Буржуазний націоналізм

Після Жовтневого перевороту, більшовицький уряд на основі своєї національної політики (коренізації) на принципах марксистсько-ленінської ідеології, згідно з якими, всі народи повинні зникнути з часом, — націоналізм вважався буржуазною ідеологією.[1]

З другої половини 1930-х років національна політика Радянського Союзу втратила своє інтернаціональне забарвлення. Радянськими лідерами посилилась роль російського народу і зменшилася вага всіх інших.[1][2]

Українська РСР продовжувала існувати і розвивалась як обмежена в правах суверенності складова гіперцентралізованої держави — СРСР, що маскувала свою унітарність політико-правовою фразеологією про федеративний союз рівноправних республік — і після 7 жовтня 1977 року, коли депутати Верховної влади СРСР одноголосно проголосували за нову Конституцію держави.[3]

Украї́нський буржуа́зний націоналі́зм  — ідеологічне кліше радянської фразеології, яке за радянським курсом означало «буржуазну ідеологію», спрямовану на визнання зверхності національних інтересів (власне, і поняття «національна економіка») над класовими, або використовувався на позначення для усіх, хто не поділяв принципи національної політики КП(б), пролетарського інтернаціоналізму, і не підпадав під визначення «буржуазного космополітизму». «Буржуазний космополітизм» в національній політиці КП(б) протиставлявся «дружбі народів» і теж вважався негативним явищем.

Термін «український буржуазний націоналізм» з’явився у 20-х роках XX ст. спочатку в компартійних документах, звідки перейшов до публіцистики та наукової літератури. Він виконував функцію ідеологічного замовлення. Іншим ідеологічним замовленням було ототожнення в радянській історіографії українського націоналізму з фашизмом, у першу чергу з німецьким нацизмом. Здійснювалось це навіть попри те, що українському націоналізму, що було його особливістю — непритаманні ні расизм (як у фюрерській Німеччині), ні вождизм (як в Італії при Муссоліні і тд.). «Українському буржуазному націоналізму» не притаманні ідеологічні позиції чи риторика, які є спільними для фашизму і сталінських більшовиків, що «"Розум, знання — продукти Людства, але це химера — бажати розуму безпосередньо для народу і через народ". "Для існування Розуму зовсім немає необхідності, щоб він був загальним надбанням"» — висловлювання Ренана, які Муссоліні називає «передфашистськими».

Оскільки тавро застосовується не вникаючи в ідеологічні особливості, до «українських буржуазних націоналістів» зараховувались різні суспільні діячі: поручик російської імператорської армії і випускник Санкт-Петербурзкого університету Маркевич Микола Андрійович, М.Грушевський, В.Винниченко, В.Липинський, А.Шептицький та ін. Наприклад, В.П.Трощинський до «буржуазно-націоналістичних» відносить, крім УВО-ОУН, ФНЄ, УНДО та католицькі організації.

Практично в усіх працях, які так чи інакше стосуються теми даної статті, український визвольний рух чітко ототожнювався з «буржуазним націоналізмом». Це, зокрема, випливає з праць С.Даниленка, В.Масловського, Ю.Римаренка, В.Трощинського, В.Цуркана й ін.

Кінцевим продуктом програмних цілей ВКП(б) було нагромадження в суспільній свідомості стійких стереотипів несприйняття щодо таких понять, як «націоналізм», «бандерівець», «український патріотизм», «приватна власність», «греко-католицизм», «уніатство» та ін., і витворення стереотипів «українсько-німецькі націоналісти, які знаходилися на службі імперіалістичних розвідок», «кримінальні елементи або бандитські формування, створені німецькою розвідкою» та ряду інших.[4] Усе це визначало майбутню діяльність радянських істориків — їх ідеологію, тематику й навіть фразеологію[5] на довгі роки наперед.[4] Формувався архетип громадськості за принципом «нічого не знаю, нічого не бачу, нічого не чую», що мав стати праобразом майбутнього радянського суспільства, яке, як мінімум, повинно бути ідеальним виразником і захисником інтересів правлячої комуністичної еліти.[4]

