Ямайка

Острів лежить за 140 км на південь від Куби, омивається водами Карибського моря[1]. Разом із Кубою, Гаїті та Пуерто-Рико Ямайка входить до складу архіпелагу Великих Антильських островів. Ямайка — третій за площею острів (10 991 км²) у складі Великих Антильських островів. Протяжність острова із заходу на схід 225 км, з півночі на південь — від 35 до 82 км, довжина берегової лінії — 1022 км. Країні належать дрібні острови на південний схід та на південь від основного острова — Педро та Морант.

У геологічному відношенні Ямайка належить до системи кайнозойської острівної дуги великих Антильських островів. Основою її слугують метаморфічні сланці крейдяного віку з локалізованими у них тілами серпентинітів, які складають найбільш високу частину острова (Блакитні гори). Ці породи обмежені терригенними та карбонатними осадовими утвореннями верхньої крейди, що зім'яті у складки і прорваними масивами гранітоїдів. На південних схилах Блакитних гір та у хребті Майн-Рідж виходять інтенсивно дислоковані у пізній крейді конгломерати, пісковики, сланці та вулканічні породи палеоцену — середнього еоцену, перекриті слабко деформованими вапняками середнього еоцену — раннього міоцену. Часті землетруси (катастрофічні у 1692 та 1907 роках). До прибережних районів належать западини, виконані континентальними середньоміоценовими — четвертинними уламковими породами.

Надра багаті головним чином бокситами (понад 100 родовищ, найбільше — Вільямсфілд), за запасами яких Ямайка посідає 4 місце у світі та 2 місце (після Бразилії) у Латинській Америці — 2 млрд тонн на рік (1980). Рудні тіла приурочені в основному до формації білих вапняків верхнього еоцену. Відомі поклади залізної, мідної, марганцевої та свинцевої руд, гіпсу, мармуру, солі, кварцових пісків тощо. Є гарячі сірчані та радіоактивні джерела.

Північне узбережжя острова скелясте, прямолінійне, південне — більш розчленоване, обмежене в багатьох місцях кораловими рифами. В центральній частині північного узбережжя — вузька піщана смуга пляжів (Ямайська рив'єра), складеними дрібнозернистим білим піском і захищеними від хвиль кораловими рифами; ці місця особливо привабливі для туристів. Більшу частину острова займає вапнякове плато висотою до 986 м (гора Денем) з характерними рисами карстового ландшафту (воронки, пілья тощо)[1]. В його західній частині знаходиться знаменита карстова улоговина Кокпіт-Кантрі площею близько 1300 км², що являє собою комплекс пагорбів висотою 120—150 м, розділених вузькими долинами. Для цього району характерні карстові лійки і підземні водотоки. Місцями невеликі річки прорізують у вапняках мальовничі ущелини. В багатьох місцях плато обривається до океану скелями висотою до 300 м. На сході плато піднімається двома гірськими хребтами — Блакитні гори (Блу-Маунтінс) висотою до 2256 м та Гранд-Рідж[1]. Уздовж південного та західного узбережжя поширені вузькі (до 8 км) алювіальні низовини.

Клімат тропічний, пасатний, вологий. Пересічні місячні температури 24–28 °C[1]. Опадів на більшій частині острова 1800—2000 мм за рік, на півдні — близько 800 мм, на північних схилах Блакитних гір — до 5000 мм[1]. Дощові сезони — у травні — червні та вересні — жовтні — супроводжуються повенями, найсухіший сезон — січень — квітень. У 1983 році на острові вперше за понад сто років випав сніг (близько 200 мм.), після чого уряд оголосив його національним надбанням. Досить рідко бувають урагани, що спричиняють великі руйнування.

На Ямайці нараховується понад 100 річок та струмків, але судноплавна в пониззі тільки річка Блек-Рівер. Баржі і невеликі судна можуть підійматися по ній на відстань 48 км.

Ґрунти переважно гірські коричнево-червоні та червоно-бурі.

У центрі острова та на північно-східних схилах гір збереглись густі сезонно-вологі вічнозелені тропічні ліси з цінними породами дерев (сейба, каоба тощо). В західній частині і на рівнинах півдня переважають савани з ксерофільними чагарниками; багато кактусів.

Тваринний світ острова бідний: птахи (серед яких багато ендеміків), дрібні гризуни, плазуни та кажани.

• Народна національна партія, заснована 1938 року, входить до Соціалістичного інтернаціоналу.
• Лейбористська партія Ямайки, заснована 1943 року.
• Національна спілка робітників Ямайки, заснована 1952 року.
• Комуністична партія Ямайки, заснована 1975 року.
• Робітнича партія Ямайки, заснована 1978 року.

