Класове співробітництво

Класове співробітництво є однією з основних основ соціальної архітектури в фашизмі. За словами Беніто Муссоліні, фашизм "стверджує безповоротну, плідну і доброчесну нерівність людей".[1] З урахуванням цієї передумови фашисти дійшли висновку, що збереження соціальної ієрархії відповідає інтересам усіх класів, і тому нижчий клас і вищий клас повинні співпрацювати в його обороні. І нижчі, і вищі класи повинні приймати свої ролі та виконувати свої відповідні обов'язки. Тут поняття класів не відноситься до класової теорії Карла Маркса.

У середині 30-х pp. майже всі італійці стали членами корпорацій, в яких забезпечувалося класове співробітництво.[2]

У фашистській думці принцип класової співпраці поєднується з сильним ультранаціоналізмом. Стабільність і процвітання нації розглядалися як кінцева мета співпраці між класами.

Ідеологічно та принципово комуністи виступають проти класової співпраці, виступаючи за класову боротьбу і взагалі виступаючи за безкласове суспільство.

Враховуючи те, що вчення про класову боротьбу закликає нижчі класи скинути правлячий клас і існуючий соціальний порядок з метою встановлення рівності, вчення про класову співпрацю спонукає їх прийняти нерівність як частину природного стану речей і зберегти соціальний порядок. Крім того, воно стверджує, що держава самостійно "примирює" класові антагонізми в суспільстві і що боротьба, яка породжує комунізм, може бути узгоджена.

Деякі марксисти використовують термін "класове співробітництво" як принизливий термін, що описує організації робочого класу, які не проводять класової боротьби. У цьому сенсі термін повторює конотацію з колабораціонізму.

В той же час, проте, комуністи не обов'язково відкидають всі союзи між класами. Деякі комуністи стверджують, що в країні з великим селянським населенням перехід до комунізму може бути здійснений союзом двох класів, селянства та пролетаріату, об'єднаних проти буржуазного класу.[3][4] В Конституції СРСР 1977 року заявлено: "Зміцнилися союз робітничого класу, колгоспного селянства і народної інтелігенції, дружба націй і народностей СРСР".[5]

Мао Цзедун у «концепції нової демократії» закликає "селянство, пролетаріат, дрібну буржуазію і національні та патріотичні елементи з буржуазії колективно діяти для побудови соціалістичного суспільства".

В своїй теорії Дмитро Донцов висуває тези, що без провідної касти не існує суспільства, і що відсутність касти «луччих людей» по суті веде до занепаду нації.[6] Таким чином він виділяє дві касти: касту «володарів» і касту «плебеїв» і робить такий висновок: ще до половини XIX століття українство втілювало ідею ієрархічності, кастового укладу суспільства як непорушне правило національного життя.[6] Для підтримки своїх тез Донцов апелює до Шевченка, до Лесі Українки, до М. Міхновського і ін. Поділ на касти Донцов вважає не за соціальним, а за психологічним чинником, що можна означити як ідеологію Третього шляху, котра підкреслює протидію як комунізму, так і капіталізму, а її політики не знаходяться посеред сіро-ліберальних тенденцій і мають претензії до націоналізму. Хоча він і не став членом Організації українських націоналістів, його праці послужили натхненням для так званого інтегрального націоналізму.

Свого часу Всеукраїнська націоналістична організація орденського типу «Тризуб» імені Степана Бандери неодноразово виступала з критикою і несприйняттям так званого соціал-націоналізму.[7][8][9][10][11]

	Так, дійсно, серед претендентів на президентське крісло на цих виборах українських націоналістів немає. І це говорю не тільки я чи мої побратими-тризубівці, але і сам шановний пан Олег. Він завжди наголошує, що є соціал-націоналістом, а його партія, колишня СНПУ, а тепер „Свобода” є соціал-націоналістичним об'єднанням.[12]
— Інтерв'ю з Головним командиром ВО „Тризуб” ім. С.Бандери полковником Дмитром Ярошем, 2010 рік

• Третій шлях (ідеологія)
• Синкретична політика
• Корпоративізм
• Економічна нерівність
• Соціальна нерівність
• Комуністична пропаганда
• Нацистська пропаганда
• Меритократія
• Соціальна мобільність
• Нацифашизм
• Фольксгемайншафт