Босняки

Босняки́ (бошняки, босн. Bošnjaci МФА: [bɔ'ʃɲaːt͡si]), або боснійці — південнослов’янський народ. Босняки живуть переважно в Боснії і Герцеговині та Санджаці (прикордоння між Сербією й Чорногорією). Малі автохтонні поселення є в Хорватії, Косові, Македонії. Більшість босняків сповідують іслам, але існують, досить численні католицькі та православні громади. Основна мова — боснійська (один із літературних стандартів сербохорватської мови).[1]

Босняки
Bošnjaci
Кількість > 3 мільйони
Ареал

 Боснія і Герцеговина:
   2 185 055
 США:
   98 766 — 350 000
 Німеччина:
   158 158
 Сербія:
   145 278
 Австрія:
   128 047
 Швеція:
   56 127
 Швейцарія:
   23 457
Данія:
   21 846
Словенія:
   21 542
 Хорватія:
   20 755
 Австралія:
   18 000
Північна Македонія:
   17 018
Норвегія:
   15 216
 Канада:
   12 185
 Бельгія:
   4 000
 Іспанія:
   2 038

 Малайзія:
   2 000
Близькі до: Південні слов’яни
Мова Боснійська
Релігія Іслам сунітської течії

На відміну від назви «босняк» слово «боснієць» має ще й інше значення: житель Боснії і Герцеговини, незалежно від етнічної та релігійної належності.

Історія

Босняки — назва слов'янського населення, в основному сербів і хорватів за походженням, яке під час Османського панування в історичних краях Боснії та Герцеговини прийняло іслам. Територію сучасної Боснії та Герцоговини, як і інші краї колишньої Югославії, заселили слов'янські племена в VI-VII ст., на основі яких пізніше сформувалися серби і хорвати. У X-XI ст. Боснія була особливим регіоном (жупою) у складі сербських земель. Вона визволилась від сербської залежності до XII ст. і фактично стала незалежною, хоч згодом була вимушена уникати намагань як Сербії, так і Угорщини загарбати її. У Боснії приймали болгарських сектантів (богомилів). Боротьба західної (католицької), сербської православної церкви й богомильства, зумовила існування в Боснії своєрідної боснійської церкви, що пристосувала до своєї мети ідеї богомилів. Це все полегшило проникнення ісламу в Боснію та Герцоговину після турецького завоювання.

Османське панування в Боснії та Герцеговині продовжувалося з другої половини XV ст. до 1878 р. У період османського панування саме в Боснії та Герцеговині іслам набув найбільшого розповсюдження. Сюди переселялося багато турків — посадовців, представників духівництва, ремісників. Серед переселенців були вихідці з Північного Кавказу, араби, курди, які визнавали іслам. Частину їх асимільовано, приймаючи звичаї та мову корінного населення, але й вони мали вплив на розвиток місцевого населення, приносили свої звичаї, поширюючи іслам і деякі елементи східної культури.

Кількість мусульман у югославських землях зростала головно через прийняття ісламу місцевим населенням. Уже до XVI ст. чисельність мусульман у містах і селах значно зросла. Найчастіше визнавали іслам феодали, щоб зберегти майно і владу, але приймали мусульманську релігію і селяни. Це пояснюється економічними чинниками: мусульмани платили менші податки. Коли Османська імперія почала втрачати свої володіння в Європі (з кінця XVII ст.), мусульманське населення різних південно-слов'янських земель переселилося до Боснії, яка залишилась під владою турків.

Перша хвиля переселенців-мусульман до Боснії мала місце наприкінці XVII ст., потім у XIX ст. Тільки 1863 р. з Сербії до Боснії переселилося 20 тис. мусульман. Остання хвиля їх була 1878 р. Окупація Боснії та Герцеговини Австро-Угорщиною у 1878 та їхня анексія 1908 р. сприяла переселенню мусульман з Боснії та Герцеговини до Туреччини.

Основа культури мусліман — стародавня слов'янська, але в ній помітне місце зберігають риси, привнесені турками та іншими вихідцями з Малої Азії.

У 1945-1992 роках Боснія та Герцеговина була союзною республікою у складі Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії. У квітні 1992 року парламент Боснії та Герцеговини, спираючись на наслідки референдуму, оголосив незалежність від Югославії.

Традиційна культура

Засоби ведення сільського господарства серед мусульманського та християнського населення Боснії та Герцеговині однакові. У північній та центральній областях мусульмани, як і християни трудяться, переважно хліборобством та садівництвом. У гірській місцевості — скотарством. Серед югославських мусульман здавна було багато ремісників. Вони трудились ковальським, зброярським та лимарським ремеслами. Деякі з них належали до військового стану, але мирного часу вони жили з ремесел, а у воєнний — ставали солдатами. Однак у Боснії та Герцоговині ремісниками були не тільки мусульмани, але й християни (крім суто мусульманських занять, як наприклад тютюнова справа).

