Біг на 400 метрів з бар'єрами

Перші змагання в бігу на 400 метрів з бар'єрами мали місце в 1860 р., коли в Оксфорді, Англія, проводився забіг на 440 ярдів (402,336 м). На дистанції учасникам довелося подолати дванадцять дерев’яних бар’єрів, понад 100 сантиметрів заввишки, які були розміщені з рівними інтервалами.

Щоб зменшити ризик отримання травм, в 1895 році були введені дещо легші конструкції, які бігуни могли проштовхнути. Однак до 1935 року бігуни дискваліфікувалися, якщо вони збили понад три бар'єри в перегонах, і рекорди були офіційно прийняті лише в тому випадку, якщо бігун залишив усі бар'єри стояти.

Біг на 400 метрів з бар'єрами став олімпійським видом на літніх Олімпійських іграх 1900 року в Парижі, Франція. Водночас дистанцію було стандартизовано, щоб можна було проводити фактично однакові перегони та час фінішу порівнювати між собою. В результаті офіційна відстань була встановлена на 400 метрів, або один круг стадіону, а кількість бар'єрів зменшили до десяти. Їх офіційна висота була встановлена на 91,4 см (3 фути) для чоловіків і 76,20 см (2 фути, 6 дюймів) для жінок. Тепер бар'єри були розміщені на трасі зі стартовою ділянкою до першого бар'єра в 45 метрів, відстань між бар'єрами 35 метрів кожна, а фінішна пряма простягалася від останнього бар'єра до фінішу на 40 метрів.

Перший задокументований забіг на 400 метрів з бар'єрами серед жінок відбувся в 1971 р. В 1974 р. Міжнародна федерація легкої атлетики (IAAF), офіційно представила ці змагання як дисципліну, хоча на Олімпійських іграх вона проходила лише в 1984 р. Чемпіон світу був коронований роком раніше на першому чемпіонаті світу з легкої атлетики. Спеціальний жіночий забіг на 400 метрів з бар'єрами відбувся на Чемпіонаті світу з легкої атлетики IAAF у 1980 році у відповідь на те, що жіночі забіги на 400 метрів з бар'єрами не були включені в бойкотовані Олімпійські ігри 1980 року в Москві та турнір "Ліберті Белл Классік".

Багато спортивних коментаторів та чиновників часто висловлювали ідею підняти висоту бар'єрів у бігу на 400 метрів серед жінок, для більшої вимоги щодо навичок здолання перешкод.