З 1962 року Ямайка — член ООН, учасниця Руху неприєднання, входить до Організації Американських Держав, Латиноамериканської економічної системи та Карибського співтовариства[1]. Дипломатичні відносини Ямайка і Україна встановили 7 липня 1992 р.[2]

Сили оборони Ямайки (англ. Jamaica Defence Force) складаються із:

• сухопутні сили — 1 піхотний полк (три батальйони, із них один резервний); саперний полк (фактично — батальйон в складі 4 рот); батальйон підтримки і обслуговування (навчальний центр, підрозділи забезпечення, ремонту, транспорту, військової поліції);
• авіаційне крило — кілька легких літаків і вертольотів;
• берегова охорона — 3 вартових кораблі, 2 патрульних катери, а також малі катери.

Етнічний склад: 99 % — ямайці, з яких 77 % негри, 15 % мулати, 5 % європейського (англійці, німці, португальці) та 3 % азійського (індуси, китайці, сирійці) походження.

Офіційна мова — англійська, але у вжитку також креольська мова на основі англійської.

Монтего-Бей

Міське населення — 63 %. Найбільші міста Кінгстон (столиця), Монтего-Бей, Спаніш-Таун, Портмор, Мей-Пен[1]. Після здобуття незалежності посилився процес міграції селян із гірських поселень до Кінгстона, де зосереджені найбільші підприємства, на північне узбережжя для обслуговування туристів, а також на плантації півдня та заходу. Також відбулись міграції до Великої Британії, США та ін. держав.

Релігія — різноманітні християнські вірування (англікани — 30 %, баптисти — 25 %, растафарі — 10 %, методисти — 9 %, католики — 6 %, пресвітеріанці); у частини негритянського населення збереглись елементи африканських культів (анімізм).

На острові обов'язковим є навчання дітей віком від 6 до 15 років. Строк навчання в початковій і в середній школі становить 6 років (середня школа: З у неповній і 3 у повній, або 3 + 4). Держава забезпечує безоплатне навчання для дітей, існують і приватні навчальні заклади. Викладання ведеться англійською мовою. В 1977/78 навчальному році у початкових школах налічувалося 357,8 тис. (охоплено 97 % дітей відповідного віку), в усіх середніх навчальних закладах — 206,1 тис. учнів[1].

Вест-Індський університет було засновано 1948 року у містечку Мона поблизу Кінгстона. У 1981/82 навчальному році в ньому було близько 12,6 тис. студентів (без урахування студентів філіалів). Коледж гуманітарних і природничих наук та технології в Кінгстоні засновано 1958 року. Сільськогосподарська школа у Спаніш-Тауні заснована 1910 року[1].

На Ямайці діє ряд наукових установ: Інститут по вивченню Ямайки (засновано 1879) з чудовою бібліотекою, музеєм та художньою галереєю, Рада наукових досліджень (заснована 1960), Планове управління, Медична асоціація, Дослідницька медична лабораторія, Карибський інститут харчування в містечку Мона (засновано 1967), Дослідницький інститут у Мандевіллі (засновано 1973), також ряд наукових установ при університеті[1].

Бібліотечна служба Ямайки в Кінгстоні була заснована 1948 року, загальний фонд налічує понад 1 млн томів, служба шкільних бібліотек (фонд — понад 1 млн томів), Бібліотека університету в містечку Мона (заснована 1948), Бібліотека коледжу гуманітарних і природничих наук та технології[1].

За даними ВООЗ, в 1974 році на Ямайці було 7,8 тис. лікарняних ліжок (тобто 38,9 ліжка на 10 тис. громадян). Медичне обслуговування провадили 570 лікарів (2,9 лікаря на 10 тис. громадян); працювали 107 зубних лікарів і 305 фармацевтів[1].

Коли в 1962 році Ямайка отримала незалежність, рівень вбивств був 3.9 на 100 000 населення, один з найнижчих у світі. У 2009 він зріс до 62 на 100 000, один з найвищих у світі.[6] Ямайка мала найвищий рівень злочинність протягом багатьох років, згідно звітів ООН.[7][8] Деякі території Ямайки, особливо такі міста, як Кінгстон мають високий рівень злочинності і насильства.[9] Деякі ямайці добре ставляться до ЛГБТ,[10] проте бувають і випадки агресивного ставлення.[11][12][13] Бути геєм заборонено законом і карається ув'язненням.[14] Хоча це і рідко коли виконується.

Тим не менше, у 2009 році було 1 682 вбивств і 1 428 у 2010. У 2011 індекс вбивств зменшився після запуску спеціальної програми у 2010.[15] У 2012 Міністерство національної безпеки повідомило, що злочинність зменшилася на 30%.[16] Тим не менше вже у 2017 індекс знову зріс на 22% у порівнянні із попереднім роком.[17]

Грошова одиниця — ямайський долар.

Розвинутий іноземний туризм, який складає важливу частину національного прибутку країни.

Основа економіки — розробка великих покладів бокситів (1982 видобуто 8,2 млн тон, виробництво глинозему склало 2,5 млн тон). Видобувають також гіпс, мармур, вапняки, сіль.

