Буксирування (авіація)

Легкий літак можна штовхати силою людських м'язів. На світлині Aerotechnik EV-97A Eurostar виштовхується вручну для дозаправки

Найменші літаки людина здатна пересувати самостійно. Як опора підійде шасі, стійки на біпланах та навіть лопаті пропелера; всі ці елементи конструкцій достатньо міцні, оскільки під час польоту зазнають більших навантажень. Для поворотів припіднімається ніс або хвіст в залежності від розташування рульового колеса для його відокремлення від землі і подальшого обертання. Менш незручний спосіб досягається за допомогою під'єднання короткого водила до рульового колеса, що покращує маневреність та збільшує момент прикладеної сили, а також зменшує ризик пошкодити елементи конструкції. Водило з дюралю є легким і достатньо компактним для постійного перевезення на борту. Інші малі буксирувальні пристрої містять моторизоване колесо з двигуном класу газокосарки чи електродрелі, однак їх складніше транспортувати та возити через надмірну вагу.

Буксир тягне водило на пероні

Традиційний тягач під'єднаний до Boeing 777-200ER United Airlines в міжнародному аеропорту Денвера

Великі літаки буксирують тагачами. Дані транспортні засоби мають низький профіль кузова та низьку посадку для безпечного підходу під фюзеляж судна. Для дієвої роботи тягач повинен бути важким в більшості випадків за рахунок баласту. Звичайний тягач для великих літаків важить до 54 тон і володіє тягою у 334 кН[1]. Часто кабіна тягача рухома і піднімається для кращого огляду в режимі реверсування і опущена ― для заходу під ніс судна. На ринку існує два види тагачів: звичайний і автономний (безводильний) (TBL).

Традиційні тягачі використовують водило для під'єднання до носового шасі. Водило зафіксовано горизонтально на шасі, однак у вертикальній площі є люфт для регулювання висоти. Кінцевик з боку тягача може обертатися горизонтально і вертикально. Це дозволяє використовувати водило як великий важіль і повертати носове шасі у потрібному напрямку. Кожен літак має власний тип кріплення, тому водило слугує поєднувачем між стандартним пристроєм з боку тягача і специфічного кінцевика з боку шасі. Водило повинне бути достатньо довгим, щоб дистанція до тягача не призвела до зіткнення, а також створювати достатній момент сили для полегшення поворотів. Для важких бортів водило має власні колеса; вони з'єднані з гідравлічним домкратом, що регулює висоту для вирівняння механізмів тягача та літака. Той же механізм піднімає водило із землі в режимі буксирування. Водило під'єднують або спереду або ззаду тягача ― в залежності від того, чи судно штовхатимуть чи тягнутимуть. Водило має механічний запобіжник (shear pin), котрий спрацьовує на роз'єднання в разі прикладення тягачем надмірних зусиль на шасі чи тягач.

Автономний тягач у Франфуртському аеропорті тягне Airbus A340-300 від Lufthansa

Різні види водила для тягачів

Автономні тягачі не використовують водила. Вони підкочуються під колесо (-а) носового шасі, одночасно піднімаючи його із землі ― це дозволяє маневрувати бортом у потрібному режимі. Такий режим роботи є більш керованим і швидкісним навіть без екіпажу в кабіні літака.[2] Найбільшою перевагою є простота. Без водила оператор не зв'язаний потребою оперувати великою кількістю водил під кожен тип ПС. Кермування автономним тягачем є менш складним та простішим в освоєнні на відміну від водильного тягача. Пряме зчеплення з носовою стійкою дає кращий контроль та віддачу у маневреності. Використання автономних тягачів TBL є найбільш вигідним у портах з великою кількістю та різноманітністю літаків загальної авіації з обмеженим простором, на відміну від режимів роботи з авіалініями, у яких модельний ряд є більш типовим і прогнозованим.

Виробники електротягачів пропонують модельний ряд для транспортування від найменших одномоторних літаків і військових траспортників до бізнес-джетів авіаліній. Подібно до того, як для великої кількості бортів потрібні різні водила, автономні буксири використовують адаптери для транспортування особливих бортів. В той час як переважна більшість ПС не вимагає спеціальних адартерів для автономних тягачів, звичайні тягачі, з їх так званим «універсальним» водилом, повинні підлаштовуватись під значну кількість типів літаків.

Електротягачі типу TBL набувають популярності серед операторів загальної авіації та базових авіакомпаній як альтернатива стандартним тягачам на базі ДВЗ. Додаткова перевага електротягачів ― можливість вільної роботи у приміщеннях і відсутність відходів згоряння.

Підрозділ Lahav від Israel Aerospace Industries сконструював напівроботизований безводильний тягач. Taxibot здатен відвезти борт від термінального виходу до ЗПС (або кінця руліжки) та завезти до ґейту в режимі рулювання. Роботяг усуває потребу використання реактивної тяги під час вирулювання на ЗПС та зарулювання до виходів, потенційно заощаджуючи авіакомпаніям мільярди доларів на витрачене пальне. Taxibot керується оператором з кабіни, схожої до кабіни пілотів.[3]