73-й морський центр спеціальних операцій (Україна)

Незадовго до розпаду СРСР 17-та окрема бригада спеціального призначення ВМФ СРСР була переформована на 1464-й морський розвідувальний пункт.

Після проголошення незалежності України, 9 квітня 1992 року понад дві третини офіцерського складу і сто відсотків решти військовиків 1464 морського розвідувального пункту на чолі з командиром, капітаном 1 рангу Анатолієм Леонідовичем Карпенком, склали присягу на вірність народові України[1]. Невдовзі частині повернуто статус бригади — вона стала 7-ю окремою бригадою спеціальних операцій ВМС України.

Набула поширення історія про начебто спробу України захопити в червні 1995 року силами 7 ОБрСО штаб ЧФ і низку об'єктів Чорноморського флоту в Севастополі[2][3]. Джерелом цих чуток стала одна з новел «Протистояння»[4] редактора відділу спецоперацій російського ілюстрованого журналу «Солдат удачи» Сергія Козлова[5]. Насправді, ця історія має реальне підґрунтя, але група вела виключно розвідку. Усі члени той групи досі зберігають таємницю операції.

Заразом, «українська» історія з'єднання має досить інших прикладів успішного застосування сил спеціальних операцій. У серпні — вересні 1992 року РГ СпП бригади разом з групою спецпідрозділу СБУ «Альфа» забезпечувала доставку з Канади в Україну «гривневого» вантажу на суховантажі «Петр Алейников» (операція «Щит України»)[6].

Очаківські водолази відзначилися під час ліквідації великої аварії водостоку в Харкові, під час численних підводних розмінуваннь — знищували торпеди під Одесою, авіабомби в районі херсонського елеватора, міни часів Першої світової війни в гирлі Дунаю під Ізмаїлом, великої кількості мін та снарядів в річці Південний Буг в районі Південноукраїнська, та ін.[7]

У 2004 році частину передислоковано з острова Первомайський на територію одного з військових містечок Очаківського гарнізону.

Структурно Центр складається з трьох загонів спеціального призначення й частин забезпечення[13]:

• 1-й загін підводного мінування;
• 2-й загін підводного розмінування і прориву протидесантних загороджень;
• 3-й розвідувальний загін;
• підрозділи бойового й тилового забезпечення.

Придано кораблі й судна — патрульний катер «Скадовськ», корабель управління «Переяслав», водолазне судно «Нетішин», десантні катери «Сватове».

На озброєнні Центру перебувають підводні засоби руху й носії водолазів «Тритон-2М» і «Сирена-УМ», спеціальна підводна стрілецька зброя — пістолети СПП-1, автомати АПС, морські та підводні міни.

У 2018 році було показано катер на повітряній подушці Tornado F50 Long, що перебуває на озброєнні центру.[14].

• капітан І рангу Карпенко Анатолій Леонідович (1988—1998)
• капітан І рангу Єршов Сергій Миколайович (1998—2004)
• капітан І рангу Поздняков Олександр Васильович (2004—2009)
• капітан І рангу Станкевич Олексій Анатолійович (2009—2010)
• капітан ІІ рангу Татарченко Ігор Віталійович (2011—2012, зрадник Батьківщини[15])
• капітан І рангу Зінченко Олексій Володимирович (2012—2014†)
• капітан І рангу Олефіренко Юрій Борисович (2014—2015†)
• капітан І рангу Вечірко Ігор Петрович (2015)
• капітан І рангу Шевченко Едуард Григорович (03.2016—09.2017)[16][17]
• капітан І рангу Сидоренко Юрій Михайлович (від 09.2017— 09.2020)[18]
• капітан 2 рангу Сундуков Сергій Андрійович (09.2020 — по т.ч.)

• Красов Дмитро Володимирович — матрос. Загинув 13 серпня під час звільнення с. Градське (Амвросіївський район Донецька область).
• Корнафель Євген Вадимович — матрос. Загинув 16 серпня під Старобешевим внаслідок артилерійського удару.
• Зінченко Олексій Володимирович — командир частини, капітан 2 рангу. Загинув 17 серпня під Старобешевим Донецької області від ран, отриманих напередодні під час артилерійського обстрілу.
• Заграничний Валентин Анатолійович — заступник командира загону з ПДП, капітан 3 рангу. Загинув 29 серпня під Іловайськом.
• Костюк Володимир Миколайович — начальник групи десантного забезпечення, капітан 3 рангу . Загинув 31 серпня під Іловайськом.
• Олефіренко Юрій Борисович  — командир частини, капітан 1 рангу. Загинув 16 січня 2015 року під с. Миколаївка (Тельманівський район).
• Горяйнов Михайло Геннадійович — капітан-лейтенант, 2 червня 2015, загинув у бою під с. Чермалик.
• Юрій Горайський та Олександр Хмеляров загинули 4 березня 2016 року. Під час патрулювання лінії розмежування в Секторі М, на висоті поблизу Докучаєвська група спецпризначення наштовхнулась на диверсійно-розвідувальну групу супротивника. Внаслідок контактного бою на дуже короткій відстані двоє спецпризначенців загинули, ДРГ супротивника знешкоджена.[20]
• Мединський Олег Костянтинович, капітан 3 рангу. Загинув 5 вересня поблизу м. Маріуполь[21].
• Доросевич Антон Миколайович — головний старшина. 22 червня 2017 року ціною власного життя врятував свою доньку, яка впала у каналізаційний люк.

Зовнішні відеофайли
	Документальний фільм «Combat divers of Ukranian NAVY»

• 801-й окремий підводний протидиверсійний загін (Україна)
• 72-й центр інформаційно-психологічних операцій (Україна)
• Переяслав (корабель)
• Нетішин (водолазне судно)
• Скадовськ (патрульний катер)
• Лагунарі — спеціальні амфібійні сили Італії
• Бригада морської піхоти «Сан Марко» — морська піхота Італії

• Історичний формуляр частини. Міністерство оборони СРСР. Військова частина 34391.
• К. В. Чуприн. Вооруженные силы стран СНГ и Балтии. Справочник. — Минск: Современная школа, 2009. ISBN 978-985-513-617-1

• Алексей Коршунов. 17 ОБрСпН КЧФ. Краткий исторический очерк (рос.)
• 73 Морський центр спеціальних операцій на Українському мілітарному порталі
• Віктор Слезко. Єдиний підрозділ бойових плавців ВМФ України «списали на берег». «Дзеркало тижня» № 21, 29 травня 2004^{[недоступне посилання з червня 2019]}
• «Морські котики» — проект допомоги десантникам 73-го Морського центру спеціального призначення.
• У ВОДІ, НА НЕБІ, НА ЗЕМЛІ!