Бої під Докучаєвськом

24 серпня 2014 року українські медіа повідомили, що загони проросійських збройних угруповань почали наступ з Донецька на селище Оленівка. Згідно повідомлення, о 4 годині ранку, після артилерійської підготовки із застосуванням систем залпового вогню, до Оленівки висунулася піхота проросійських сил за підтримки 5 танків.[1][2] Аналіз згодом показав, що наступав танковий підрозділ батальйону «Оплот» і піхота батальйону «Кальміус». Зі спогадів Миколи Тишика, танкіста 51-ї бригади, артилерійський обстріл, хоча й неточний, почався о 4 ранку.[3] Зі спогадів танкістів Оплоту, що брали участь у тому нападі, вони у 6:23 ранку зайняли селище Луганське і далі висунулись на Оленівку, на блокпост Сигнальний. Згідно їх слів, головний танк у колоні ще до бою виявив несправність гармати — гідростопор, — він вийшов зі строю і пішов у поле лагодити неполадку.[3] Інші ж танки почали обстріл українського блокпосту, намагаючись вразити можливі позиції, техніку і вогневі точки українців. За словами Миколи Тишика, це була майже 8 ранку, вони зарядили бронебійний снаряд у гармату танку ще коли почули гуркіт танкових двигунів у тумані, і чекали у зеленці. Коли з туману вийшов танк Т-64БВ проросійських сил, його гармата була повернута в сторону Донецька, що спочатку спантеличило українських танкістів. Проте коли він почав розворот башти, український танк за наказом Миколи Тишика зробив постріл, яким одразу його підбив, влучивши в башту. Підбитий танк спалахнув вогнем, і невдовзі вибухнув — його втрата спричинила панічні настрої серед танкістів Оплоту. Один з їх танків все ж поцілив український танк осколковим снарядом у башту, чим розбив йому триплекси, вивів з ладу стабілізатор гармати, а на башті почалась незначна пожежа, яку невдовзі Микола з екіпажем загасили. Проте інші два танки Т-72 Оплоту почали неорганізований відступ, під час якого один передом, а інший задом впали у канаву. Їх танкісти евакуювалися і втекли. Четвертий танк вийшов з бою, забравши пораненого мехвода.[3]

Зовнішні відеофайли
	1. Танкіст Микола Тишик про захоплення ворожого танка // Громадське, 18 вересня 2014

В результаті бою українська сторона втратила підбитими БМП-2 і МТ-ЛБ. Проросійські сили втратили танк Т-64БВ згорілим, і два Т-72 покинутими: перший моделі Т-72Б зр. 1989 був затоплений повністю, його не змогли витягти українські військовики. Другий Т-72Б був узятий трофеєм, і його передали батальйону міліції «Дніпро-1».[3]

11 жовтня 2014-го у бою з терористами неподалік Докучаєвська загинув прикордонник — під час руху колони Держприкордонслужби терористи обстріляли її зі стрілецької зброї, прикордонники відкрили вогонь у відповідь. Бойовики зазнали втрат та відійшли[4].

23 жовтня 2014 року в часі планової перевірки автотранспорту на блокпосту неподалік Березового, під мінометний обстріл потрапили українські військовослужбовці, через обстріл чотирьох поранено. Другий штурм відбувся близько 3-ї ночі 24 жовтня, атака була відбита. Уночі з 4 на 5 листопада 2014-го бойовики з ПТКР обстріляли український підрозділ поблизу Березового, наслідком стало поранення 1 військовослужбовця.

10 листопада відбувся короткий бій поблизу Березового, троє українських військових загинули, троє поранені — бойовики із застосуванням мінометів атакували взводний опорний пункт українських військових. В часі бою терористи втратили 10 осіб, при їх відступі українські військові завдали вогневого удару, цілком імовірно, що є іще убиті. Втрати українських сил склали 3 загиблими, серед них солдати 28-ї бригади Віктор Бошняк, Віталій Токар та 3 поранених.

11 листопада низка українських ЗМІ поширили новину, що під Докучаєвськом було ліквідовано близько 170 російських військових з 439-ї реактивної артилерійської бригади в/ч 69673.[5][6][7][8] Розслідування спільноти ІнформНапалм виявило, що новина є дезінформацією, і автором фейку була правозахисник Єлєна Васильєва, що 7 листопада опублікувала цей вкид.[9] Іраклій Комахідзе пов'язує цей вкид із його розслідуванням щодо присутності 439-ї бригади на кордонах України восени 2014 року і участі її у обстрілах території України, що було опубліковане за три дні до вкиду Васильєвої, 4 листопада.[9][10]

8 грудня РНБО повідомляє, що через втрати зведеної батальйонної тактичної групи Центрального військового округу РФ, котра сформована зі складу 2-х мотострілецьких бригад, ця батальйонна група відведена з передових позицій поблизу Докучаєвська на доукомплектування та поповнення в другий ешелон. Відновлення сили окупантів проводять в районі Старобешеве — Кутейникове. Загальні втрати — безповоротні і санітарні — батальйонної групи стягли чверті початкового складу[11].

