Бужани

Бужа́ни (дав.-рус. Бужа̑не[1]) — літописне східнослов'янське плем'я, яке впродовж VIII-XI століть проживало на території західноукраїнських земель у басейні річки Західний Буг, від якої і походить його назва.

Згадки про бужан містяться у давньоруських літописах («Повість минулих літ») та іноземних хроніках («Баварський географ»). За даними Баварського географа, на землях, заселених бужанами, було близько 230 укріплених городищ. У Повісті минулих літ розповідається про те що бужани і волиняни раніше називалися дулібами[2][3]. Після того, як у ІХ-Х століттях бужани увійшли до складу Київської Русі, у писемних джерелах вони більше не згадуються.

Головними центрами бужан були міста Буськ (літописний Бужеськ), Белз, Божич (сучасний Куликів)та інші. Російський історик Михайло Тихомиров виводить племінну назву бужан від імені антського князя Божа.

Гегемонія дулібів поширювалася на весь підвладний їм регіон ще в VI ст., але після аварського завоювання дулібський племінний союз розпався, і частина його територій опинилась в залежності від Аварського каганату. У IX-Х ст. черв'яни мали чільне місце в суспільстві перед бужанами, пізніше волиняни зайняли лідерство у політично-економічному житті надавши назву Волині[4].