Більченко Євгенія Віталіївна

З 1997 до 2001 навчалась на культурологічному факультеті КНУ культури і мистецтв. Спеціальність: «культуролог, викладач теорії та історії культури». З 2002 року — аспірантка кафедри культурології Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. 2006 року захистила кандидатську дисертацію з релігійно-освітньої проблематики Київської Русі, у 2012 році — докторську дисертацію з проблематики діалогу культур у сучасному суспільстві.

Перекладає вірші українських поетів російською мовою[4]. 2017 року заснувала літературно-поетичну студію, як для початківців, так і для відомих поетів, у місті Києві. Улітку того ж року побувала в Москві та Санкт-Петербурзі, де протягом трьох тижнів провела кілька творчих виступів.

Наприкінці 2021 року переїхала до Росії.

Вважає, що в Україні після подій Революції гідності утворився тоталітарний режим, а до влади прийшли олігархи та нацисти, а також що у війні у Донбасі порівну винна і Україна, і Росія[5] і називає її «громадянською війною»[6].

Більченко назвала «раґулізацією» закон про мовні квоти та прояви українського патріотизму:

Раніше я вважала, що так, нічого такого не було, — що вся ця раґулізація під приводом «боротьби за національні цінності» з тематиками дисертацій, репертуарами концертів і вже не м'яким придушенням російського слова настала пізніше, коли націоналістична мода витіснила ліберальну[7].

Вона публічно розкритикувала новий закон про мову, назвавши це «звичайним фашизмом»[8], назвала Україну тоталітарною державою де є неонацизм[9], а в Росії не бачить жодних проявів тоталітаризму чи українофобії[10]. Більченко вважає, що українська влада є керована «вуличними етнорадикалами», що займаються «фашизмом»[11] і «Бухенвальдом». Вона також переконана, що в Україні процвітає людиноненависницька ідеологія і ксенофобія, діє «націоналістична цензура», а Україна є «онкохворою американською колонією». Більченко також порадила втікати з України:

Біжіть звідси подалі, тут – дно дна. Повна втрата соборності, цивілізованості і незалежності. Не прощайте мене, рідня[12].

До 2017 року Більченко вела колонку на «Ліга.net», яка, за її ж словами, була:

з критикою українського режиму, із закликами зупинити русофобію, напади на російську мову і російськомовних людей, неадекватні навіть в умовах війни»[13].

2017 року Більченко звернулася до російських лібералів:

Як можна вийти до демократії ім'ям країни, де толерують Гітлера? Дайте моїй бідній Україні спокій, скажіть своїм керівникам, лібералам, щоб вони припинили це істеричне пейзанство (ідилічне зображення селянства) навколо моєї Батьківщини. Пам'ятайте, що кожного разу, обмазуючись синьо-жовтим кольором, ви не захищаєте мої права, а сприяєте їх подальшому порушенню, бо намагаєтесь канонізувати український варіант зачистки. Це така латентна фашизація, що не було сил терпіти… Я з власної волі нікуди з цього пекла не поїду, і я хочу, щоб сліпі російські ліберали-українофіли нарешті прозріли, показавши їм їхні помилки на власному прикладі.[2].

Того ж року Більченко в одному з інтерв'ю назвала перехід громадян Україна на українську мову «істерикою неофітів», яка є для неї «смішною і сумною»:

Багато моїх знайомих літераторів, які раніше говорили російською мовою, дуже швидко «перекувалися» і тепер пишуть «правильні» вірші, створюють «потрібні» тексти, перекручують свою нову українську, змінюють вигляд своїх сторінок у соцмережах і т. д. Спостерігати цю істерику неофітів смішно і сумно, особливо з боку людей, які чудово почувалися за радянської влади, а тепер стали затятими патріотами[14].

2018 року Більченко розкаялася в тому, що брала участь у Революції гідності[15], і попросила вибачення у світу, Донбасу та Одеси:

Світе, вибач нам. Донбасе й Одесо, вибачте нам, ми не знали, що коїмо, і тільки у Бога в царстві незнання є пом'якшувальною обставиною[16].

24 січня 2021 року, у своєму зверненні до президента України Володимира Зеленського, Більченко сказала, що її переслідують за політичною і національною ознакою, та за «вільне висловлювання своєї думки»[17], при цьому вона не згадує, як обзивала «екстремістами», «фашистами» та «неонацистами» тих, хто не поділяє її політичних поглядів.

Більченко листується з російським терористом Захаром Прилєпіним[18][19], який виступив на її захист[20].

У грудні 2021 року виявилося, що Більченко переїхала до Росії. Звідти вона скаржилася на цькування в РФ.[21]

Член Міжнародної академії літератури і мистецтв України, Конгресу літераторів України.

До березня 2021 року (коли її відсторонили від викладання на період розслідування її українофобських висловлювань) Більченко була професором філософії Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова.

