Бріджет Райлі

Бріджет Луїза Райлі ОКП ОБІ (народилась 24 квітня 1931 року в Західному Норвуді, Лондон) — англійська художниця, одна з провідних представників Оп-арту.[4] Наразі живе та працює в Лондоні, Корнуолі, і Франції.[5]

Бріджет Райлі
англ. Bridget Louise Riley
Рух в квадратах, 1961.
Народження 24 квітня 1931(1931-04-24) (90 років)
Західний Норвуд (Лондон, Англія)
Національність Британці[1]
Країна Велика Британія
Жанр Абстракціонізм[2][3]
Навчання Королівський коледж мистецтва
Діяльність художниця, рисувальниця, художниця-граверка, скульпторка, архітектурний кресляр, дизайнерка, художник-монументаліст
Напрямок Оп-арт
Роки творчості 2013
Член Берлінська академія мистецтв і Американська академія мистецтв і наук
Нагороди

Goslarer Kaiserringd

Praemium Imperiale (2003)

Sikkens Prized (2012)

Rubenspreisd (2012)

 Бріджет Райлі у Вікісховищі

Дитинство й освіта

Райлі народилась в Лондоні 1931 року. Її батько, Джон Фішер Райлі, родом з Йоркшира, був художником, як і дід. В 1938 він перевів друкарський бізнес, разом зі своєю сім'єю, до Лінкольншира.[6]

Впродовж Другої світової війни батько Райлі був призваний до армійської служби, а вона була евакуйована, разом зі своєю матір'ю і сестрою, до котеджу в Корнуолі.[7] Котедж знаходився недалеко від моря, поблизу Падстоу. Вони жили у ньому разом із тіткою, колишньою студенткою Голдсмітс (Лондон). Райлі здобула початкову освіту шляхом невпорядкованих розмов і лекцій з вчителями — пенсіонерами та непрофесіоналами.[8] Далі навчалась в Челтенстенському коледжі для дівчат, і потім вивчала мистецтво в Голдсмітс (1949-52) і Королівському коледжі мистецтва (1952-55),[9] де з нею разом вчились художники Пітер Блейк, Джефрі Гаркорт (художник на пенсії, також відомий своїми дизайнами крісел) і Франк Ауербах. В 1955 закінчила коледж здобувши звання Бакалавр мистецтв.

З 1956 до 1958 Райлі доглядала за своїм батьком, який потрапив у серйозну автомобільну аварію, і сама страждала від знесилення. Після цього деякий час працювала в магазині скляних виробів і дитячою вчителькою. Зрештою пішла працювати ілюстратором в рекламну агенцію Дж. Волтера Томпсона, де працювала з неповним робочим днем до 1962. Велика виставка робіт Джексона Поллока у Whitechapel Gallery зимою 1958, вплинула на неї вирішальним чином.[8]

Ранні роботи Райлі були фігуративними й написаними в напів-імпресіоністському стилі. У її роботах для рекламної агенції з 1958 по 1959 рік стає помітним перейняття нею техніки пуантилізму.[10] Близько 1960 вона починає розвивати свій особливий стиль оп-арту. Її картини у той час складались з чорно-білих геометричних візерунків, які виявляли динаміку поля зору і дезорієнтували око.[9] Літом 1960 подорожувала Італією і відвідала Венеціанський бієнале, де у той час проходила велика виставка робіт футуристів.[8]

На початку своєї кар'єри в 1957-58 Райлі працювала вчителем в the Convent of the Sacred Heart, Гарроу (тепер відомому як Sacred Heart Language College). Пізніше — в школі мистецтва Лафборо (1959), школі мистецтва Горнзі, і коледжі Кройдона (1962-64).

