Білоруська весна

Фестиваль за словами організаторів мав на меті познайомити «українців з Білоруссю різною, якої вони не знають»[1] та «репрезентувати в Україні свіжу й актуальну білоруську культуру поза стереотипами»[2] і поєднував в собі мистецьку та громадсько-політичну складові.

В рамках «Білоруської весни» відбувалися публічні дискусії, вуличні акції та перформанси, музичні концерти, кінопокази, виставки фото, ЗМІ та карикатур, літературні читання та поетичні слеми[3][4][5][6][7].

Події фестивалю проводилися у різних локаціях в Києві протягом двох-чотирьох тижнів, після чого окремі елементи програми повторювалися у кількох інших містах. Наприклад, 2009 року регіональні події відбулися у Львові, Івано-Франківську, Тернополі, Луцьку, Харкові, Донецьку, Кременчуці та Луганську[8], у 2010 — у Броварах, Харкові, Львові, Івано-Франківську, Чернівцях, Дніпрі і Херсоні[9].

У літературних подіях фестивалю у різні роки з білоруського боку участь брали зокрема Володимир Орлов, Андрій Хаданович, Марія Мартисевич, Владислав Ахроменко, Наталка Бабіна; з українського — Олександр Ірванець, Сергій Пантюк, Світлана Поваляєва, Дмитро Лазуткін, Артем Полежака, Дзвінка і Богдана Матіяш та інші.

В рамках «Білоруської весни» відбулися прем'єрні в Україні покази фільмів «Площа» Юрія Хащеватського про протести 2006 року[10], «Білоруський спротив» Антося Тележникова про повоєнну антирадянську партизанку[11], «Окупація. Містерії» Андрія Кудиненка[12], «Королівство дохлих мишей» Віктора Дашука[13].

Громадсько-політична складова фестивалю була представлена зокрема круглими столами, присвяченими стратегії українських громадських організацій щодо Білорусі (2007)[14], медіа-середовищу у Білорусі (2008)[15], національній ідентичності у Східній Європі (2009)[16], цензурі у книговиданні в Білорусі та Україні (2009)[17][18], авторитаризації влади в Україні на фоні білоруського досвіду (2011)[19]. У дискусіях серед інших брали участь Віталій Портников, Василь Костицький, Олесь Ульяненко, Оксана Левкова, Юрій Макаров, Богдан Кутєпов, Володимир Чемерис.

Відгалуженнями фестивалю стали проекти «Пералаз» — фестиваль актуального українського мистецтва в Мінську (2009)[20][21] — та «Білоруський десант», в рамках якого організовувалися білоруські культурні події в Україні поза фестивалем[22].

Ну а якщо все ж дошукуватися позитиву [в україно-білоруських стосунках], то він насамперед полягає у тісній співпраці творчих кіл. <...> Окремим досягненням обох наших літератур був випуск спільної поетичної антології «Зв’язокрозрив», що побачила світ сім років тому. Також відбувались і надзвичайно цікаві фестивалі – «Білоруська весна» в Україні та «Український перелаз» у Білорусі.

— Олександр Ірванець[23]

«Білоруська весна» встигла зарекомендувати себе як найбільш епатажний та непередбачуваний з-поміж національних фестивалів Європи.

— Євген Солонина[24]

Я вважаю, що такі фестивалі, як «Білоруська весна», з одного боку, відкривають читачеві нову літературу, дають можливість поспілкуватися з нею, а з іншого – відкривають свою власну літературу шляхом її порівняння із сусідньою. Така акції дають дуже плідний ефект.

— Галина Крук[25]

Запит на білоруську культуру є, і це демонструє медійний успіх торішнього фестивалю. Взагалі-то, і цього року також до нас приходить дуже багато людей. І всі залишаються задоволеними. Усіх цікавить білоруська мова, білоруська культура, усі її види, які ми представляємо на нашому фестивалі. Ось тому, мабуть, ми його і проводимо.

— Ілько Гладштейн[26]

Це фестиваль молодих митців, голови яких сповнені креативу, а серця – бажання створити щось дивовижне і виняткове. А цей фестиваль демонструє найрізноманітніші пласти білоруської культури українському глядачеві. Білорусь дуже близько до України, але досі ми неприпустимо мало знали про її культуру та мистецтво.

— Дмитро Лазуткін[27]

Фестиваль вийшов по-доброму інтердисциплінарним, об'єднав різні види мистецтва. Він почався і закінчився найяскравішими перформенсами, які могли оцінити люди, у тому числі далекі від мистецтва.

— Андрій Хаданович[28]

Білоруська діаспора - найтихша в Україні, стверджує свіжий номер київського журналу "Кореспондент". Однак цю тезу він обґрунтовує цитатою очільниці Спілки білорусів України Ірини Аржаховської, яка впевнена: "Серед політиків та у бізнесі нас немає". Здогадуюся, як реготали з цієї фрази чисельні українські бізнесмени, які ще відносно нещодавно були мешканцями Білорусі. <...> Хочеться думати, що це така відповідь офіційного Мінська на київський фест "Білоруська весна".

— Юрій Свірко[29]