Дисертації

• Більченко Є. В. Педагогічні погляди Климента Смолятича в контексті діалогу культур. Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.01 / Національний педагогічний ун-т ім. М.П.Драгоманова. - К., 2006. - 20 с.
• Більченко Є. В. Педагогічні погляди Климента Смолятича в контексті діалогу культур. Дис... канд. пед. наук: 13.00.01 / Національний педагогічний ун-т ім. М.П.Драгоманова. - К., 2006. - 228 арк.
• Більченко Є. В. Культурологічний дискурс філософії діалогу: Чужий. Інший. Ближній. Третій : автореф. дис ... д-ра культурології: 26.00.01 / Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв. – Київ, 2011 . – 28 с.

Монографії

• Більченко Є. В. Чужий. Інший. Ближній. Філософія діалогу як філософія Третього. — К.: НПУ імені М. П. Драгоманова, 2010. — 388 с. — ISBN 978-966-660-627-6
• Більченко Є. В. Людина без історії. — К.: Видавець Білявський, 2015. — 371 с.
• Людина в сучасному цивілізаційному вимірі: філософсько-культурологічні та етико-естетичні виміри: монографія / М. М. Бровко, Л. Д. Бабушка, Є. В. Більченко та інші. — Ніжин: ТОВ "Видавництво «Аспект-Поліграф», 2014. — С. 25-54.

Широко відома після написаного 21 лютого 2014 року віршу «Хто я?»[22][23], репости якого вона нині старанно видаляє:

Я знищую репости цього вірша, щоб мої кров та сльози більше не використовували західні фахівці з капіталізму катастроф. Я маю провину за те, що щирий порив українських людей, порив духу проти несправедливості став основою для його жахливого використання з боку проамериканських сил, що призвело до громадянської війни, розрухи та неонацизму.

3 травня 2014 року Більченко у своєму вірші «ШаГ» написала про так звану «громадянську війну»:

От ветра ржавеют скулы. Туманом стянуло поры. Шахтёр застрелил Гуцула; Гуцул застрелил Шахтёра. Как степи – ковыльным гулом, Трембитой стенают горы. Хоронит Гуцул Гуцула; Хоронит Шахтёр Шахтёра[24]. // (прямий переклад) Від вітру іржавіють вилиці. Туманом стягнуло пори. Шахтар застрелив Гуцула; Гуцул застрелив Шахтаря. Як степи – ковиловим гулом, Трембітою стогнуть гори. Ховає Гуцул Гуцула; Ховає Шахтар Шахтаря

Публікувалася в часописах: «Золотой век» (Київ), «Ренессанс» (Київ), «Art-ШУМ» (Дніпропетровськ), Литера_Dnepr" (Днепропетровск), «Склянка часу» (Канів — Мьонхенгладбах), «Дети Ра» (Москва), «Зинзивер» (Санкт-Петербург), «Писатель. XXI век» (Санкт-Петербург), «Ковчег» (Ростов-на-Дону), «Север» (Петрозаводськ), «Дарьял» (Владикавказ) тощо. Окремі твори друкувалися в альманахах «Современный Ренессанс» (Київ), «Каштановый дом» (Київ), «Золотая Ника» (Одеса), «Крылья» (Луганськ), «Пушкинское кольцо — 2010» (Черкаси), «Семейка» (Вупперталь), в антологіях «Пушкинская осень в Одессе — 2009» (2009), «Мы помним… (1945—2010)» (2010), «Согласование времен 2010. Поэзия» (2011), «Лит-Ё» (2012).  Україномовні твори публікувалися в часописах «Золота доба» (Київ), «Просто неба» (Львів), в альманахах «Ну що б здавалося слова…» (Київ), «Витоки» (Острог), в антології «Літпошта (збірка молодої поезії, і не тільки…)» (2009). 

Автор 15 поетичних збірок, 2 одноосібних монографій, близько 150 наукових статей. Стипендіат Верховної Ради 2015—2016 років[25]. Розробник авторської магістерської програми для студентів спеціальності «Культурологія» за напрямом «Прикладна культурологія: проблеми полікультурності і толерантності» (чинна з 1 вересня 2016 року).

Вірші автора в перекладі українською мовою В. Богуславської опубліковано в антології «А українською — так» (2010). 

Переклади (Євгенія Більченко, Любов Лібуркіна, Тамара Гордієнко) поезій Ігоря Павлюка опубліковано книгою «Исповедь последнего волхва» (Санкт-Петербург: Алетейя, 2012).[26][27][28]