1961 року, разом з партнером Пітером Сеглі, відвідала плато Воклюз на півдні Франції й придбала покинуту ферму, яка пізніше стала її студією. Весною 1962 року в Лондоні відбулась її перша персональна виставка за сприяння куратора Віктора Масгрейва зі Studio One.[8]

Втрата, 1964

1968 року Райлі, разом з Пітером Сеглі та журналістом Пітером Таунсендом, заснувала творчу організацію SPACE (Space Provision Artistic Cultural and Educational), метою якої було надання художникам можливості працювати у великому і доступному студійному просторі.[11][12]

Роботи

Понад усе Райлі відома своїми чорно-білими роботами, які вона малювала у 60-і роки. Вони являють собою різноманітність геометричних форм, що створюють ілюзію руху або кольору. На початку 60-х говорили, що ці роботи створюють відчуття морської хвороби та стрибків з парашутом. З 1961 по 1964 Райлі працювала з контрастами білого та чорного, зрідка вводячи відтінки сірого. Перші персональні виставки складалися з цих робіт. Наприклад, на картині Водоспад, одинарний перпендикулярний вигин повторюється створюючи поле різних оптичних частот.[13].

Гра тіні, 1990, олія на полотні

Райлі почала досліджувати колір 1967 року, коли вона створила свою першу стрічкову картину.[14] Після великої виставки на початку 1970-х почала інтенсивно подорожувати. Після подорожі до Єгипту, під час якої вона була вражена різноколірним ієрогліфічним орнаментом, Райлі почала досліджувати колір та контраст.[15] Картини, створені під впливом цих експериментів, вона називала своєю Єгипетською палеттою[16] До таких робіт належать серії Ka і Рa, які схоплюють дух країни, стародавньої й сучасної, і зображають кольори єгипетських краєвидів.[10] В деяких роботах кольорові лінії створюють ефект блимання, тоді як інші полотна покриті теселяційними візерунками. Типовою роботою у цьому напрямі є Гра тіні.

Починаючи з того часу, для багатьох своїх робіт Райлі наймає інших художників малювати деталі, тоді як сама займається розробкою загального дизайну картин[17]

В кінці 1980-х вона радикально змінила напрям своїх пошуків, ввівши заново діагоналі у вигляді послідовності паралелограмів, які руйнують і оживляють вертикальні стрічки, характерні для попередніх робіт.[18] Наприклад, на картині Delos (1983), голубий, бірюзовий і смарагдовий відтінки чергуються з яскраво-жовтим, червоним і білим.[19]

Виставки
Водоспад 3, 1967, ПВА на полотні

1965 рок, Райлі виставлялась в нью-йоркському музеї сучасного мистецтва. Ця виставка, що мала назву The Responsive Eye, вперше привернула увагу світової громадськості до течії Оп-арту. Картина Течія, 1964, була зображена на обкладинці каталогу цієї виставки. Але вона поступово розчаровувалась через використання робіт в комерційних цілях, коли відкрила, що в США немає ніякого захисту авторських прав для художників. Такий захист з'явився тільки 1967 року за незалежної ініціативи нью-йоркських художників.[8]

1968 року Райлі представляла Велику Британію на Венеціанському бієнале, де вона була першою з британських сучасних художників, і першою жінкою, яка отримала міжнародний приз за картини. 2001 року брала участь у виставці SITE Santa Fe,[20] і 2003 року Тейт Британія організував ретроспективу робіт Райлі. З листопада 2010 по травень 2011 виставка її робіт «Картини й супутні роботи» були представлені в лондонській Національній галереї.

В червні та липні 2014 ретроспективний показ «Бріджет Райлі: стрічкові картини 1961–2014» був представлений в галереї Девіда Цвірнера в Лондоні.[21][22]

Публічні зібрання

Визнання

Райлі була нагороджена ступенем почесного доктора Оксфордського (1993) і Кембридзького (1995) університетів. 2003 року нагороджена Імператорською премією (Praemium Imperiale)[24], і 1998 стала одним з лише 65 лицарів Ордену Кавалерів Пошани в Британії. Також отримала міжнародний приз Венеціанського бієнале 1968, приз Кайзерінг міста Гослар 2009, і 12-й рубенсівський приз міста Зіген 2012[25].

