Бут Володимир Володимирович

Володимир Володимирович Бут (рос. Владимир Владимирович Бут, нар. 7 вересня 1977, Новоросійськ) — російський футболіст, що грав на позиції півзахисника.

Володимир Бут
Особисті дані
Народження 7 вересня 1977(1977-09-07) (44 роки)
  Новоросійськ, СРСР
Громадянство  Росія і  Німеччина
Позиція півзахисник
Юнацькі клуби

1994–1996		 «Чорноморець» (Н)
«Боруссія» (Дортмунд)
Професіональні клуби*
РокиКлубІгри (голи)
1992–1994 «Чорноморець» (Н) 40 (5)
1996–2000 «Боруссія» (Дортмунд) 76 (8)
2000–2003 «Фрайбург» 67 (7)
2003–2005 «Ганновер 96» 4 (0)
2005 «Шинник» 7 (0)
2008 «Чорноморець» (Н) 37 (5)
2009–2010 ОФІ 0 (0)
Національна збірна
РокиЗбірнаІгри (голи)
1998 Росія U-21  ? (?)
1999–2000 Росія 2 (0)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

Виступав, зокрема, за «Боруссію» (Дортмунд), з якою став переможцем Ліги чемпіонів УЄФА та володарем Міжконтинентального кубка. Також виступав за національну збірну Росії, у складі якої зіграв два матчі.

Клубна кар'єра

Народився 7 вересня 1977 року в місті Новоросійськ. Вихованець новоросійської футбольної школи (тренер Володимир Княжев), з 15 років виступав у місцевому клубі «Чорноморець» у Першій лізі Росії. Загалом за три сезони Бут взяв участь у 40 матчах другого за рівнем дивізіону країни.

Влітку 1994 року після вдалих виступів на юніорському чемпіонаті Європи в Ірландії (в одному з матчів була обіграна Німеччина 2:0), матчі якого переглядав один з тренерів дортмундської «Боруссії» Едді Бекамп, клуб запросив гравця і Володимир у 17 років поїхав до Німеччини. Однією з причин від'їзду стало вбивство батька, Володимира Георгійовича Бута, 27 вересня 1993 року в Новоросійську[1].

У Німеччині Бут спочатку виступав за юніорську команду «Боруссії», а з сезону 1996/97 став виступати за першу команду. У 1997 році «Боруссія» виграла Лігу чемпіонів, і Володимир став другим російським футболістом після Ігоря Добровольського, який удостоївся цього трофею. Загалои за чотири сезони Бут зіграв за клуб 76 матчів у Бундеслізі, але у жовтні 2000 року покинув клуб незабаром після приходу на тренерський місток клубу Маттіаса Заммера.

Протягом наступних трьох сезонів Бут був основним гравцем іншого німецького клубу «Фрайбург», з яким у сезоні 2001/02 вилетів з Бундсліги, але наступного року допоміг команді стати першою і повернутись у вищий дивізіон, після чого покинув клуб і пів року залишався без роботи. У січні 2004 року підписав контракт з клубом «Ганновер 96», але провів лише чотири гри в Бундеслізі за наступні півтора року.

Після закінчення контракту з «Ганновером» Бут збирався перейти в шотландський «Гартс» і англійський «Болтон», але переходи зірвалися в останній момент[2]. В результаті гравець перейшов в «Шинник» (Ярославль), в якому у 2005 році зіграв 7 матчів у російській Прем'єр-лізі.

Протягом 2006 року залишався без клубу, а у січні 2007 року перебував на перегляді в «Динамо» (Бухарест), але в ході збору його кандидатура була відхилена головним тренером команди через недостатню фізичну готовність[3][4]. У підсумку 2007 рік Бут також фактично пропустив, граючи на регіональному рівні в Швейцарії, де постійно проживала його сім'я.

Перед сезоном 2008 року підписав контракт з рідним новоросійським «Чорноморцем», що виступав у першому дивізіоні Росії[5], де зіграв 37 матчів і забив 5 голів.

У 2008 році оголосив про завершення кар'єри, але через півроку відновив виступи, підписавши дворічний контракт з грецьким клубом «Левадіакос»[6]. Однак незабаром сербський тренер Момчило Вукотич відмовився від послуг Володимира і той не зіграв за клуб жодного офіційного матчу.

Потім Бут перейшов у грецький ОФІ[7], але пішов з футболу після одного невдалого сезону.

Після повернення в Росію працював тренером дубля «Чорноморця», який виступав у вищій лізі чемпіонату Краснодарського краю. З 2016 року — спортивний директор новоросійського клубу.

Виступи за збірні

1998 року залучався до складу молодіжної збірної Росії.

17 серпня 1999 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Росії в товариській грі проти Білорусі (2:0). 23 лютого 2000 року у товариській грі проти Ізраїлю провів свій другий і останній матч за збірну.

 Статистика матчів і голів за збірну —  Росія
Дата Місто Господарі Результат Гості Турнір Голи Примітки
1-8-1999МінськБілорусь 0 – 2 Росіятовариський матч- 70'
23-2-2000ХайфаІзраїль 4 – 1 Росіятовариський матч- 65'
Усього Матчів 2 Голів 0

Титули і досягнення

«Боруссія» (Дортмунд): 1995–1996
«Боруссія» (Дортмунд): 1996
«Боруссія» (Дортмунд): 1996–1997
«Боруссія» (Дортмунд): 1997

Особисте життя

Одружений, дружина Жаннет, бізнесвумен, власниця салонів краси у Цюриху. Мають двох синів, Брендон-Владимир та Ентоні[8].

Старший брат Володимира Віталій — також був футболістом і грав за «Чорноморець». У 2015 році став депутатом міської Думи Новоросійська, а 2016 року очолив Раду директорів ФК «Чорноморець»[9].

Примітки

  1. Бут Владимир Георгиевич
  2. Володимир Бут: «Болтон» відмовився підписувати контракт, вирішивши, що мій батько був пов'язаний з криміналом"
  3. Володимир Бут — на оглядинах у бухарестському «Динамо». // «Спорт-Експрес», 21 січня 2007
  4. Володимир Бут бухарестським «Динамо» не підійшов // «СЭ». Новини, 27 січня 2007
  5. Новини Архівовано 11 червня 2008 у Wayback Machine. // «Спорт-Експрес», 15 грудня 2007
  6. Володимир Бут продовжить кар'єру в Греції Архівовано 16 липня 2009 у Wayback Machine. // Чемпіонат.ру, 13 липня 2009
  7. Володимир Бут покинув «Левадиакос» і перейшов в ОФІ Архівовано 8 вересня 2009 у Wayback Machine. // Чемпіонат.ру, 5 вересня 2009
  8. Профиль на сайте «Сборная России по футболу»
  9. Бут Виталий Владимирович

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.