Британський експедиційний корпус

Британський експедиційний корпус у 1-й світовій війні висадився на початку серпня 1914 у французьких портах Руан, Булонь і Гавр і зосередилися в районах Ле-Като, Мобеж. Складався з 4 піхотних дивізій і 1 кавалерійської бригади загальною чисельністю 70 тис. чоловік і в такому складі 22 серпня почали бойові дії проти німецьких військ.

Уряд Великої Британії вважаючи, що основні завдання війни на Європейському театрі війни має вирішувати Франція, спочатку не передбачав значного збільшення Британського експедиційного корпусу. Проте, в ході війни британське керівництво було змушене розгорнути на Європейському континенті великі сили, чисельність яких до кінця війни сягала 1,5 млн чол. До складу експедиційного корпусу входило 65 дивізій, об'єднаних в 4 армії; вони включали війська метрополії, домініонів і колоній Великої Британії.

Британським експедиційним корпусом командували фельдмаршал Дж. Френч (з серпня 1914) і генерал Д. Хейг[1] (з грудня 1915).

Війська БЕК брали участь у великих боях на півночі Франції: у тому числі на Марні (1914), у Фландрії (1914, 1918), на Іпрі (1915, 1917), на Соммі (1916), в районі Камбре (1917), в загальному наступі союзників у 1918. Майже протягом всієї війни Британський експедиційний корпус НЕ був підпорядкований французькому командуванню і тільки у квітні 1918 французький генерал Ф. Фош був призначений головнокомандувачем збройних сил Антанти на Європейському театрі війни.

Британський експедиційний корпус, що діяв у Другій світовій війні, загальною чисельністю більш за 160 тис. чоловік, прибув до Франції до початку жовтня 1939. До кінця квітня 1940 чисельність британського експедиційного корпусу досягла 395 тис. чоловік. До складу експедиційного корпусу входили: управління трьох армійських корпусів, 10 піхотних дивізій, 3 дивізії охорони комунікацій, частини центрального підпорядкування. На озброєнні Британського експедиційного корпусу перебувало 310 танків, близько 1 350 гармат калібром від 75-мм і вище. Британським експедиційним корпусом командував генерал Дж. Горт[2], який підпорядковувався французькому вищому командуванню, але мав право безпосереднього зв'язку з військовим командуванням і урядом Англії.

Авіація до складу британських експедиційних сил не входила. Але для авіаційної підтримки британських військ у Франції були створені британські експедиційні ВПС у складі 13 ескадрилей, які знаходилися в оперативному підпорядкуванні генерала Дж. Горт. Крім того, на французькі аеродроми було перебазовано 12 ескадрилей передових ударних сил британських ВПС. Всього у Франції перебувало близько 500 британських літаків.

У період з 10 травня по 3 липня 1940 року Британський експедиційний корпус брав участь у бойових діях проти німецьких військ у Французькій кампанії. З 15 травня експедиційні сили почали загальний відступ. З особливим завзяттям вони билися в районі Дюнкерка. З 27 травня по 3 липня експедиційний корпус був евакуйований до Англії.

У березні-квітні 1941 британські війська (понад 62 тис.) під командуванням генерала Г. Вільсона брали участь також у бойових діях на території Греції. З 1942 британські війська, призначені для дій на Європейському театрі війни, увійшли до складу Союзних експедиційних сил. Вони брали участь в Італійській кампанії англо-американських військ 1943—1945, в Нормандській десантній операції 1944 і в наступних бойових діях на території Західної Європи. До кінця війни чисельність британських військ у Європі досягла 907,5 тис. чол.