Бої за Юзівку

Ще до того як Юзівку покинули німецькі частини за взаємною домовленістю з ними в місто прибули частини Донський армії і 6 грудня до міста прибули частини 3-й Добровольчої дивізії Май-Маєвського який розмістив в місті свій штаб який керував Західним фронтом донців, який тягнувся по лінії Маріуполь-Волноваха-Донецьк-Дебальцеве.[1] На початку січня 1919 року, відбулися перші сутички між повстанцями Махна і частинами Май-Маєвського на підступах до Юзівці про це писав Денікін: "… з величезним напруженням і завзятістю ледве відбивався (прм. Май-Маєвський) від Махно "[2] 28 січня Денікін телеграфував французькому генералу Фошу, з проханням про допомогу надіслати війська в Донбас в тому числі і до Юзівки які могли б підтримати добровольців. Але телеграма залишилася без відповіді.[3]

В кінці 1918 року на підкріплення добровольцям до Юзівки прибув дивізіон Атаманского полку Донський армії.[4] На початку січня 1919 повстанці були відкинуті від Юзівки і майже всеь січень і лютий місто перебувало в тилу в прифронтовій зоні. Але білогвардійцям не вдалося вибити повстанців з станції Рутченково яка перебувала на підступах до Юзівці.[5]

4 березня частини Махно захопили Волноваху і продовжували рух з півдня на Юзівку, в цей же час червоногвардійські частини захопили Гришине і продовжили наступ на Юзово. У самому місті зав'язався запеклий бій за станцію Юзово між червоноармійцями і добровольцями. Впродовж усього дня місто кілька разів переходило з рук в руки.[6] До самої середини березня йшли бої за місто. Бачачи тяжке становище Май-Маєвського 14 березня командування добровольців передали йому в підпорядкування групу Шкуро, в складі якої була 1-я Кавказько-Кубанська дивізія і 1-я Терская дивізія.[7]

Несподіванкою для командувача Південного фронту Гіттеса стали успіхи місцевих повстанських загонів які значно потіснілі противника по всьому фронту. Скориставшись цим тимчасовим успіхом він вирішив подвійним охопленням знищити Юзівську групу добровольців і зайняти місто, одна частина повинна була вести наступ через Рутченково друга через Ковпакове.[8]

15 березня Гіттес наказав 13-й РККА вранці 16 березня перейти в наступ. Вранці червоноармійці 7-й дивізії РККА зайняли Юзівку і продовжили наступ на південь від міста.[9]

Бажаючи врятувати становище генерал Денікін 17 березня наказав Шкуро пройти рейдом по тилах червоних. 17 березня частини Шкуро вийшли в тил червоним і з боями рухалися в обхід Юзівки з півночі сходу і півдня по маршруту Дебальцеве — Горлівка — Скотовате -Новобахмутовка — Очеретине Красногорівка — Старомихайлівка — Мар'їнка-ст. Доля — Оленівка після чого пішли на південь. У самому місті та околицях Юзівки почалася паніка і масовий відхід червоноармійців. 25 березня по напрямку до Юзівки висунулися добровольці після бою ввечері місто і станція були зайняті, крім міста за собою добровольці закріпили Красногорівку — Мандрикіне -Доля.[10]

Події в Юзівку привели до того що більшовикам для порятунку фронту довелося з фронту в районі Житомира де червоні боролися з частинами Армії УНР зняти дивізію Покуса і перекинути її в Донбас. На початку квітня з українського фронту були зняті ще кілька частин і перекинуті на Донбас.[11]

Станом на 8 квітня на станції Рутченково продовжували триматися червоноармійці там знаходився 13-й полк і залізничний полк.[12]

Незважаючи на те що на початку квітня Май-Маєвському передали 2-ю Кубанську пластунську бригаду, 19 квітня командування наказало частинам Май-Маєвського покинути місто, щоб не піддавати його обстрілу з боку червоноармійців.[13] Цим скористалися частини Махно і перейшли в наступ в районі Юзівки і 20 квітня зайняли місто.

