Братство народів

Згідно з марксизмом, «буржуазний націоналізм» є лише інструментом правлячого класу, який використовується для розділення робочого класу, бо таким чином його легше контролювати й експлуатувати. Шлях націоналізму є шляхом класової зради інтересів трудівників.[4] З успіхом класової боротьби (тобто, це призведе до скасування соціальних класів), ідея окремих країн застаріє і це зумовить природне братство всіх трудящих. Тому, в Радянському Союзі «братство народів в СРСР» — це братство народів і народностей Радянського Союзу — «Соціалістичної родини народів», при якому, позбавлені рідної землі, товариші на ґрунті СРСР почувають себе на своїй рідній землі.[5] Поняття «братства народів», часто протисталялось «буржуазному космополітизму»[6][7] і буржуазному шовінізму.[8] З другої половини 1930-х років національна політика Радянського Союзу втратила своє інтернаціональне забарвлення і радянськими лідерами посилилась роль російського народу, зменшилася вага всіх інших, а русифікація суспільства залишалась вагомим фактором уніфікації суспільно-політичних процесів у союзних республіках[9][10][11]

Поняття «дружби народів» протиставлялося поняттю інтернаціоналізму[12] (політичний рух, який виступає за розширення політичної, економічної та культурної співпраці між країнами для теоретичного блага всіх, і який вважається корисним для всіх партій), яке в даному концепті пояснювалось як «Буржуазний космополітизм», тому поняття «інтернаціоналізму» концептуально підмінювалось поняттям «міжнародний соціалізм», він же «Пролетарський інтернаціоналізм». Іншими варіаціями в інших випадках боротьба велась з так званими «безрідними космополітами». (див.: Боротьба з космополітизмом)

	Ми, марксисти, завжди стояли і стоїмо за революційну війну проти контрреволюційних народів.
— Ленін, 1915, «Крах Второго Интернационала» (ПСС 5-е изд., т. 26, с. 226)

Логічним продовженням цих позицій були і комуністичні суботники на селі, які проводились за участю робітників, і тому зміцнювали вже «братерську спілку» робітників і селян, і, як указував В. І. Ленін, були великим почином ломки старої кріпацької і капіталістичної форми праці і практичним створенням нової, вищої, властивої комуністичному суспільству.[13]

Міфологема братерства російського та українського народів була однією з основоположних міфологем радянської пропаганди, яка прийшла на зміну концепції «триєдинства руского народа» — офіційної доктрини часів Російської імперії.[14][15] Відповідно до неї російський народ мав три складові — великоросів, малоросів та білорусів.[15][14]

Історичні аналогії схожої тези можна знайти у Гітлера, в котрій австрійці та німці — один народ.[14] Вона слугувала свого часу для Адольфа Гітлера обґрунтуванням аншлюсу Австрії та Німеччини.[14] Німецькі націонал-соціалісти так само вважали скандинавські народи: норвежців, шведів та датчан — відгалуженням «єдиного германського народу».[14] Тому, наприклад, тих норвежців, які з цим не були згодні і воювали проти німецьких окупантів у загонах Руху Опору, гітлерівці називали норвезькими націоналістами, а інших норвежців, котрі записувалися до лав таких формувань як дивізія СС «Вікінг» — шанували як справжніх германських патріотів.[14]

Царську феодальну імперію росіян по-Леніну(«Про національну гордість великоросів») називали «в'язницею народів» («рос. Тюрьма народов»).[16] Вислів «в'язниця народів» вперше був застосований в дореволюційній царській Росії в 1840 році маркізом де Кюстіном як критика в книзі La Russie в 1839 р. Пізніше він був розглянутий О. І. Герценом, з метою руйнування цієї «в'язниці народів» і став одним з ідеалів російської революції. Таким чином, «в'язниця народів» мала перетворитись на «дружбу народів». Як не дивно, вираз «тюрми народів» було прийнято через десятиліття пізніш дисидентським рухом проти так званої радянської імперії. Радянський Союз, який прийшов на зміну царській імперії, заявив, що метою національної політики було створити нову національну сутність, «радянський народ»[17]. В СРСР часто стверджували, що домоглися значного прогресу на цьому шляху, проте кінець цій меті було покладено розпадом Радянського Союзу.

Згодом, на сайті керівника російського Інституту країн СНД — Костянтина Затуліна у колективній монографії «рос. Языковое равноправие на Украине: проблемы и возможности», виданій у 2012 році, її автори пишуть:[14]

“Радянська історіографія провела всю підготовчу роботу, забравши російське ім’я у білорусів та українців (малоросів), залишивши його лише за великоросами. Закріплений у період радянської історіографії міф про три братні народи приховував головну правду, що це один народ — російський, чия національність була замінена географічними назвами території проживання: Україна – українці, Білорусь — білоруси, Росія — росіяни”.

Тобто, в монографії вказується, що окремий український народ (так само як і білоруський) — це вигадка радянських часів, насправді малороси і білоруси — частини одного російського народу.[14]

Наприклад, пропаганді дружби народів, радянського патріотизму, пролетарського інтернаціоналізму в боротьбі за мир була присвячена публікація зразків усної народної творчості П. Павлія, який вважав, що фольклор має велике значення для справи виховання радянських людей і є засобом донесення до найширших мас пропаганди художнім словом найпередовішого світогляду нашої епохи — марксизму-ленінізму.[18]

Доповідна записка сектора агітації і пропаганди ЦК КП(б) вищим партійним інстанціям зазначала, що до травня 1951 р. було прочитано 280 лекцій лекції на пропагандистські теми, серед яких була і «Сталінська дружба народів».[19]

Роботу партійних органів по вихованню трудящих в дусі пролетарського інтернаціоналізму та дружби народів як процес денаціоналізації у своїх наукових дослідженнях трактували, наприклад, такі автори: В. А. Гриневич, В. М. Даниленко, С .В. Кульчицький, О. Є. Лисенко.[20]

В Конституції СРСР 1977 року заявлено: «Зміцнилися союз робітничого класу, колгоспного селянства і народної інтелігенції, дружба націй і народностей СРСР».[21]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Братство народів

• Про національну гордість великоросів стаття В. І. Леніна
• Кирильчук О. Український історичний роман 1940-1950-х років у контексті ідеологічних пошуків соцреалізму / Збірник наукових праць Рівненського державного гуманітарного університету «Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство»
• Сторінка пам'яті. Убієнним синам України (Пам'яті соловецького етапу) / Технічні вісті Науковий журнал, 2011, № 1,2. ISSN 1992-8149