Термін «буржуазні націоналісти» використовувався комуністичним режимом, з його головною метою — перетворити людей на плакатно-стандартизованих, заідеалізованих гвинтиків, покірних будівників примарного «світлого майбутнього» — для позначення тих, хто виступав за розвиток національної культури, національної економіки, національної самодостатності, реагував на потреби і запити українського села, ставив під сумнів розвиток соціалістичного тоталітарного ладу. Саме тому патріоти-націоналісти виявилися чи не найбільшими ворогами радянської ідеології, хоча багато хто з цих «буржуазних націоналістів» належав до тодішньої верхівки влади.

Ці слова С.Бандери підпадають під тавро «українського буржуазного націоналіста»:

Організація Українських Націоналістів (революціонерів) — це визвольна політична організація, що своїм характером, своїми цілями, своїм ідейним змістом і своєю діяльністю істотно відрізняється від усіх українських політичних партій. Вона не стає речником інтересів якоїсь окремої частини народу, не виводить своїх цілей, своєї програми з якоїсь абстрактної, теоретичної суспільно-політичної програми, її основне завдання і посвята — це боротьба за визволення України, змагання за Самостійну Соборну Українську Державу, що єдина може забезпечити українському народу повну волю, всебічний свобідний розвиток, добробут, соціяльну справедливість і справжнє народоправство.[6]

Галина Тельнюк у 2000 році написала п'єсу «У.Б.Н. (Український буржуазний націоналіст)» про минуле й сучасне феномену «українського буржуазного націоналізму» та його зв'язок з долями реальних людей в історії і тепер. П'єса «У.Б.Н.» — це історія про колишнього політв'язня Зенона (у виконанні Федора Стригуна), який намагається тихо дожити свого віку в компанії спогадів та листів. Але це виявляється неможливим – друзі з минулого, соратники пробують різними способами змусити його знову піти у політику й прикрити своїм незаплямованим ім’ям «брудні» провладні руки[7]. Ще донедавна питання – чи «правильно» бути українським націоналістом – було доволі дискусійним. Після прем'єри у січні 2001 року п'єса отримала чимало контроверсійних відгуків з різних сторін[8][9]. П'єса виставлялась кілька разів у Києві у 2007 році, і ще раз у Театрі Заньковецької у 2014 році[10].

• Коренізація
• Село
• Національна політика Леніна
• Український націоналізм
• Розстріляне відродження
• Сталінські списки
• Пролетарський інтернаціоналізм
• Радянська фразеологія

• Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис “Галичина” Науковий журнал / Наталія Храбатин «Українська й польська історіографія діяльності ОУН у міжвоєнний період», 2008, Ч.14
• Панасюк Л.В. Ідентичність та білінгвізм в Україні XX ст.: історико-політологічний аспект / Гілея: науковий вісник Збірник наукових праць, 2011, Вип.49. ISSN 2076-1554
• Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис “Галичина” Науковий журнал / Василь Жупник «Протистояння ОУН і УПА та радянських органів влади на території Волині й Галичини (1944–1953 рр.) в радянській історіографії», 2008, Ч.14
• «Доктрина фашизму», перелад В. Н. Новикова, La Renaissance, Paris, 1938
• Стоян Т.А. Формування методологічних засад політичної цензури в галузі суспільствознавчих досліджень в Україні 20–30–х років XX ст. / Гілея: науковий вісник Збірник наукових праць, 35 (2010). ISSN 2076-1554

• Ю. І. Шаповал. «Буржуазно-націоналістичної антирадянської організації колишніх боротьбистів» справа 1937 // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 411. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
• Олександр Пальченко. Українська нація і український народ. Перший Суспільний Договір
• «Буржуазні націоналісти»: як їх змальовувала радянська пропаганда Історична правда
• Буржуазний націоналізм. Український тиждень. № 33, серпень-вересень 2011
• Інтернаціоналізм і націоналізм Лю Шаоци
• Марксизм і націоналізм Том Льюїс