Відразу ж після заняття міста в ньому був створений Юзівський районний ревком який очолив більшовик Зайцев. Не дивлячись на постійні обстріли міста з боку білогвардійців, всі останні 20 днів перед остаточним захопленням міста Зайцев намагалися налагодити мирне життя. У місті була зібрана контрибуція з буржуазії, випустили пару номерів газети «Донецька Правда». Частина грошей отриманих від контрибуцій були передані заводоуправлінням для виплати зарплати робітникам.[14]

Для частин Май-Маєвського в цей період склалося дуже складне становище, про це з доповіді від 25 квітня пише Денікін:

"Ком. Корпусу (прм. Май-Маєвський) вважає, що збереження залишків корпусу можливо лиш в тому випадку, якщо корпус своєчасно буде виведений з бою. Час настав. Не можна вимагати від людей неможливого. Зважаючи на це ком. Корус (прм. Травень- Маєвський) просить директиви від армії, в якому напрямку почати  відхід ... "[15][16] 

Для порятунку добровольців в район Юзово були послані частини Шкуро 5 травня козаки вже були на підступах до міста вони зайняли ст. Ларине — ст. Караванна — Мандрикіне — Мар'янівку — Новоселівку, і захопили багато полонених кулемети і обози. Станом на 8 травня шкуровцями обійшли Юзівку із заходу і північного заходу і зайняли Олександрівку — Мар'їнка — Красногорівку — Максимільянівка — Селидове — Гришине — Грабово. Червоноармійці сконцентрувалися в районі Ясинувата — Юзівка, таким чином вони були в напівкільці оточенні козаками.[17]

У своїх спогадах генерал-лейтенант Шкуро Андрій пише що його частини зайняли Юзівку 6 травня:

6 травня корніловці з танками перейшли в наступ і взяли Ясиновату. В той же день мої дивізії оволоділи Юзовкою, забравши там багато полонених — червоних і махновців. Перевішавши комуністів, я розпустив всіх інших по домівках. Не затримуючись в Юзівці, ми взяли послідовно станції Чаплине і Волноваху без великих втрат.[18]

Після ряду боїв 10 травня кубанські пластуни зломили противника і зайняли Мар'ївка — Мушкетово — Юзово. Після цього йшли бої в околицях міста 11 травня батальйон кубанців зайняв станцію Щегловка і Григорівка, 12 травня 9-й кубанський батальйон вибив червоних з рудника Гілка. 13 травня Юзівка і околиці були повністю очищені від червоних кубанці на півночі зайняли Авдіївку — Ясинуватої.[19]

В офіційному повідомленні штабу Добровольчої армії з цього приводу ще від 10 травня писалося: «Після ряду боїв доблесні (кубанські) пластуни зламали противника і зайняли Макіївку Мушкетово Юзівку!»[20]

Про те яке становище було в місті під час перебування там частин Май-Маєвського пише його адютант Макаров Павло:

Штаб ген. Май-Маєвського знаходився в серці Донбасса- в Юзівці. Генерал намагався утримати в своїй владі вугільний район і, крім грошей і жертв, виривав з корінням, як він висловлювався, «пролетарський дух». За найменшу симпатію до радянської влади людей розстрілювали і вішали. Контр-розвідка розкинула густу мережу по всій території, зайнятій Добрармію. Гірничі промисловці, які повернулися до своїх заводам і шахтам, особливо кровожерливо знущалися над робітниками. Під загрозою смертної кари, за нікчемні гроші їх змушували працювати з ранку до пізньої ночі в шахтах, на заводах і на транспорті. Відмова працювати розглядався Май-Маєвським як заклик до повстання; доля таких нещасних вирішувала куля або петля.[1]

• Оборона Юзівки
• Протести в Юзівці 20 березня 1918 року

• Макаренко П. Л. "Трагедия казачества", (Очерк на тему: Казачество и Россия). Часть 2, (Декабрь 1918 - июнь 1919). Отдельный оттиск из номеров 137-155 журнала "Вольное казачество - Вільне козацтво". Прага 1934.
• П. В. Макаров. «Адъютант Май-Маевского». М: 1926
• Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне: Том 3. — М.-Л.: Госвоениздат, 1932. — 350 с. — Тираж 5000 экз.;