Валківська трагедія

Російсько-турецька війна 1806—1812 років була однією з одинадцяти воєн, які велися між обома державами. Період ведення бойових дій тривав понад 5 років, при цьому успіх сприяв то одній, то іншої стороні[1]. Так, наприклад, турецька сторона в 1811 році оцінювала шанси на успіх приблизно рівними для обох сторін[1]. Тільки в жовтні 1811 року російській стороні вдалася операція командувача Михайла Голеніщева-Кутузова в районі Рущука, яка схилила турецьку сторону до мирних переговорів[2][3].

До Першої світової війни правове становище турецьких військовополонених регулювалося окремими наказами та постановами[4]. Випадки «вихресту» малолітньої обслуги з наступним вивезенням до Російської імперії і раніше спостерігалися при військових діях між Туреччиною та Росією, а наприкінці війни 1806—1812 рр. командувач російськими арміями П. Чичагов видав наказ про повернення цих людей турецькій стороні[5].

Тривале перебування значної кількості українців у полоні на теренах Османської імперії мало бути однією з прихованих причин конфлікту[6]. У 1812 р. у різних частинах Слобідсько-Української губернії перебувало близько 3 тис. полонених, причому у Валках турків було майже 600 чол., що складало орієнтовно 10 % порівняно з чоловічим населенням містечка[7]. Протягом попередніх століть склалося негативне відношення до турків як до носіїв іншої культури та релігії[8]. На той час була вже певна історія щодо правопорушень кримінального характеру зі сторони турецьких військовополонених, але у деяких випадках покарання було не дуже суворим[8]. Вторгнення Наполеона у межі Російської імперії 12 червня 1812 також справило свій негативний вплив[9].

Повітове місто Валки початку XIX це типове повітове містечко з чоловічим населенням близько 6 тис., яке можна порівняти з чисельністю населення губернського центру — Харкова, оточене хуторами і слободами[10][11]. Місто виникло в 1646 р. як фортеця у вигляді дерев'яних зрубів від набігів кочівників на територію Московського царства, в 1780 р. отримало статус міста[12].

Турецькі військовополонені зазвичай мешкали у казармах, кількасот із них були розміщені у валківському повітовому училищі[13] та декотрі були розподілені серед міського населення[7]. Деякі з них добровільно працювали на приватних ділянках або в садках валківських мешканців[14]. На їх утримання російська скарбниця виділяла певні кошти (по 10 коп. щомісяця)[7], а для командного складу — досить значні кошти. Молдавський володар С. Каллімахі[15][16], який в організаційному плані відповідав за полонених у Валках, мешкав у Харкові на найманій квартирі, отримав щомісяця 120 карб.[17] і мав досить чисельну прислугу[18].

Початок подій у Валках датується 17 липня 1812 р. (5 липня за н. стилем)[19][20][21] . Існує також інша інформація стосовно дати — 1829 року[22], та 18 жовтня 1811 року[23] . Цього дня на шляху з Бухарешта до Москви на поштовій станції у Валках зупинилася дружина майора Буличова («майорша»), разом з якою їхали дві неповнолітні «вихрещені» дівчатка[24][22][19]. Побачивши цих дівчат, та після невеличкої розмови з ними, турецькі військовополонені забрали їх до себе, «щоб врятувати», і утримували до ранку. Наступного дня місцеві російські чиновники намагалася повернути дівчат «майорші», але не змогли переконати турків. При цьому було застосовано насильство, з'явились перші жертви. Далі події розвивалися неконтрольовано[25][22][26].

Не домігшись від турецьких військовополонених повернення дівчат «майорші», чиновники почали терміново збирати чоловіків з-поміж місцевого населення м. Валки та повіту. З'явилося багато чоловіків, озброєних чим завгодно. Починаючи з 18 липня 1812 та протягом кількох наступних днів було вбито та поранено багато турецьких військовополонених і, значно меншою мірою, місцевих жителів[27][28][29].

Турецька сторона викладає перебіг подій в такий спосіб. Дві дівчинки, 8 та 11 років («вихрести»), побачили у Валках на поштовій станції співвітчизників і почали волати про допомогу. 70-80 турецьких чоловіків вирішили врятувати їх та забрали із собою. Від слобідськоукраїнського губернатора вони вимагали віддати їх для повернення додому або доставити до Харкова для публічного отримання їхньої відповіді — куди вони хочуть їхати. Після відмови турків повернути дівчаток пішли трагічні події[30]. Турецька сторона вважала, що вся відповідальність за трагічну подію лежить на російській стороні[31] .

Російська сторона на рівні свого посла викладала суть подій в такий спосіб. Додатково до вже відомого факту затримання двох дівчаток, мусульманські ув'язнені у м. Валки поводилися неналежно, провокували бійки, тому місцеве населення змушене було використати силу зброї, щоб захистити себе. Вся вина за трагедію лежить на турецьких військовополонених[32].  

Внаслідок конфлікту було вбито 380 та поранено 16 турецьких військовополонених, з боку місцевого населення, відповідно, — 10 смертельно поранено та близько 100 мали легкі поранення[33]. За даними турецької сторони було вбито 538 осіб[34]. Повідомлялося також про факти пограбування турків[35].