12 січня 2015 року підрозділ «армії Новоросії» поблизу Докучаєвська намагався два рази поспіль атакувати позиції українських військ. Після удару у відповідь терористи з втратами відступили[12].

13 січня 2015 року внаслідок обстрілу бойовиків «ДНР» з Докучаєвська блокпосту під Волновахою загинуло 11 мирних жителів у автобусі, ще 17 поранено. Розслідування Служби безпеки України і Генпрокуратури України встановило, що обстріл блокпосту вели три мобільні групи реактивного дивізіону «Ангели аду» 5-ї армійської бригади «Оплот». Командування операцією здійснював Сінельников А. О., 1964 р.н., полковник Збройних сил РФ, а польовим командиром був Шпаков Ю. М., 1979 р.н., громадянин України.[13]

17 січня 2015-го під час супроводу новоприбулих посадових осіб до позицій українських військовиків загін 72-ї бригади потрапив у засідку; на вимогу противника здатись у полон вояки відмовилися та вступили в бій. В ході бою прапорщик Віктор Сігаєв знищив декілька ворогів, однак зазнав поранень, не сумісних з життям.

21 січня в місті тривають запеклі бої, проросійські бойовики стріляють з двох САУ. Зафіксована група бойовиків, які маскуються під підрозділи Збройних сил України[14].

З 27 на 28 січня передова мобільна група одного з українських підрозділів поблизу Докучаєвська із засідки знищила 2 мінометні розрахунки терористів — під час їх висування на обладнану заздалегідь вогневу позицію[15]. На початку лютого 2015-го поблизу Докучаєвська українська мобільна бригада ліквідувала 3 самохідні установки бойовиків — в той момент, коли вони заправлялися[16].

25 липня 2015 року співробітники Держприкордонслужби Украни на контрольному посту «Березове» (Донецька область) затримали «КамАЗ» з боєприпасами, який заїхав на контрольний пост з території тимчасово непідконтрольній Україні. У транспортному засобі були двоє осіб у військовій формі. Пізніше було встановлено, що один із них — громадянин України, інший — кадровий військовослужбовець збройних сил РФ. Громадянин Росії Старков Володимир Олександрович зізнався, що проходить дійсну військову службу у військовій частині міста Новочеркаськ Ростовської області Росії на посаді начальника служби ракетно-артилерійського озброєння. Військове звання — майор. Вказані особи перевозили боєприпаси для незаконних зброєних формувань та потрапили до українського контрольного посту випадково, помилившись дорогою. За свідченнями Старкова, на Донбасі у складі незаконних збройних формуваннях діють близько 2 тисяч так званих «радників» із числа кадрових військових збройних сил РФ.[17] На суді Старков визнав свою провину. 25 вересня 2015 року районний суд Донецької області засудив В. О. Старкова на 14 років позбавлення волі за всіма 5 статтями, які були записані в підозри. Основна стаття — за співучасть у введенні агресивної війни.[18]

8 листопада 2016-го під Докучаєвськом відбулося боєзіткнення, повідомляється про 6 убитих членів окупаційних сил[19].

11 березня загинули у бою з ворожою диверсійно-розвідувальною групою поблизу села Березове вояки батальйону «Айдар» Сергій Голубєв та Антон Дзерин.

21 лютого прес-центр штабу АТО опублікував відео, повідомивши, що під Докучаєвськом було знищено БМП окупаційних сил[20]. OSINT-дослідник @Necro Mancer опублікував згодом уточнення, щ БМП могла належати 5 ОМСБр.[21] За повідомленням від російської сторони, був знищений не БМП, а позашляховик УАЗ, в якому загинуло троє членів окупаційних сил, один з яких — замполіт.[22]

25 травня 2018 року 93 ОМБр просунулася вперед на Донбасі, зайнявши в бойовиків «ЛДНР» стратегічну висоту в «сірій зоні». Ця висота знаходиться в селі Петрівське Старобешівському районі Донецької області, у якому вже ніхто не живе.[23]