Збірки поезій

• Бильченко Е. Моя революция. — К.: Український клуб, 2009. — 136 с.
• Бильченко Е. Крыжановский Ю. Александрия-208. Киев-Донецк,: Издательство НОРД-ПРЕСС, 2010. — 116 с.
• Бильченко Е. История болезни. — Донецк: Издательство НОРД-ПРЕСС, 2011. — 110 с.
• Павлюк И. Исповедь последнего волхва. Переводы Евгении Бильченко, Любови Либуркиной, Тамары Гордиенко. — СПб.: Алетейя, 2012. — 172 с.
• Бильченко Е. ПОСТлирика.- Харьков: Слово, 2012. — 97 с.
• Бильченко Е. Две Жени. — Киев-Донецк: НОРД-Пресс, 2012. — 112 с.
• Бильченко Е. Василиса и Петроград. — Киев-Донецк: Издательство БВЛ, 2013. — 148 с.
• Бильченко Е. В. Кто я? — СПб: Группа «МИД», 2014. — 52 с.
• Бильченко Е., Сенчило А., Крыжановский Ю., Липольц Т. ЧЕЛО ВЕЧНОСТИ. — Киев-Донецк: Издательство БВЛ, 2014. — 152 с.
• Бильченко Е. Чили. — К.: Издательство БВЛ, 2015. — 180 с.
• Бильченко Е. Соло для медвежонка. — СПб: АураИнфо, 2015. — 32 с.
• Бильченко Е. Список кораблей. — Харьков: Слово, 2015. — 190 с.
• Бильченко Е. Давидка и Дашка: Дневник. — К.: Издателсьтво БВЛ, 2016. — 82с.
• Вселенная № 8: Пьеса в трех актах / Сенчило А., Шеина Т., Бильченко Е. и др. — К.: Друкарский двор Олега Федорова, 2016. — 192 с.
• Бильченко Е. Избранное. — К.: Друкарский двор Олега Федорова, 2016. — 160 с.

• Переможниця Всеукраїнського літературного конкурсу «Витоки» (Острог, 2009) у номінації «Поезія» (1 місце).
• Лауреатка Всеукраїнського літературного фестивалю «Краснодонские горизонты» (Краснодон, 2009) у номінації «Рубленое мясо поэзии».
• Переможниця літературного конкурсу в рамках Всеукраїнського літературного фестивалю «Пушкинское кольцо» (Черкаси, 2010; 3 місце).
• Переможниця Турніру поетів «Летающая крыша» в рамках Всеукраїнського літературного фестивалю «Пушкинское кольцо» (Черкаси, 2010; 2 місце). 
• Лауреатка Всеукраїнського фестивалю поезії «Підкова Пегаса» (Вінниця, 2010). 
• Гран-прі Міжнародного літературного фестивалю імені Н. Хаткіної «Cambala» (Донецьк, 2010; 1 місце). 
• Переможниця Всеукраїнського літературного конкурсу «Малахитовый носорог» (Вінниця, 2010; 3 місце). 
• Переможниця Міжнародного літературного конкурсу «Согласование времен» (Франкфурт-на-Майні, 2010) у номінації «Поэзия» (2 місце).
• Золота авторка Міжнародного літературного конкурсу «Согласование времен». 
• Переможниця поетичного слему в рамках Всеукраїнського поетичного фестивалю «Ан Т-Р-Акт: СЕРЕБРЯНОЕ ВЕКО» (Херсон, 2011; 1 місце).
• Гран-прі Всеукраїнського відкритого фестивалю поезії «АВАЛгард» (Харків, 2012).
• Лауреатка Всеукраїнського фестивалю поезії «Ватерлінія» (Миколаїв, 2012; 2 місце). 
• Гран-прі Всеукраїнського фестивалю поезії «Підкова Пегаса» (Вінниця, 2012; гран-прі).
• Лауреатка та член журі фестивалю «Ан Т-Р-Акт» (Херсон, 20-21 квітня 2013).
• Лауреатка Ювілейного 10-го Міжнародного літературного фестивалю «Петербургські мости»(Санкт-Петербург, 2013). 
• Лауреатка Кубку Великого Слему (Харьков, 2013).
• Лауреатка внутрішньовидавничої премії «Перлинова зернина» за книгу віршів «Хто я?» (Санкт-Петербург, 2014). 
• Лауреатка Міжнародної премії імені Миколи Гоголя за талановитий поетичний внесок у розвиток діалогу культур (2015);
• Найкраща авторка міжнародного літературно-мистецького журналу «Склянка часу»/«Zeitglas» (2015).
• Лауреатка Міжнародної премії імені Григорія Сковороди за творчу діяльність та громадянську позицію (2016).

Загальні посилання

• Більченко Євгенія Віталіївна у соціальній мережі «Facebook»
• Евгения Бильченко ● Небесный тролейбус ● Стихи // Тематический литературно-художественный журнал «Гостиная» (рос.)
• Евгения Бильченко. Стихи // этико-философский журнал Грани эпохи (рос.)
• Диалог про образование // Анастасия Рингис. Українська правда.Життя, 5.09.2014 (рос.)
• Бильченко Евгения Витальевна // newlit.ru «Новая Литература» (рос.)
• Евгения Бильченко // poezia.org (рос.)
• facebook, БЖ. Список кораблей (рос.)
• Счастливого полета! Богуславская Валерия. / Послесловие к сборнику стихотворений Евгении Бильченко «Моя революция» (2009) // poezia.org, 2009.07.31(рос.)

Статті, блоги

• Последний русский Архівовано 29 грудня 2016 у Wayback Machine.(рос.)
• Деякі уривки з дописів див. Викладає в українському вузі: що відомо про поетесу, яка розкаялась за Євромайдан // тема «Ексклюзив» на сайті «Обозреватель», 12 січня 2018, 10:15
• Скриншот екрану з допису Більченко(рос.) моя поездка в Россию и разрушенные мифы // РИА Новости Украина 14:58 27.07.2017 (обновлено: 15:08 27.07.2017) (рос.)