Ремісники Боснії та Герцоговини прославилися як виробники ювелірних та гончарних виробів, зброї, предметів із шкіри й кості, килимів, вишивки, мережива.

Східні впливи сильно відчутні у плануванні сільських поселень і особливостях інтер'єру житла. Мусульманські села були найчастіше купчастого типу, тоді як їхні сусіди-християни жили в поселеннях переважно розкиданого типу.

Мусульманські села поділяються на окремі квартали — махали. В центрі їх — мечеть, поряд — цвинтар. Зовні мусульманське житло не відрізняється від християнського. Але внутрішнє планування та інтер'єр не подібні до християнського житла — у них більше кімнат, обов'язково є килими й посуд східного типу. Ліжок немає — сплять на килимах, подушках, ковдрах. У спальні відведено місце для ритуальних омовінь.

Заможні мусульмани будували двохповерхові оселі, поділені на дві половини: чоловічу (селамлук) і жіночу (харемлук) і будували високі огорожі навколо садиб. На першому поверсі були господарські приміщення, на другому — житло. Заможні будували на садибі два двоповерхові будинки — окремо для чоловіків і жінок.

Турецький костюм мав вплив на одяг югославських мусульман. Мусульманський одяг (фески, шаровари) перейняли й християни, особливо в містах. Як і мусульманки, християнки в містах, виходячи на вулицю, закривали обличчя. Звичай носити чадру та паранджу в югославських мусульман існував до 1950-х років. У селах цей звичай менше побутував.

Костюм мусульманок і християнок подібний і складався з:

  • довгої сорочки (кошульа);
  • фартуха;
  • широких шароварів (димиє);
  • жилету.

Теж можна сказати і про чоловічий костюм, до складу якого входили:

  • штани;
  • сорочка;
  • різні куртки;
  • ткані пояси;
  • фески, обгорнуті хусткою як тюрбаном.

Їжа мусульман була подібна до турецької: страви з баранячого м'яса, плов, солодка каша з сиропом. Незважаючи на заборону Корану, пили сливовицю.

У громадському житті мусульман спостерігався поділ на верстви:

  • заможні землевласники — беги;
  • дрібні землевласники;
  • селяни.

Бідні селяни-мусульмани були ближчі до православних і католиків, ніж до своїх заможних одновірців. Серед мусульман, як і християн, були поширені звичаї взаємодопомоги — мова, позаймица, спрег. У мусульман на мобу не могли йти заміжні жінки.

Серед югославських мусульман звичай полігамії не був поширений, як і шлюб між родичами. Звичаї шаріату вимагали від жінки трудитись тільки домашніми справами, вести затворницьке життя. Мусульмани, як і християни, жили великими родинами — задругами. В сімейних звичаях преплітались давньослов'янські, дохристиянські, християнські й мусульманські елементи.

Югославські мусульмани відзначають рамазан, курбан, мевлуд та інші свята, які породжені ісламом. Одночасно вони святкують і дотримуються звичаїв, які пов'язані з християнським календарем: Різдво, Великдень, день Св. Георгія, Іллі, Петра тощо. Так, на Спаса йдуть у гори й дарують чабанам молоко, коржі, а ті поливають один одного молоком. Перед святом Петра обходять череду зі смолоскипами.

Існує східного походження віра в джинів, шайтанів, фаталізм, ворожіння, використання талісманів, амулетів тощо.

У народній поезії оспівувано подвиги мусульманських юнаків. Епічні пісні виконують у супроводі інструментів типу тамбури східного походження або гусел. Народні казки й перекази мають «східні елементи» (розповіді про Ходжу Насреддина).

Збереглися давні традиції вишивки, різьблення по дереву, ткання золотом «східних» килимів.

Мова

Босняки користуються мовою, яку офіційно називають боснійською. З лінгвістичного погляду, це один із літературних стандартів сербохорватської мови. Іншими такими стандартами є сербська, хорватська та чорногорська мови, всіх їх об'єднує в основному спільна база граматики, лексики та складні (синтаксису). Сам термін є відносно новим (його впроваджено після відокремлення Боснії та Герцеговини від Югославії) і його досі вважають за контроверсійний (зокрема, Республіка Сербська (не треба плутати із Сербією) уникає його, вживаючи формулювання «мова, якою користуються босняки»).

Примітки

  1. Детальніше див. розділ Мова.

Література

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.