумками сезону увійшов у трійку найкращих футболістів. Також Бородюк вписав своє ім'я в історію німецького футболу, ставши автором тридцятитисячного м'яча Бундесліги. З листопада 1995 року виступав за Ганновер 96 у Другій Бундеслізі, з яким підписав контракт до кінця сезону.

Повернувшись у Росію у віці 34 років, як і раніше, міг скласти конкуренцію молодим гравцям і був запрошений Юрієм Сьоміним у «Локомотив», разом з яким виступав у півфіналі Кубка кубків, вигравав Кубок Росії і, забивши сотий м'яч у чемпіонатах країни, став членом клубу Григорія Федотова.

1999 року недовго грав за «Торпедо-ЗіЛ», після чого завершив кар'єру гравця в самарських «Крилах Рад» у віці 39 років.

Виступи за збірні

З 1987 по 1988 рік захищав кольори олімпійської збірної СРСР. У складі цієї команди провів 6 матчів, забив 1 гол і став переможцем футбольного турніру на Олімпійських іграх 1988 року у Сеулі.

21 лютого 1989 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної СРСР в товариській грі проти збірної Болгарії, в якій відзначився голом і допоміг своїй збірній перемогти з рахунком 2:1. 28 червня 1989 року брав участь у неофіційній грі збірної СРСР проти збірної «Зірок світу» (3:3), в якій також забив 1 гол.

Наступного року був включений до заявки збірної на чемпіонат світу 1990 року в Італії, де зіграв лише в останньому матчі групового етапу проти збірної Румунії, який завершився поразкою 0:2, що не дозволила радянській збірній вийти з групи.

Всього протягом кар'єри у національній збірній СРСР, яка тривала три роки, провів у формі головної команди країни лише 7 матчів, забивши 1 голів.

Після розпаду СРСР став виступати за збірну Росії. Перший матч 28 жовтня 1992 року проти збірної Люксембургу. У складі збірної був учасником чемпіонату світу 1994 року у США, на якому зіграв у двох матчах проти Бразилії і Швеції, проте обидва були програні росіянами і збірна не пройшла груповий етап.

Всього за збірну Росії провів вісім матчів і забив чотири голи, причому три з них 2 лютого 1994 року у матчі проти збірної Мексики (4:1).

Кар'єра тренера

Розпочав тренерську кар'єру невдовзі по завершенні кар'єри гравця, 2001 року, працюючи асистентом Олександра Тарханова у тренерському штабі клубу «Крила Рад» (Самара).

З 2002 року був помічником Юрія Сьоміна у збірній Росії, а після того як збірна не змогла вийти на ЧС-2006, Сьоміна було звільнено і Олександр Бородюк став виконувати обов'язки головного тренера збірної Росії з 1 січня по 9 липня 2006 року. Керував командою лише в двох товариських матчах: проти збірних Бразилії (0:1) та Іспанії (0:0). З літа працював помічником Гуса Гіддінка, а пізніше Діка Адвоката. Крім того з 6 грудня 2005 року очолював молодіжну збірну Росії

3 липня 2012 року завершив свою тривалу роботу в РФС[2], оскільки 25 червня 2012 року був призначений спортивним директором московського «Динамо»[3] та не міг суміщати обидві посади одночасно. Проте вже через чотири місяці залишив посаду через розбіжності з головним тренером команди Даном Петреску[4].

6 червня 2013 року призначений спортивним директором «Торпедо»[5], а після звільнення Бориса Ігнатьєва і Володимира Казакова став головним тренером команди[6], оскільки у в.о. головного тренера Миколи Савичева не було ліцензії Pro, необхідної для керівництва командою у ФНЛ. Пропрацював на цій посаді до червня 2014, в якому завершився його контракт із «Торпедо», який він вирішив не подовжувати.

Згодом продовжив тренерську кар'єру в Казахстані — з кінця 2015 до квітня 2016 був головним тренером «Кайрата», а 27 лютого 2017 року очолив тренерський штаб національної збірної Казахстану, уклавши трирічний трнерський контракт. Під його керівництвом команда провела сім ігор в рамках відбору на ЧС-2018, в яких не здобула жодної перемоги, програвши шість з них. Результати його роботи були офіційно визнані у січні 2018 року незадовільними, після чого тренер пішов у відставку.

Титули і досягнення

Командні

Особисті

Примітки

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.