Сільське господарство створює більше як 8 % валового національного продукту, спеціалізується на вирощуванні експортних культур (1981): цукрової тростини — 2453 тис. тон, бананів — 118 тис. тон, цитрусових — 82 тис. тон, кокосових горіхів (виробництво копри — 7 тис. тон), ямайського перцю, кави, какао[1]. Переважають великі плантаційні господарства. Ямайка приносила великі прибутки англійським плантаторам, що вирощували цукрову тростину використовуючи негрів-рабів. У середині ХХ столітті цукрова тростина, що була довгий час основою економіки країни, поступилася місцем бокситам, які зайняли провідне місце в експорті. Головними продовольчими культурами для більшості населення залишаються: батат, маніок їстівний, кукурудза[1]. Тваринництво розвинуте слабо, поголів'я становило (1981): великої рогатої худоби — 305 тис., свиней — 260 тис., кіз — 390 тис.[1] У 1981 було виловлено 7,3 тис. тон риби.

У промисловості створюється близько 40 % валового національного продукту. Промисловість представлена окремими підприємствами металообробки, нафтопереробної, по складанню електронної апаратури з імпортних деталей, хімічної, цементної, деревообробної і текстильної галузей. Розвинуті швейна та харчосмакова, зокрема цукрова (1981 було вироблено 203 тис. тон цукру-сирцю), спирто-горілчана, фруктоконсервна галузі. Головний промисловий центр — Кінгстон[1].

Виробництво електроенергії вже 1980 року склало 2,8 млрд кВт•год[1].

Головний вид транспорту — автомобільний (90 % перевезень в країні). Довжина залізниць, станом на 1981 рік, склала — 330 км, автошляхів — 16,8 тис. км (менш половини з яких асфальтовано)[1]. На частку морського транспорту припадає 97 % зовнішньоторговельного обороту. Ямайка має 16 морських портів, головний з яких — Кінгстон. Міжнародний аеропорт — Кінгстон.

Експорт: боксити, цукор, банани, ром — 2,5 млрд. доларів:

•  США — 39,5 %;
•  Канада — 15 %;
•  Європейський Союз (без Великої Британії) — 17,1 %;
• Латинська Америка — 4,5 %.

Імпорт: товари повсякденного вжитку, машини і устаткування, сировина, нафта, транспорт — 2,4 млрд. доларів:

•  США — 47,7 %;
•  Європейський Союз (без Великої Британії) — 12,8 %;
• Латинська Америка — 6,7 %.

Ямайська література англійською мовою виникла у 18 столітті, орієнтуючись як на класичні, так і на тогочасні літературні зразки метрополії[1]. Національна тематика знайшла відлуння у віршах і п'єсах Т. Редкама (1870—1933), романах Г. Дж. де Ліссера (1878—1944). Визначним поетом цього періоду був Клод Мак-Кей (1890—1948). Піднесення літератури почалося після Другої світової війни, коли були написані перші соціальні романи «Людина-брат» (1954), «Чорна блискавка» (1955) Роджера Мейса, повісті «Новий день» (1949), «Леопард» (1958) Віктора Стафорда Ріда[18]. Тема національно-визвольної боротьби змальовується в романах Дж. Хірна «Голоси під вікном» (1955), «Країна, де можна жити» (1972) та ін. Проблемам сучасності присвячено романи О. Паттерсона «Руїн немає» (1967), «Діти Сізіфа» (1968), а його історичний роман «Помри, довгий день» (1972) — життю на Ямайці в середині 18 століття. У жанрі оповідання, що досяг значного розвитку, виступають К. Томпсон, Ендрю Солкі, П. О. Робінсон, Д. Хайндз та ін[19]. Перша поетична антологія вийшла 1929 року. З поетів старшого покоління найвідоміші У. Е. Роберте (1886—1962), Ф. Шерлок. Тему батьківщини, що звучить в їхніх віршах, продовжують В. Віртью, Д. Кемпбелл, X. Карберрі, М. Морріс, Д. Скотт, А. Макніл та ін. Популярністю користуються п'єси Т. Рона[1].

У містах Ямайки в колоніальну добу XVII—XIX століть переважало характерне для колоніальних міст прямокутне планування з забудовою в дусі англійської архітектури: собор Сент-Кетрін у Спаніш-Тауні (1655); фортеця Рокфорт у Кінгстоні (кінець 17—19 століття); колишній будинок військового штабу, тепер Палац уряду у Кінгстоні (18 століття)[1]. Просте народне житло — дерев'яні одноповерхові трикімнатні будинки з верандами. Багаті заміські житла споруджені в дусі американського «колоніального стилю». З середини XX століття будують багатоповерхові будинки в стилі конструктивізму (Вест-Індський університет, житловий мікрорайон Неннівілл в Кінгстоні)[1].

З другої половини XX століття на острові розвивається професіональне образотворче мистецтво. Серед живописців відомі своїми роботами А. Г'ю, Р. Кемпбелл, Д. Поттінгер, Л. Морріс, скульптори — Е. Мєнлі, Н. Рой[1]. Поширені традиційні народні ремесла — різьблення на дереві, обробка металу[1].