Бібліографія
  • Bridget Riley: The Stripe Paintings 1961–2012 (London: Ridinghouse; Berlin: Holzwarth Publications and Galerie Max Hetzler, 2013). Texts by John Elderfield, Robert Kudielka and Paul Moorhouse.[26]
  • Bridget Riley: Works 1960–1966 (London: Ridinghouse, 2012). Bridget Riley in conversation with David Sylvester (1967) and with Maurice de Sausmarez (1967).
  • Bridget Riley: Complete Prints 1962–2012 (London: Ridinghouse, 2012). Essays by Lynn MacRitchie and Craig Hartley; edited by Karsten Schubert.
  • The Eye's Mind: Bridget Riley. Collected Writings 1965–1999 (London: Thames & Hudson, Serpentine Gallery and De Montfort University, 1999). Includes conversations with Alex Farquharson, Mel Gooding, Vanya Kewley, Robert Kudielka, and David Thompson. Edited by Robert Kudielka.
  • Bridget Riley: Paintings from the 60s and 70s (London: Serpentine Gallery, 1999). With texts by Lisa Corrin, Robert Kudielka, and Frances Spalding.
  • Bridget Riley: Selected Paintings 1961–1999 (Düsseldorf: Kunstverein für die Rheinlande und Westfalen; Ostfildern: Cantz Publishers, 1999). With texts by Michael Krajewski, Robert Kudielka, Bridget Riley, Raimund Stecker, and conversations with Ernst H. Gombrich and Michael Craig-Martin.
  • Bridget Riley: Works 1961–1998 (Kendal, Cumbria: Abbot Hall Art Gallery and Museum, 1998). A conversation with Isabel Carlisle.
  • Bridget Riley: Dialogues on Art (London: Zwemmer, 1995). Conversations with Michael Craig-Martin, Andrew Graham Dixon, Ernst H. Gombrich, Neil MacGregor, and Bryan Robertson. Edited by Robert Kudielka and with an introduction by Richard Shone.
  • Bridget Riley: Paintings and Related Work (London: National Gallery Company Limited, 2010). Text by Colin Wiggins, Michael Bracewell, Marla Prather and Robert Kudielka. ISBN 978 1 85709 497 8.

Примітки
  1. http://vocab.getty.edu/page/ulan/500013384
  2. https://www.davidzwirner.com/artists/bridget-riley/biography
  3. Artsy — 2009.
  4. Tate Biography
  5. Bridget Riley: Reconnaissance, September 21, 2000 — June 17, 2001 Архівовано 5 грудня 2011 у Wayback Machine. Dia Art Foundation, New York.
  6. Olly Payne (2012). Bridget Riley. op-art.co.uk. Процитовано 1 березня 2013.
  7. Mary Blume (June 19, 2008), Bridget Riley retrospective opens in Paris New York Times.
  8. Kudielka, R., «Chronology» in Bridget Riley: Paintings and Related Work, London: National Gallery Company Limited, 2010, pp. 67-72. ISBN 978 1 85709 497 8.
  9. Chilvers, Ian & Glaves-Smith, John eds., Dictionary of Modern and Contemporary Art, Oxford: Oxford University Press, 2009. pp. 598–599
  10. Bridget Riley Museum of Modern Art, New York.
  11. «The SPACE Story». Архів оригіналу за 10 травня 2011. Процитовано 28 вересня 2014.
  12. «The Life of Riley»
  13. Bridget Riley, Fall (1963) Tate
  14. Tate Press Release. Архів оригіналу за 06-01-2012. Процитовано 28-09-2014.
  15. Things to Enjoy, Bridget Riley, talking to Bryan Robertson in Bridget Riley, Dialogues on Art, p.87
  16. Bridget Riley, Ka 3 (1980) Christie's 20th Century British Art, London
  17. Practising Abstraction, Bridget Riley talking to Michael Craig-Martin in Bridget Riley, Dialogues on Art, p.62
  18. Bridget Riley, August (1995) Christie's Post-War & Contemporary Art Evening Sale, London
  19. Jörg Heiser (May 2011), Bridget Riley at Galerie Max Hetzler, Berlin, Frieze.
  20. Christopher Knight (November 25, 2000), Seeing the Top of the Op Artists Los Angeles Times.
  21. The Stripe Paintings 1961-2014 » David Zwirner
  22. Bridget Riley: a London retrospective - FT.com. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 28 вересня 2014.
  23. Collection Museum Boijmans Van Beuningen
  24. Louise Roug (October 23, 2003), Five luminaries to receive arts awards Los Angeles Times
  25. Sikkens Foundation Biography. Архів оригіналу за 7 березня 2014. Процитовано 31 жовтня 2012.
  26. Bridget Riley: The Stripe Paintings 1961-2012.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.