Бісмутин (сполука)

Повністю згоряє у струмені кисню, утворюючи оксиди:

${\displaystyle \mathrm {2BiH_{3}+3O_{2}\longrightarrow Bi_{2}O_{3}+3H_{2}O} }$

Бісмутин є нестійкою сполукою, розкладається вже за кімнатною температури. Нагрівання його без доступу кисню значно пришвидшує розпад — на стінках посуду утворюється чорний наліт бісмуту:

${\displaystyle \mathrm {2BiH_{3}\ {\xrightarrow {t}}\ 2Bi+3H_{2}} }$

Ця реакціє є аналогічною до визначення сполук арсену та стибію за методом проби Марша — шляхом розкладу арсину й стибіну відповідно. Відрізнити осад бісмуту від арсену можна за низькою розчинністю першого у пероксиді водню та гіпохлориті натрію NaClO, а від осаду стибію — за нерозчинністю у сульфіті амонію.

При пропусканні бісмутину через розчин нітрату срібла утворюється осад бісмутиду срібла:

${\displaystyle \mathrm {BiH_{3}+3AgNO_{3}\longrightarrow Ag_{3}Bi+3HNO_{3}} }$

Вперше бісмутин було отримано дією хлоридної кислоти на інтерметалічні сполуки бісмуту:

${\displaystyle \mathrm {Mg_{3}Bi_{2}+6HCl\rightarrow 2BiH_{3}+3MgCl_{2}} }$

Сучасним варіантом синтезу є реакція солей бісмуту з гідридами:

${\displaystyle \mathrm {4BiCl_{3}+3LiAlH_{4}\rightarrow 4BiH_{3}+3LiCl+3AlCl_{3}} }$

• Гідриди
• Проба Марша

• CRC Handbook of Chemistry and Physics / D. R. Lide. — 86th. — Boca Raton (FL) : CRC Press, 2005. — 2656 p. — ISBN 0-8493-0486-5. (англ.)
• Реми Г. Курс неорганической химии / А. В. Новоселова. — М. : ИИЛ, 1966. — Т. 2. — 833 с. (рос.)
• Рипан Р., Четяну И. Неорганическая химия: Химия металлов / В. И. Спицын. — М. : «Мир», 1972. — Т. 2. — 871 с. (рос.)