Слободоукраїнський губернатор, починаючи з 19 липня, направив кілька наказів своїм підлеглим з метою якнайшвидше утихомирити бунт і розпочати розслідування[36]. З турецької сторони реакція на події у Валках була 25 липня 1812 р.[37] і вимагала турків підкорятися російській владі. Розслідування та судовий розгляд проводилися слабко і занадто довго. Слобідськоукраїнський губернський суд розглядав справу у 1816 року[38]. Сенат Російської імперії — в 1819 році[39]. Винуваті так і не були знайдені.

У жовтні 1812 р., згідно з  Бухарестським мирним договором 1812 року між Російською та Османською імперіями[40][41][42], почалося відправлення турків на батьківщину[43].  Із 16 статей мирного договору безпосередньо військовополонених стосувалися ст. 9 та ст. 16[44], якими передбачався обмін полонених «всіх на всіх». Поверненню на батьківщину підлягали всі, чоловіки та жінки, незалежно від соціального становища та звання. Виняток становили ті, хто змінив релігію та залишився, відповідно, у Туреччині чи Росії[45]. На загальному кордоні обох імперій слід було організувати пункти переходу полонених, що репатріюються. Витрати сторін за утримання у себе полонених не підлягали компенсації, витрати на доставку полонених від місць утримання оплачувала кожна сторона[46][47]. Володар Молдови С. Каллімахі добирався таким чином від Харкова до Тирасполя[48]. Дві дівчинки, які стали приводом до конфлікту, були повернуті в межі Османської імперії[49].   

• Гунаропуло Ю. Турецкая могила / Ю. Гунаропуло // Мир. — 1881. — Т. 1, октябрь. — С. 71-72 (2-я паг.). — (Смесь).
• Пашков. Избиение турок в Валках в 1812 г. // Южный край. — 1884. — № 1275 (недоступне посилання).
• Поліщук Т. Турецька могила / Тамара Поліщук // Сільськи новини. — 1998. — 26 вересня.
• Постер виставки «Через 15 днів після мирного договору в Бухаресті. Валки 1812». [Образотворчий матеріал][50].

• Фурат М. Что значит быть военнопленным в 1812 году в Валках? // Харківський архівіст 2011 . Державний архів Харківської області. Харківський приватний музей міської садиби. — 2011.— С. 36-57.
• Петренко Є. Д. Російсько-турецька війна 1806—1812 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Rosijsko_turetska_1806. Дата відвідування 29.10.2021
• Познахирев В. В. Турецкие генералы и адмиралы в русском плену (XVIII—XX вв.) [Электр. ресурс]..Режим доступу: https://libmir.com/book/400072-turetskie-generalyi-i-admiralyi-v-russkom-plenu-xviii-xx-vv-vitaliy-vitalevich-poznahirev/image. Дата відвідування 11.08.2021.
• Маслійчук В. Розправа над військовополоненими-мусульманами у Валках 1812 р.: видимі та приховані механізми конфлікту початку XIX ст. // Альманах соціальної історії «Соціум» вип. 3. — 2003. — с. 137—146.
• Бухарестський мирний договір (1812) [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/ Дата відвідування 29.10.2021.
• Симоненко Р. Г. Бухарестський мирний договір 1812 р. [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 1: А-В / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2003. — 688 с.: іл.. — Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Bukharestskyj_myrnyj_1812. Дата відвідування 29.10.2021.
• Валки: зб. архівних документів і матеріалів/Упоряд. В. В. Резнікова та інш. Харків. Філія «Експрес». СП «ІНАРТ». — 1992 -. С. 48. Старовинні міста Харківщини.
• Валки (місто). [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/.  (останній перегляд: 29.10.2021).
• Тумаков А. И., Фурат М. Ф. Валковская трагедия 1812 г.: Анатомия конфликта (По материалам Государственного архива Харьковской области) // Дриновський збірник — 2012.- № 5. — С. 400—416. Режим доступа http://history.karazin.ua/themes/history/resources/2cf135c6fa93bbcd64544018706fbc0c.pdf. Дата звернення 31.08.2021.
• Роммель К.-Д. Спогади про моє життя та мій час. «Україна в записках мандрівників і мемуарах» (Вип.1) / Східний інститут українознавства ім. Ковальських; НАН України, Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського; Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна. — Харків: Майдан, 2001. — 236 с.
• Бухарестский мирный договор 1812 года. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: https://ru.wikisource.org/wiki/ . Дата входження 29.10.2021).
• Валківська енциклопедія [Текст] / Іван Максимович Лисенко. — К. : Рада, Видавництво М. П. Коца. Харків-Київ-Нью-Йорк . Т. 1. — 2000. — 203? с. : іл.
• Познахирев В. В. Турецкие пленники в войнах России за 1677—1917 гг. Специальность 07.00.02 — Отечественная история. Афтореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата исторических наук. Курск, 2012. (На правах рукописи). С. 24. (рос.). Режим доступу https://www.academia.ru/ . Дата звернення 27.09.2021.
• Поліщук Т. В. Валківський конфлікт 1812-го // Збірник «Культурна спадщина Слобожанщини», Число 49. Видавництво «Курсор». — Харків. 2021. С. 158—161.
• Скарлат Каллимачи (господар) — Scarlat Callimachi (hospodar) Википедия  site: star-wiki.ru. Режим доступу https://star-wiki.ru/wiki/Scarlat_Callimachi_(hospodar). Дата звернення 03.11.2021.