Бєляєв Олександр Петрович

Походив з дворян Пензенської губернії. Батько — Петро Гаврилович Бєляєв (помер до 1826 року), відставний колезький радник, служив у Рязанському піхотному полку (георгіївський кавалер), масон, один з друзів Лабзіна і Поздєєва.

Олександр Бєляєв закінчив Морський кадетський корпус, здійснив плавання по Балтійському морю, плавав до берегів Ісландії, Англії та Франції. На службі у Гвардійському екіпажі Бєляєв вперше познайомився з масонами і під їх впливом стали формуватися його політичні погляди. Він є одним із засновників таємного «Товариства Гвардійського екіпажу» (1824), автор його «статутів». У 1825 році був прийнятий Д. І. Завалішиним в Орден відновлення.

Членом Північного товариства не був. Брав участь у повстанні на Сенатській площі, вивівши з кількома товаришами Гвардійський екіпаж на Сенатську площу. Заарештований разом з братом Петром 15 грудня 1825 года, переведені в Петропавловську фортецю 3 січня 1826 року. Засуджений за IV розрядом. Після 8 років каторги був переведений на поселення в Іркутську губернію, потім за указом від 23 липня 1833 року переведений у Мінусінськ, де перебував до березня 1840 року. У Мінусінську брати Бєляєви активно займалися сільським господарством. Вони завели молочну ферму, стадо м'ясного напряму в 200 голів, вводили нові сільськогосподарські знаряддя праці, культивували нові продуктивні сорти гречки, ячменю, проса та соняшника. Бєляєви у Мінусінську покращували породу овець.[1]В Мінусінську вони відкрили невеличку школу, склали для неї підручники і самі стали в ній вчителями.

У 1840 році йому та його брату, Бєляєву Петру, дозволили вступити до військової служби рядовими на Кавказ. Після отримання офіцерського чину, вийшли в 1846 року у відставку і зайнялися, спершу обидва, пароплавною справою; пізніше Олександр Бєляєв чудово керував маєтками князя Наришкіна, намагався полегшити життя селян. Останні роки життя провів після амністії в Москві, втратив зір. Похований на Ваганьковському кладовищі.

Написав мемуари «Спогади про пережите і перечувствоване. 1805 — 1850», в яких докладно описав своє життя і діяльність у Мінусінську. Мемуари Олександра Бєляєва містять багато цікавих психологічних і побутових рис і характерних деталей. Рукопис була прочитана Л. М. Толстим і зацікавила письменника; він виступив її редактором і рекомендував до видання. Вперше мемуари були опубліковані в «Русской старине» в 1880—1881 роках.[2] В 1882 році вони вперше вийшли окремим виданням. Книга містить цінні відомості про організацію та побут каторжної артілі, заняття у засланні, життя на поселенні і побут сибірської провінції. Окремий розділ спогадів складають враження від служби на Кавказі. У мемуарах Бєляєв показав себе людиною дуже релігійною, ворогом кріпацтва, прихильником цивільних свобод. Прогрес суспільства, на його думку, повинен здійснюватися на засадах релігійної моралі і без насильства.[3]

• Декабристы. Биографический справочник. Под ред. академика М. В. Нечкиной. — М., «Наука», 1988, с.18 — 19 (рос.)
• Зильберштейн И. С.. Художник-декабрист Николай Бестужев. — М., «Изобразительное искусство», 1988 (рос.)

• Беляев А. П. Воспоминания декабриста о пережитом и перечувствованном. Часть I (рос.)
• Беляев А. П. Воспоминания декабриста о пережитом и перечувствованном. Часть II (рос.)
• Могила Беляева А. П. (рос.)